Назарій Фіалковський: забутий просвітник Полтавщини
Полтавський край завжди був колискою геніїв. Не тільки Сковорода і Котляревський доклалися до цього, про що свідчить постать Фіалковського.
Назарій Федорович викладав словесність у Полтавському єпархіальному жіночому училищі (від 2.IX.1897), Полтавському духовному училищі (від 8.VIII.1899), Полтавському інституті шляхетних дівчат (від 1900 року). Починаючи з 1908-го обіймав посаду інспектора Музичного училища Полтави й за сумісництвом опікувався Петровським Полтавським кадетським корпусом (1908-1911), допомагав Жіночій гімназії Наталі Старицької.
Фіалковський був статським радником, нагороджений орденом святої Анни 2 ступеня (9.V.1910). У різних джерелах згадується як «Фіолковський» та «Фіялковський». Назарія Федоровича згадує у своїх спогадах («Три громади. Спогади з 1885-1917 роки») Віктор Андрієвський:
«...Ми почали енерґійно приготовлятися до урочистого свята з нагоди першої річниці смерти М. Лисенка. Саме свято відбулося 14-го вересня 1913 року. До того дня вже вийшла накладом нашої таки книгарні й перша книжка — його пам'яти, його життєпис, що й продавалася на концерті.
На обгортці портрет композитора в чорному вінці, автор же захований під криптонімом В. Будищанець. Реферат: «М. Лисенко і його музична діяльність» виголосив навчитель семінарії Н. Фіялковський. Для влаштування концерту наш боянський хор з'єднався з великою симфонічною орхестрою полтавської музичної школи під проводом її директора Д. Ахшарумова.
Ми програму виробили так, щоби слухачі мали всебічне поняття про творчість нашого музики. Отже, крім романсів, хорових співів, уривків на фортепян (рапсодія й суїта) були представлені чельово сольо (той самий «Moment de desespoir») речі хорові в супроводі орхестри й чисто орхестрові.
Пригадую такі: Хор з опери «Сафо» («Світає»), «Іван Гус», «Гей, не дивуйте» (всі в супроводі орхестри), а з чисто орхестрових: Увертюра до «Різдвяної Ночі», увертюра до опери «Остання ніч» і «Козак-Шуліка». Останній викликав, можу сказати, небувалий ентузіязм, як серед слухачів, так і серед виконавців.
У соліста орхестри (жид — професор школи) аж струна трісла при виконанню, з таким завзяттям він дійсно «тнув» того козака, і мені мимохіть прийшли на пам'ять слова Небіжчика: От, якби циган або жидок заграв — у них кров гаряча!..».
