Полтавець Федір Калитка — подвійний агент тоталітарних режимів
Про службу одного із розвідників Білицької громади ледь відомо, але цивільне життя захоплює. Чоловік вдерся у довіру більшовиків і нацистів.
Нащадок козаків Федір Юхимович Калитка народився 7 вересня 1900 року у селі Комарівка Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Ріс у заможній родині Юхима Яковича та Василини Петрівни, тому єдиному синові батьки спромоглися дати гідну освіту.
Однак поразка царату у Першій світовій війні, дві революції та німецька окупація 1918 року привела Федора до більшовиків. Хоча він і не був ідейним прихильником марксизму-лєнінізму, — відкидав гетьманський устрій та державний лад Української народної республіки як невчасні.
Починаючи з 1925 року родина мешкала у просторому будинку, збудованому на місці старої хати у Комарівській громаді, яку згодом поглине Білицька. Одружився із Лукією Володимирівською, з якою мали доньку Олену; дівча померла у 5 років від невиліковної хвороби.
Федір Юхимович часто був довго відсутній, усі сусіди знали, що він «мандрував». Більшовицький режим завербував уродженця Полтавщини, який проявив себе у боях проти загонів Нестора Махна та московитських білогвардійців.
Але попри свою залученість у діяльність совєцького режиму до колгоспу відмовився вступати. Селом ширилися чутки й жарти, що, мовляв, «у лакованих туфлях, фетровому брилі й шивійотових мештах не до лиця бруд місити».
Калитки мали одне із найбільших обійсть, де Федір влаштував власну секретну студію із фотоапаратом, патефоном, радіостанцією та великою бібліотекою (книги йому привозили «колеги» аж із Харківського управління ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ). Вільно володів німецькою, польською, чеською та болгарською мовами, які йому знадобилися у Другій світовій війні.
Нашестя гітлерівців зустрів удома, перейшовши на бік ворога без жодного наказу начальства. Федір Юхимович волів вивчити поведінку німців, порівнявши із більшовиками; тож у роки окупації працював у Кобеляках на радіовузлі, занотовуючи важливі дані.
Влітку 1943 року вночі повідомив матері про «провал операції», необхідність тікати за лінію фронту і попросив для легенди маленьку племінницю. Мати відмовила, наголосивши на безпеці неповнолітньої дівчинки, життям якої ризикував син.
Із наближенням совєцької армії переховувався у безлюдних лісах поблизу впадіння Ворскли у Дніпро, згодом поновив зв'язок із гебістами й попросився воювати у розвідзагоні. Дійшов до Будапешта і Праги, додому повернувся поранений.
1946 року Калитка віддав більшу частину будинку під церкву (звісно ж, московську, дозволену особисто диктатором Сталіним), навколо побудував алеї, фонтани та паркові скульптури орла, лева... Громада вірян квартирувала у хаті Федора Юхимовича до 1949 року, поки його «колеги» не вирішили розігнати сектантів.
До кінця свого життя займався просвітництвом малечі односельців, особливо колгоспної бідноти. Помер Федір Калитка у жовтні 1975 року, похований у Комарівці, де разом із господарем пішла у небуття садиба й решта родової матеріальної спадщини.
Доволі знаково, але раніше медіаагенція «Останній Бастіон» уже сповіщала читачів про те, що Служба зовнішньої розвідки України розсекретила справу-формуляр на Володимира Винниченка. Його твори становлять історичну і культурну цінність.
