Піт Геґсет наказав розформувати аналітичний центр Міністерства оборони США для заміни розумних на лояльних. Офіс мережевої оцінки щезає.
Як стверджує впливове західне видання Foreign Affairs, цей центр існував тільки для того, щоби робити незалежний від бажань американської влади аналіз на основі якого приймались дуже круті рішення. Тепер же ця традиція перервана і не відомо, чи буде відновлена.
У 1990-х роках, після розпаду СССР, мало хто у Вашинґтоні думав про КНР як про потенційну майбутню загрозу. У цей «однополярний момент» загальноприйнятою думкою було те, що комуністичний Китай стане відповідальним учасником світової спільноти, коли стане її повноправним членом.
Однак у Пентаґоні група аналітиків, відповідальних за оцінку стратегічного середовища, бачила речі по-іншому. Зосереджуючи дедалі більшу увагу на китайському керівництві, вони дійшли висновку, що Китай має намір створити потенціал, необхідний для того, щоб перевернути міжнародний порядок, який очолюють США.
Їхні висновки виявилися пророчими, передбачивши на кілька десятиліть повернення активної конкуренції між великими державами та зростальний військовий виклик, який КНР кидає США. Ці висновки були зроблені Офісом мережевої оцінки (ОМЦ) - невеликим підрозділом Міністерства оборони.
Завдяки своїм незалежним аналітичним дослідженням протягом десятиліть ця установа відігравала життєво важливу роль в інформуванні вищого керівництва Пентаґону про стратегічне планування і політичні пріоритети. Попри те, що він складається лише з десятка співробітників і має дослідницький бюджет у розмірі близько $20 мільйонів — «бюджетний пил» мовою Пентаґону — ОМЦ знову і знову надавав критично важливий і часто протилежний аналіз, який змінив стратегічне мислення США.
Проте 13 березня міністр Геґсет наказав «розформувати» установу і доручив керівництву Пентаґону перерозподілити співробітників офісу в інші місця. Він також скасував усі наявні дослідницькі контракти ОМЦ.
Оголошуючи про закриття, Геґсет також попросив заступника міністра оборони розробити план «відбудови» офісу в іншій формі, яка б «відповідала» пріоритетам міністра. Але послання здається зрозумілим.
ОМЦ припиняє своє існування як автономний центр стратегічного мислення, який так часто робив вирішальний внесок у формування важливих, а іноді й парадигмальних ідей, кидаючи виклик загальноприйнятій думці. Огляд надзвичайної історії офісу показує, що це рішення має бути терміново переглянуте.
ПРОЄКТ МАРШАЛЛА
ОМЦ було створено 1973 року у результаті угоди між державним секретарем Генрі Кіссінджером і міністром оборони Джеймсом Шлезінґером. Перед офісом було поставлено завдання надавати міністру оборони незалежні оцінки військового змагання між США і СССР, включаючи поточний стан, а також тенденції у змаганні, сфери порівняльних переваг і недоліків США, а також джерела майбутніх проблем і можливостей.
«Чиста оцінка», унікальна форма стратегічного планування, була сформульована і вдосконалена його директором-засновником Ендрю Маршаллом, якого знавці оборони за межами Пентаґону називали «найвідомішою людиною, про яку ви ніколи не чули», а в самому Пентагоні — просто «Йода». Маршалл очолював офіс понад 40 років, аж до своєї відставки у 2015-му.
Він наказував своїм співробітникам «невпинно скептично ставитися» до нинішньої загальноприйнятої мудрості: «Ми тут для того, щоб інформувати, а не догоджати. Наш центр завжди має говорити владі правду, щоби запобігти блокуванню або вихолощенню своїх висновків бюрократією оборонного відомства».
На момент створення ОМЦ американські оборонні політики зіткнулися з ключовим стратегічним питанням у своїй безстроковій боротьбі проти СССР: чи був час на боці Америки, чи на боці Кремля? Розвідувальна спільнота дійшло висновку, що совєти, економіка яких приблизно вдвічі менша за економіку США, якимось чином розгортають, утримують і модернізують набагато більшу армію, хоча витрачають на неї такий же відсоток свого ВВП, приблизно шість відсотків, як і американці.
Простіше кажучи, якщо висновки ЦРУ були правильними, то довгостроковий прогноз для США був похмурим. Враховуючи стратегічну важливість цього питання, ОМЦ провів власну оцінку — всупереч припущенням у Вашинґтоні того часу, вона виявила, що нарощування військового потенціалу СССР лягало набагато більшим тягарем на совєцьку економіку, ніж вважало ЦРУ.
За словами Маршалла, замість того, щоби бути «творцями чудес», совєцькі лідери виділяли набагато більшу частку багатства своєї країни на військові потреби — рівень зусиль, який їм було б важко, якщо не неможливо, підтримувати у довгостроковій перспективі. Іншими словами, час був на боці США, і тому не було потреби вести переговори із Москвою з позиції слабкості.
Завдяки оцінці ОМЦ керівництво ЦРУ переглянуло свої розрахунки, повідомивши, що совєцький військовий тягар поглинав від 16% до 18% ВВП країни. (Насправді ж, совєцькі економічні дані, що з'явилися після закінчення холодної війни, показали, що цей рівень був ще вищим).
