Немає екзистенційної загрози ні від ХАМАСу, ні від «Хезболли»
Колишній глава «Моссаду»: «Я бачу іншу загрозу — небезпечну й потенційно смертельну».
Тамір Пардо, який очолював організацію у 2011–2016 роках, виступив на конференції в Нетанії з різкою критикою уряду «Ізраїлю» та прем’єр-міністра з низки питань: «Їхня єдина мета — служити самим собі й утриматися при владі».
Під час конференції в Академічному коледжі Нетанії сьогодні, у четвер, виступив колишній глава «Моссаду» Тамір Пардо. Очільник «Моссаду» у 2011–2016 роках проаналізував нинішній стан розвідувальної організації та піддав критиці дії чинного уряду «Ізраїлю» у сфері безпеки та зовнішніх відносин, зокрема зі Сполученими Штатами.
Пардо заявив:
«Бійці 2023 року більш підготовлені, розумніші, талановитіші. Це люди XXI століття. Саме наше покоління зазнало найстрашнішого провалу — через безпрецедентну дурість, сліпоту в розумінні реальності, свідому відмову займатися ключовими питаннями, відсутність будь-якої стратегії, окрім відкладання доленосних рішень через страх і жах. Уряд «Ізраїлю» призвів до жахливої катастрофи для нашої маленької та улюбленої країни.
Керівництво, яке майже повністю складається з політиків, чия мета — не служити суспільству, а служити самим собі й утриматися при владі, кожен — зі своїх негідних мотивів, і благо народу не стоїть перед їхніми очима ані на мить. Уряд без жодної стратегії, який довів Державу «Ізраїль» до безпрецедентного занепаду, використовуючи брехливу риторику, що перетворює провал на перемогу фальшивими словами, користуючись владою та тікаючи від відповідальності».
Пардо розкритикував поведінку уряду у відносинах зі США:
«Уперше з моменту заснування держави уряд «Ізраїлю» вирішив передати безпеку країни та свободу дій у питаннях національної безпеки в руки іншої держави — Сполучених Штатів. Святе святих усіх урядів «Ізраїлю» полягало у збереженні свободи дій у питаннях національної безпеки.
На кожному театрі воєнних дій уряд повністю здав свою самостійність. Питання Гази було передане США — для управління й командування зі штабу в Кір’ят-Гаті. Два роки й вісім місяців після 7 жовтня ми передали безпеку прикордонних із Газою районів американському генералу. На північному фронті Сполучені Штати повністю визначають свободу дій ЦАХАЛу, а Білий дім задає параметри безпеки для мешканців півночі. Іранське питання було вилучене у нас уже після 12-денної війни. Навіть порт Ейлата відкриється тоді, коли США вирішать: американські судна проходять через Баб-ель-Мандеб, а порт Ейлата досі закритий».
Він наголосив:
«Уряд «Ізраїлю» та громадські лідери вихваляють бійців ЦАХАЛу за їхню сміливість, зухвалість і винахідливість, чіпляються за той факт, що наші сини, онуки й друзі жертвують своїми життями щодня і щогодини. Але перемога не вимірюється кількістю ліквідацій, здатністю розвідки та спецоперацій спрямувати ракету у вікно за 2000 кілометрів від дому.
Факт полягає в тому, що через два роки й вісім місяців після чорного жовтня, попри всі вражаючі можливості, ми не досягли жодного справжнього результату. ЦАХАЛ розтягнутий до межі своїх можливостей, відчайдушно заявляє про загрозливу нестачу бойового особового складу й попереджає про внутрішній колапс резервістської системи».
Пардо також прокоментував документ, який прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу направив до Верховного суду щодо призначення Романа Гофмана на посаду глави «Моссаду»:
«Лише два дні тому прем’єр-міністр «Ізраїлю» стверджував, що безпека держави перебуває в його руках і лише в його руках. Правда й брехня в одному реченні. Так, безпека держави справді перебуває в його руках — він повністю забув цей факт.
Але безпека держави не перебуває лише в його руках. «Ізраїль» — не монархія й не диктатура. Саме таке твердження вказує на дуже серйозну проблему. Безпека держави, згідно з Основним законом «Уряд», перебуває в руках уряду «Ізраїлю» та його партнерів — не як чиновників, що виконують накази й вказівки, а як повноправних учасників формування концепції безпеки та стратегії, при тому що останнє слово належить обраному політичному керівництву».
