Національно-визвольне непорозуміння під російським триколором
Путінізм давно вже у стані політичної агонії. Занепав, як і бункерний диктатор, який не відрізняється ні свіжістю обличчя, ні свіжістю ідей.
Спроби прималювати до гнилої персоналістської диктатури нові ідеї чи сенси — шлях до самообману та катастрофи. У випадку із путіним, то він ще й намагається всидіти на двох стільцях.
Кремлівському окупанту необхідно бути своїм для так званих «мультинаціоналів», що здіймають голови та роблять із росії хаотичний набір неросійських еміратів. Бункерний дід хотів би зберегти за собою імідж провідника інтересу російського народу, підкреслити життєздатність «русскаго міра» та його асиміляційний потенціал.
Віртуальний виступ путіна на 30-му Всесвітньому російському народному соборі є пропагандистською акцією задля відновлення балансу між крайнощами. А саме — межи російським імперським початком і неросійськими вкрапленнями на клаптиковому тілі РФ.
Кремлівський дід своєю риторикою про «русский міръ» не тільки піариться перед виборами, повертаючи до життя сурковські промови, але й підлещується до православного олігархату. Диктатор відверто побоюється розвалу країни, її поділу периферійними кланами, на кшталт кадировського.
Путінські силовики втрачають нитки контролю за національним питанням. Заколот ватажка терористів-«вагнерівців» Євгєнія Прігожина проілюстрував глибину неприйняття диктатора всередині силового блоку держави-бензоколонки.
Не маючи явних перемог у війні проти України, бункерний дід виглядає непривабливим, якщо не сказати відразливим. Паркетний продукт Луб'янки, який трясеться перед кожним гучним звуком із зали, зовсім не той персонаж, який веде неоімперію до перемоги.
Він не «святий» хвацький Алєксандр Суворов, і не запеклий Міхаіл Кутузов, а просто доморощений апаратний чиновник із надутою харизмою. Колишній гебіст перестав бути своїм для росіян, але так і не став рідним для хитрих «мультинаціоналів»: чеченців, дагестанців, тувинців, бурятів...
Він уразливий, і перед обличчям свого оточення, і перед загрозою вибуху бунтів у національних околицях, як це нещодавно було у багатоетнічному, але моноконфесійному Дагестані. Гірська республіка, де більшість — це жінки, здатна здетонувати на всю Євразію.
Тому озвучена путіним теза із бункера про «необхідність збереження росії» — тут, як констатація факту майбутнього територіального колапсу за схемою СССР. Адже путін війною проти України сам знищив і поховав у небутті «русский міръ».
Орда прославлюваних «мультинаціоналів» стерла з лиця Землі цілі українські міста, вбивши при цьому багато етнічних росіян, які не захотіли, щоб їх «рятували». Тож, «русский міръ» звалився під вагою загарбницької, несправедливої агресії, яка розмила як територію росії, так і все російське суспільство.
Сучасна РФ — залишкова Російська імперія, скріпи якої прогнили й здатні виконувати роль консолідації наявного на балансі національно-територіального ресурсу. У страху перед загрозою військового перевороту, путін стер армійський кістяк, адже генерали зараз продовжують гинуути, як це сталося днями з генералом Завадським.
Армія слабка у сфері управління, несе загрози захоплення Москви, бо бажаної перемоги принести путіну неспроможна. Скільки не відряджай росіян в Авдіївку, вони здебільшого вже не вертаються.
Тому знову здійснено поворот до РПЦ, як інструмент підтримки держгомеостазу й обдурювання мас. На найближчі місяці ісламістів і буддистів засунуть на задній план, адже важливі голоси саме росіян, яких поки що більшість; і тут церковне опрацювання — топ-завдання.
Не дарма Путін намагається мобілізувати цей електорат тезою про деколонізацію росії та «священну» національно-визвольну війну. Знову використовується примітивна тактика порушення виборця коштом зовнішнього ворога, тиражується думка про несвободу росії, її принижене становище, яке необхідно терміново виправити.
Все це виглядає дуже дивно, враховуючи імперські амбіції Кремля та його одночасне поклоніння перед «старшим братом» — комуністичним Китаєм. Гра у деколонізацію небезпечна ще й у світлі самої імперської структури РФ, бо не можна виключати, що наслідком послаблення російської армії стане беззахисність країни на Сході.
Саме у тій частині 1/6 планетарного суходолу, де Пекін має свої територіальні інтереси, і з радістю допоможе місцевим поневоленим народам скинути ярмо московської метрополії. Але це стратегії, а росіянам знову нав'язують лише провальну тактику.