Візьмемо бомбардувальник B-1. У 1977 році президент Джиммі Картер скасував цю програму, частково керуючись логікою, що завдяки балістичним ракетам наземного і морського базування з ядерними боєголовками США не потрібен ще й стратегічний бомбардувальник, здатний проникати крізь совєцьку ППО.
Але аналіз ОМЦ дав вищому керівництву Пентаґону іншу перспективу. Було вказано, що СССР, здійснюючи тоталітарне правління над країною, кордон якої перевищує 50 000 км, був одержимий загрозою повітряного нападу і створив окрему військову службу під назвою ППО «Страна» для розгортання найрозгалуженішої у світі мережі протиповітряної оборони.
Насправді ж СССР часто витрачав на протиповітряну оборону більше, ніж на свої ядерні сили. За цією логікою, у США були вагомі підстави продовжувати експлуатацію B-1.
Програма стратегічних бомбардувальників посилювала схильність Москви інвестувати значні кошти у свою протиповітряну оборону. Це значно перевищувало витрати Вашинґтона на закупівлю й утримання флоту літаків B-1.
У 1981 році, частково спираючись на оцінку ОМЦ, адміністрація президента Рональда Рейгана відновила цю програму. Роками пізніше американські аналітики підрахували, що Кремль витратив на протиповітряну оборону приблизно у десять разів більше, ніж Вашинґтон інвестував у бомбардувальники, але так і не досягнув здатності відбити повітряну атаку США.
Совєцька програма протиповітряної оборони була, за їхніми словами, «жахливо дорогим провалом». Протягом своєї історії ОМЦ так само вправно виявляла руйнівні зміни у війні, які могли бути використані на користь США.
За рік до падіння Берлінського муру офіс зібрав групу, відому як Комісія з інтегрованої довгострокової стратегії. Серед її членів були: колишній радник із національної безпеки Збіґнєв Бжезинський, колишній Верховний головнокомандувач НАТО Ендрю Ґудпастер, політолог із Гарварду доктор наук Семюел Гентінґтон, заступник міністра оборони з питань політики Фред Ікле, колишній радник із національної безпеки та державний секретар Генрі Кіссінджер та ядерний стратег Альберт Вольштеттер.
Ця група відображає здатність ОМЦ залучати найкращі стратегічні уми країни. Комісія дійшла висновку, що поява передових сенсорів, високоточної зброї та швидке зростання обчислювальних потужностей уможливить новий, набагато ефективніший спосіб ведення військових операцій.
СССР назвав цей набір можливостей «розвідувально-ударним комплексом», тоді як американці назвуть його «високоточним ударом». Оцінка передбачала, що за 3 роки американські військовики здійснять «революцію у військовій справі» під час операції «Буря у пустелі».
У наступні десятиліття операції із завдання високоточних ударів стали визначальною характеристикою майже всіх військових кампаній США. Хоча на той час Америка користувалася майже монополією у цій формі ведення війни, ОМЦ закликав посадовців оборонного відомства замислитися над тим, як військові повинні будуть адаптуватися, коли їхні суперники отримають подібні можливості, випереджаючи на кілька десятиліть успіх Народно-визвольної армії Китаю у цьому питанні.
ДОВГА ГРА КИТАЮ
Можливо, ніде аналіз ОМЦ не був більш важливим, аніж у підвищенні обізнаності про загрозу із боку КНР. За 4 роки до розпаду СССР мозковий центр Пентаґону дійшов висновку, що Москва перебуває у фундаментальному занепаді й, що США потрібно почати думати про Пекін.
Вище оборонне керівництво, писали в офісі, повинно переорієнтувати основну увагу американських військовиків на Тихоокеанський регіон. Дослухаючись до власних порад, протягом наступних двох десятиліть ОМЦ приділяв підвищену увагу КНР і спонсорувало серію навчань із планування, які показали, що американські військові не розробили концепцію захисту союзників США у разі китайської агресії.
Парадоксально, але, попри таку ранню фору, американським військовикам знадобляться роки, щоби засвоїти ці висновки. Хоча висновки ОМЦ підштовхнули ВПС і ВМС США у 2010 році до створення Офісу із питань повітряно-морського бою для пошуку шляхів протидії швидко зростальному військовому потенціалу Китаю у західній частині Тихого океану, на заваді цьому став міжвідомчий партикуляризм.
А проте, ОМЦ наполягав на своєму, проводячи нові оцінки військового розвитку в Індійсько-Тихоокеанському регіоні. Одним з результатів стала «Архіпелагова оборона» — нова концепція стримування китайської агресії проти союзників і партнерів США із безпеки, розташованих уздовж так званого першого острівного ланцюга, який простягається від Японії через Тайвань і Філіппіни до Індонезії й Синґапуру.
У концепції із безпрецедентною деталізацією і з урахуванням цілої низки непередбачуваних обставин описано, як сили США і їхніх союзників можуть бути адаптовані для посилення стримування та оборони. «Архіпелагова оборона» не лише суттєво вплинула на оборонне планування Японії, але й багато її елементів тепер є в планах і програмах Армії США, спрямованих на збереження сприятливого військового балансу в західній частині Тихого океану.
