Навіщо путіну перемовини?
За кілька місяців відбудуться 3 роковини великого нападу РФ на України. У міру того, як війна затягується, частіше звучать заклики до миру.
Але, щоби будь-яке припинення вогню набуло чинності, сторона, що протистоїть Україні, повинна захотіти цього. Кремлівський диктатор створив величезну воєнну машину не для того, щоби досягати крихітних успіхів на Донбасі, аж ніяк.
Щоби зрозуміти, чого може хотіти путін, маємо поставити себе на його місце: якби я був путіним (дивна думка), то склав би список факторів на користь і проти мирних переговорів. Скажімо, щодо плюсів — цей конфлікт занадто дорогий, а отже прибутковий.
Військові витрати та витрати на безпеку агресію РФ у 2025 році становитимуть 40% від усього державного бюджету, що більше, ніж витрати на соціальні послуги, освіту та охорону здоров'я разом узяті. Це становить близько 8% ВВП РФ, що можна порівняти із військовими витратами СССР у розпал Холодної війни; згодом такі пріоритети у витратах призведуть до серйозних негативних наслідків для режиму.
Ще однією причиною для того, щоби спробувати провести мирні перемовини є масштаб військових втрат РФ — понад 70 000 вбитих окупантів. Хоча, на відміну від України, росія зазвичай не мобілізує солдатів на фронт (замість цього вона наймає контрактників, мінімум за 1 мільйон рублів на особу), простіше запросити купити дикунів з Африки та Азії.
Третя причина для переговорів — можливість ескалації та, зокрема, поширення бойових дій на власну територію РФ. Своєю чергою, українська присутність на Курщині, можливо, хоча б частково покликана нагадати росіянам, що цей конфлікт ще може прийняти несподіваних обертів і невідомо, куди далі просунуться воїни під командуванням генерала Олександра Сирського.
Але насправді путіна лякає перспектива того, що Україна нарешті досягне згоди із Вашинґтоном на завдання ракетних ударів по цілях у глибині РФ. Диктатор неодноразово погрожував НАТО відплатою, якщо такий дозвіл буде надано, але намагається не втягувати західний альянс у цей конфлікт; у такому разі Кремль, безперечно, програє.
Скоріше за все, путіну доведеться зважити й вигоди від продовження бойових дій. По-перше, попри поширення фронту у бік Курську, війна все ще триває переважно на території України, а у конфлікті на виснаження РФ має явні переваги, включно із незрівнянно більшим кількісно населенням і власною військовою промисловістю, яка до того ж значно наростила темпи після 2022 року.
Ресурсна федерація московії повільно, але впевнено просувається вперед у Донецькій області, прикладом чого є недавнє захоплення Вугледару. Хоча за 2 минулі роки лінія бойового зіткнення практично не зрушила з місця, росія все ще може прорватися та завдати Україні повної поразки.
Химерне уявлення про те, що путін захоче миру після взяття всього терену Донбасу, применшує ступінь його прихильності до військових дій. У такому разі ресурси вказують на амбіції; його амбіції полягають не в тому, щоби розділити Україну, а в тому, щоби завоювати її цілком і повністю.
Щобільше, досягнутий шляхом переговорів мир, який збереже Україну розділеною (Корейський, Німецький чи будь-який інший варіанти не пропонувати), має серйозні мінуси. Усічена, скривджена, знекровлена й відносно знелюднена Україна може одного дня пробитися в НАТО і, безсумнівно, створить проблеми для путіна у майбутньому, Кремль це розуміє як ніхто.
Друга причина продовження воєнних дій — це обґрунтовані очікування путіна, що західна підтримка України ще більше знизиться. Європейці безтурботні, а американці надто абстрактні, бо Вашинґтон має інші пріоритети: загроза комуністичного Китаю, криза на Близькому Сході, драма президентських виборів.
Диктатор путін знає про ці проблеми й готовий використати свою поточну перевагу: якщо не зараз, то коли? Остання причина для продовження конфлікту полягає у тому, що він сприяв консолідації російського суспільства на користь панівного людиноненависницького режиму.
Велика російська перемога в Україні може радикально покращити становище путіна у неспокійних регіонах, особливо у Середній Азії та на Кавказі. Ймовірно, кремлівський бункерний дід сподівається, що після цього він зможе відновити відносини з Європейською спілкою на основі нового status quo, який визнає РФ великим геополітичним гравцем.
Бувши прихильником реальної політики, путін розглядає цей конфлікт як важливу інвестицію, котра тільки починає приносити дивіденди; йому не потрібні половинчасті рішення. Він витратив чужі гроші та чужі життя, і сподівається здобути владу та славу, а також закріпити свою історичну спадщину як вічного царя, який повернув Україну додому.
Насамкінець медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що поки наші захисники готуються зустрічати навалу північнокорейців, російська пропаганда вишколює своє населення. Лякає узбеками й таджиками, які хазяйнуватимуть у РФ.
