«Москва вважає себе всією росією — це вирок її майбутньому»
Інтерв’ю з активістом відцентрового від московського руху «Вільна Інгрія» Максимом Кузахметовим.
Як ви вважаєте, чи намагаються російські спецслужби впроваджуватися у міжнародні фінно-угорські ініціативи, щоб дискредитувати активістів?
Думаю, що такі спроби можливі. Але я намагаюся не ставати параноїком і не підозрювати всіх підряд. Ми ж не Сталін і не путін, щоб усюди бачити ворогів. Люди, з якими я працюю, мені знайомі, і я не помічав, щоб вони діяли на користь спецслужб. Звичайно, бувають випадки тиску — родичів налякали, когось спробували дискредитувати чи спокусити грошима. Але кадрових засланців я не зустрічав.
Чи можна говорити про створення спільної платформи опору для різних національних рухів усередині рф— карелів, удмуртів, татар, наприклад?
Це абсолютно реально. Така координація вже існує. Є різні майданчики, у тому числі форум «Пост-росія», де я особисто познайомився з активістами з різних регіонів. Українці тут надають величезну допомогу. Ліга вільних націй теж приклад. У деяких рухів є уряди у вигнанні, в інших усе поки що тримається на ініціативі окремих людей.
Як у Санкт-Петербурзі та Ленобласті ставляться до Москви? Чи є зростання невдоволення владою?
Антимосковські настрої там історичні. У Санкт-Петербурзі завжди вважали, що всі біди від Москви. Але це не завжди означає бажання незалежності — скоріше ворожість. Будь-який референдум із запитанням «Чи хочете ви годувати Москву?» дав би передбачуваний результат. Однак масового протесту чекати важко: байдужість дуже велика.
Як ви оцінюєте рівень підтримки мешканців Ленобласті так званої СВО? Чи можна сказати, що працюючі, допустимо, на бюджетоутворюючих підприємствах ВПК, є затятими путіністами?
Ні, не думаю. У нас немає одного єдиного бюджетовизначального підприємства, як припустимо, у Нижньому Тагілі. Промисловість є, але змусити всіх, хто працює у сфері ВПК, ментально підтримувати війну неможливо. Звичайно, ідеологічно людей отруюють, але на відкритого протесту чекати не доводиться.
Наскільки активними є російські культурні центри в Європі?
Їхній вплив сильно послабшав. У Ризі, наприклад, закрили «Будинок Москви», і ніхто не вийшов протестувати. Це символічно: Москва вважала себе росією! Наприклад, у Німеччині такі центри ще діють, але великого значення це вже не має.
Як ви оцінюєте так звану російську опозицію?
Я не вважаю, що їх хтось безпосередньо контролює із ФСБ. Швидше вони внутрішньо імперіалісти: їхні устремління зводяться до того, щоб замість поганої імперії збудувати «хорошу». Вони уникають теми допомоги Україні, вважають за краще говорити про політв’язнів або про «необхідність зупинити кровопролиття». Дебати про реальну, не фейкову федералізацію росії вони блокують: «не час, спочатку переможемо путіна, потім обговоримо».
Чи існують центри координації фіно-угорського руху за межами рф?
Так, особливо у Фінляндії та Естонії. Це природно: там мешкають вільні фінно-угорські народи, які допомагають із культурної солідарності. У росії становище дуже важке, адже асиміляція йде стрімкими темпами.
Організація «Fenno-Ugria» в Естонії — наскільки вона є незалежною?
Потрібно дивитися по людях, а не по вивісках. Завжди є хтось, хто їздить на гранти від Ленінградської області і каже, що він справжній, а ми, радикали, нібито шкодимо. Є і «Церква Інгрії» з єпископом Лаптєвим — людина погоджувальна, як і більшість офіційних конфесій у рф.
Віримо у перемогу вашого руху. Дякую за дуже ємне та цікаве інтерв’ю.
Разом до перемоги!