У 2016 році ОМЦ також оцінила виклики, з якими зіткнуться американські військові, якщо конфлікт з іншою великою державою, такою як КНР або РФ, стане затяжним. Коли міністра оборони Ештона Картера вперше поінформували про проєкт, він висловив здивування, що відомство присвятить свої ресурси дослідженню того, що на той час здавалося дивною темою.
Особливо з огляду на прагнення адміністрації президента Барака Обами уникати опису КНР чи РФ як стратегічних конкурентів. І все ж, попри свої застереження, Картер, який отримав користь від роботи ОМЦ ще під час своєї роботи у Міністерстві оборони за часів адміністрації президента Білла Клінтона, погодив ініціативу.
Серед висновків, зроблених у результаті дослідження тривалої війни, можна виділити декілька. Один із них наголошував на необхідності для США розпочати створення «глибоких складів» — великих запасів боєприпасів.
Інший закликав до ініціативи з розгортання потужної системи оборони НАТО проти доступу/перешкоджання доступу у Східну Європу як для стримування російської агресії, так і для забезпечення успішної оборони регіону в разі, якщо стримування не спрацює. ОМЦ також вказав на серйозні проблеми з «арсеналом демократії» США, включаючи дефіцит стратегічних матеріалів, таких як рідкісноземельні метали, нестачу кваліфікованої робочої сили та нездатність швидко нарощувати виробництво критично важливих систем озброєнь.
Власне, боєприпасів, необхідних для поповнення запасів американських і союзних військ у міру просування війни. Якби посадовці Пентаґону дослухалися до цих попереджень, коли вони були озвучені, США були б набагато краще підготовлені до повномасштабного вторгнення РФ в Україну 6 років по тому, у 2022-му.
ПОКИ НЕ СТАЛО НАДТО ПІЗНО
З огляду на послужний список ОМЦ, не дивно, що вже понад 50 років його оцінки високо цінуються високопосадовцями оборонного відомства з обох політичних партій. Дійсно, оскільки більшість оцінок офісу є суворо засекреченими, наведені вище приклади є лише коротким оглядом роботи, яка забезпечила керівництву Пентаґону феноменальну віддачу від його надзвичайно скромних інвестицій.
Проте, оскільки офіс часто кидає виклик основним поглядам і пріоритетам цивільної та військової бюрократії Пентаґону, у відомстві вже давно є ті, хто вважає, що їхні інтереси були б краще захищені без нього. Це не є унікальним для нинішньої адміністрації Білого дому.
У минулі десятиліття, як і у випадку із Геґсетом, спротив проти ОМЦ, як правило, досягав найбільшого успіху на початку перебування на посаді міністра оборони, до того, як міністр встигав виробити розуміння цінності цього офісу. Наприклад, 1997 року новопризначений міністр Вільям Коен розглядав можливість вигнати ОМЦ із Пентаґону і відвести йому менш помітне місце у Національному військовому коледжі.
16 років потому міністр оборони Чак Гейґел, невдовзі після свого затвердження на посаді, розглядав можливість повного закриття ОМЦ. Проте в обох випадках колишні посадовці та стратеги наполегливо доводили важливість цього офісу.
В останньому випадку 6 колишніх міністрів оборони з обох політичних партій, кожен з яких мав багаторічний досвід роботи в офісі, написали листа, в якому «рішуче закликали» Гейґела «зберегти цей невеликий, але унікальний офіс і його функції». Вони підкреслили, що ОМЦ «неодноразово приносила величезні дивіденди в деякі з найскладніших періодів нашої недавньої історії».
Геґсет заявив, що після 30-денного аналізу він має намір відновити ОМЦ «відповідно до моїх пріоритетів». Проте, за словами джерела, знайомого з діяльністю офісу, ОМЦ уже працює над 7 із 17 пріоритетами Геґсета; ідея створення нового ОМЦ, як пропонує очільник Пентаґону, підірве ті самі якості, які зробили офіс таким потужним.
У поєднанні з незалежністю та автономією у рамках міністерства, секретним рецептом ОМЦ завжди була його особлива методологія чистої оцінки, вперше розроблена наприкінці 1960-х років, яка вдосконалювалася і покращувалася протягом більш ніж півстоліття. Якщо цей рецепт і традиції будуть втрачені, їх буде нелегко відновити.
Адміністрація Трампа прийшла до влади в той час, коли загрози національній безпеці, можливо, є більшими, ніж будь-коли з 1930-х років, і коли фіскальна позиція країни стрімко погіршується. Тим часом характер війни, стимульований невпинним розвитком технологій, змінюється швидше, ніж будь-коли.
У цьому середовищі особливо важливими стануть тверезі оцінки нових загроз і нові ідеї щодо протидії їм. Геґсет може скористатися досвідом своїх попередників і не поспішати, щоб не зламати те, що ще не зламано; його 30-денний огляд цінності ОМЦ дає можливість уникнути помилок, які буде важко, якщо взагалі можливо, виправити.