Колишній глава «Моссаду» також висловився щодо справи «Катаргейт» і ймовірних зв’язків співробітників канцелярії прем’єр-міністра з цією державою Перської затоки:
«Кілька слів про Катаргейт. Це одна з найтяжчих подій, яка показує «Ізраїль» радше як корумповану бананову республіку, ніж як упорядковану державу. Назва вводить в оману й була використана для створення хибного наративу. У будь-якій нормальній країні в канцелярії прем’єр-міністра або в будь-якому державному міністерстві не може працювати людина, яка одночасно працює на іншу державу й просуває її інтереси.
Неважливо, чи служить ця людина найбільшому другу — США, Британії чи Ісландії. У США це тяжкий кримінальний злочин, який карається кількома роками ув’язнення. Якщо така людина використовувала свої зв’язки для того, щоб спотворити національний інтерес, злочин стає державною зрадою, покарання за яку може сягати довічного ув’язнення. «Справа про дискредитацію Єгипту» точно підпадає під цю категорію».
Пардо наголосив:
«Катар не є ворожою державою, і той факт, що ізраїльтяни вели з ним ділові зв’язки з дозволу та за повноваженнями, за підтримки держави, був перетворений на інструмент і використаний як виправдання злочинів, які належать до категорії державної зради. Це саме та країна, перед якою уряд «Ізраїлю» стояв навколішки й благав фінансувати ХАМАС. Найжахливіше в цій події — поведінка прем’єр-міністра та всього уряду. У ту ж секунду після викриття цієї справи прем’єр-міністр був зобов’язаний відсторонити цих людей і негайно вимагати віддати їх під суд».
Наприкінці Пардо торкнувся війни з Іраном і чинного припинення вогню:
«Прем’єр-міністр «Ізраїлю» заявляє за кожної нагоди, що жодна угода з Іраном не буде зобов’язувати «Ізраїль». Він із року в рік повторює, що жодна угода не є прийнятною для Держави «Ізраїль». Тоді виникає питання: а що ж тоді так? Відповідь — повалення режиму. Іншими словами, постійна війна до падіння режиму й приходу до влади дружнього режиму.
Після 12-денної війни, після якої було заявлено, що ми досягли «перемоги на покоління», — цікаве визначення часу, бо покоління закінчилися через кілька місяців, а екзистенційна загроза повернулася на арену. І тоді перший удар, другий удар — і взагалі мова була зосереджена не на ядерній сфері, а на систематичному усуненні верхівки режиму, від Хаменеї й донизу.
Президент Трамп у незапланованому висловлюванні зазначив, що очікував падіння режиму протягом кількох днів. Трамп і Нетаньягу публічно закликали громадян Ірану чекати сигналу й виходити на вулиці. Можна продовжувати брехати, але повільний відхід від головної мети не змінить фактів. Це дурість найвищого ступеня. Падіння режиму аятол може статися завтра, можливо — через рік, а можливо — через десятиліття. Немає жодних підстав вважати, що той, хто прийде йому на зміну, буде любителем Сіону. І цілком очевидно, що це не здійсниться за допомогою ліквідацій і потужних повітряних ударів, якими б сильними вони не були. Думка про те, що удар по інфраструктурі та джерелах існування громадян Ірану призведе до появи режиму, дружнього до «Ізраїлю», — вельми сумнівна».
Пардо завершив свій виступ зверненням до теми 7 жовтня:
«Я син матері, яка пережила Катастрофу, і якій за місяць виповниться 97 років. Вона — єдина, хто вижив із усієї своєї найближчої та широкої родини. З дитинства я чув одну фразу, яка повторювалася знову і знову: Катастрофа неможлива в суверенній державі. Якщо ми помремо — ми помремо в бою, зі зброєю в руках. Ніколи не буде так, що нас завантажать у потяги смерті.
7 жовтня було катастрофою, яка виникла через страшний провал, що ще буде розслідуваний. «Ізраїлю» не загрожувала екзистенційна небезпека, і навіть якби «Хезболла» приєдналася, ЦАХАЛ зачистив би територію за лічені дні. Немає жодної екзистенційної загрози — ні з боку ХАМАСу, ні з боку «Хезболли». Але я бачу іншу загрозу — небезпечну й потенційно смертельну для сіоністської мрії.
Коли я побачив єврея, який владно крокує бедуїнським табором у Самарії, а поруч із ним — бойовий пес зростом із дитину четвертого класу, і дітей та жінок, в очах яких жах, повністю безпорадних, я згадав розповіді 1930-х років минулого століття та фотографії нашого народу того періоду. Думаю, ми можемо погодитися, що це запалило яскравий червоний сигнал, який закликає всіх нас подивитися на себе й провести внутрішню перевірку.
«План вирішальної перемоги» не був ухвалений громадянами Держави «Ізраїль», але уряд «Ізраїлю» прийняв його у свої обійми без згоди суспільства й діє заради його реалізації. І це — екзистенційна загроза Державі «Ізраїль».
