Найефективніший спосіб впливу на людей – невпинне повторення пропаганди
Ніхто не може повалити політичний апарат без контролю над культурним фундаментом. Тобто, основи, на якій і ґрунтується державна влада.
Коли говоримо про сучасні методи та тактику неомарксистів, ми не можемо оминути ідеї італійського комуніста Антоніо Ґрамші, які вони з успіхом застосовують. Хто ж був цей палкий ідеолог лівацтва XX століття?
Антоніо Ґрамші (1891-1937) міркував чому ліві в Європі (де робітничий рух був набагато сильнішим, ніж в аграрній Російській імперії, в якій, однак, соціалістична революція відбулася першою) не змогли захопити владу у буржуазних демократіях, у здавалося би ідеальний момент. А саме: після Першої світової війни, – коли державні інститути були безпорадні і панівний клас не міг повноцінно реалізовувати свою владу.
Марксист Ґрамші дійшов висновку, що пояснення лежить у сфері ідеології. Ніхто не зможе повалити політичний апарат без контролю над його культурним фундаментом, основою, на якій і ґрунтується політична влада.
Тому спочатку потрібно завоювати схвалення народу, закріплюючи у дискурсі окремі концепти, а потім вже у звичаях, мисленні, системі цінностей, мистецтві та освіті... Одним із ключових розділів теорії Ґрамші є вчення про гегемонію, коли влада панівного класу тримається як на насильстві, так і на згоді.
Відтак механізм влади – є не лише примус, а й переконання, коли держава стоїть на двох китах: силі та згоді. Становище, у якому досягнуто достатньо рівня згоди, Ґрамші й називає геґемонією.
Причому геґемонія не є застиглим, одного разу вже досягнутим станом, а безперервним та динамічним процесом. І, якщо головною силою держави та основою влади пануючого класу є геґемонія, то питання стабільності політичного порядку та, навпаки, умови його зламу, зводяться до питання, як досягається чи підривається геґемонія.
За Ґрамші, і встановлення, і підрив гегемонії є "молекулярним" процесом. Він протікає невидимо, малими порціями, – через зміну думок та настроїв у свідомості кожної людини.
Адже гегемонія спирається на "культурне ядро" суспільства. Воно включає сукупність уявлень про світ і людину, про добро і зло, прекрасне і огидне, безліч символів і образів, традицій і забобонів, знань і досвіду багатьох століть.
Поки це ядро стабільне, у суспільства є "стійка колективна воля", спрямована на збереження існуючого порядку. Тому підрив цього "культурного ядра" та руйнація цієї колективної волі – головна умова революції.
Створення цієї умови є "молекулярна" агресія у культурне ядро. Це, як пише Ґрамші, «величезна кількість книг, брошур, журнальних і газетних статей, розмов і суперечок, які без кінця повторюються й у своїй гігантській сукупності утворюють те тривале зусилля, з якого народжується колективна воля певного ступеня однорідності, того ступеня, який необхідний, щоби вийшла дія, скоординована одночасно, як у часі, так і в географічному просторі».
І робити це треба, впливаючи на звичайну свідомість та повсякденні, "маленькі" думки середньої людини. А найефективніший спосіб впливу – невпинне повторення тих самих тверджень, щоби до них звикли й почали приймати не розумом, а на віру.
