Ні, я — українець: Юрій Кістяківський, знаний у США як «батько» ядерної бомби

Він би прожив відносно спокійне емігрантське життя професора та винахідника, якби не Друга світова війна. Вона все змінила...

Цього дня у Боярці поблизу Києва у знаній інтелігентній родині народився українець Юрій (Джордж) Кістяківський (18 листопада 1900 — 7 грудня 1982). Він — американський фізик і хімік, один з творців першої атомної бомби, спеціальний радник президента США, віце-президент Американської національної академії наук, лауреат багатьох міжнародних професійних наукових нагород.

Його дід Олександр Кістяківській був професором права Університету Св. Володимира та адвокатом з кримінального права, а батько Богдан Кістяківський — професором філософії і членом Української Академії Наук. Дід по матері Вільгельм Бернштам — український археолог і громадський діяч, а молодший брат Юрія — Олександр Кістяківський — видатний український зоолог-орнітолог.

Як учасник антибільшовицького руху Юрій Кістяківський усвідомлював необідність еміграції. Зрештою він опинився у Німеччині, де закінчив Берлінський університет та захистив дисертацію у 1925 році, а звідти за рік виїхав до США, де одразу влаштувався на роботу до Принстонського університету.

Невдовзі після виходу однієї з його основних праць «Фотохімічні процеси»(1928), у 1930 році він став професором в Гарвардському університеті, де працював до пенсії. Водночас Кістяківський був і практиком, його прикладні дослідження швидко були помічені й оцінені як перспективні.

У 1940 році українцеві доручили керівництво Вибуховою лабораторією, де він випробовував нову вибухівку, потужнішу за тринітротолуол (TNT) і ту, що зветься нині пластиковою бомбою. Також проводив дослідження з термодинаміки, спектроскопії та хімічної кінетики та, що ще важливіше, — розробляв гідродинамічну теорію вибухів.

Саме завдяки цій роботі його обрали членом Національної академії наук США у 1941 році. І, ймовірно, він би прожив відносно спокійне життя університетського професора та винахідника, якби не Друга світова війна.

Коли у січні 1942 року президент Франклін Делано Рузвельт підписав указ про створення атомної бомби, що розпочав секретний проєкт «Мангеттен», почали формувати «ядерну» команду. Її очолив відомий фізик з Університету Берклі Роберт Оппенгеймер, якого вважають «батьком» атомної бомби; саме він у жовтні 1943 році запросив Кістяківського до проєкту консультантом з теорії вибухів.

Головна наукова лабораторія розташувалася у Лос-Аламосі (штат Нью-Мексико), де цілодобово працювали фізичні й хімічні лабораторії, конструкторське бюро тощо. Надважливо було створити атомну бомбу раніше, ніж ворог.

У січні 1944 року Кістяківський очолив відділ Х (вибухи), де працювало понад 600 інженерів та науковців. Він став керувати відділом на завершальному етапі робіт, і те, що проєкт вдалося «витягнути», завдячують саме його непересічним здібностям.

16 липня 1945 року о 5:29:45 ранку у пустелі Хорнада дель Муерто посеред плато Аламоґордо відбулося випробування створеної ними бомби. Деструктивна сила вибуху перевищила найсміливіші очікування.

«Я впевнений: коли настане кінець світу, в останню мілісекунду існування Землі людство побачить саме те, що побачили щойно ми», — сказав тоді вже не Юрій, а Джордж Кістяковський.

Більшість учених — учасників проєкту «Мангеттен» практично відразу ж виступили проти застосування ядерної зброї, а Кістяковський очолив цей рух. Після війни «професор Кісті», як його називали, повернувся до Гарварду, але 1957 року отримав пропозицію Двайта Ейзенгавера ввійти до складу президентської Ради з питань науки та техніки (яку очолить у 1959 році).

Газета української громади США Ukrainian Weekly писала про це 6 червня 1959 року наступне: «Д-ра Джорджа Богдана Кістяковського, ученого, народженого в Україні, призначено спеціальним помічником президента США».

У 1959-1961 роках він очолював Управління з науково-технічної політики, на цій посаді він активно впроваджував політику ядерного роззброєння. У січні 1960 року у рамках переговорів із питань контролю за озброєннями виступив з ініціативою заборонити випробування ядерної зброї в сейсмічних зонах.

Він продовжував цю лінію і як науковий радник наступних президентів Джорджа Кеннеді та Ліндона Джонсона. 1965 року Кістяківського обрали віцепрезидент Національної академії наук США; цю посаду він обіймав до 1972 року.

Вийшовши того ж року на пенсію, Кістяковський стає активним учасником антивоєнного руху, приєднавшись до Ради «За збереження життя» та виступаючи проти розповсюдження ядерної зброї та війни у В'єтнамі; а з 1977 року очолив цю Раду. У цей самий час він заприятелював з економістом Джоном Гелбрейтом, мав відверті дискусії з Генрі Кіссінджером.

Розробки Кістяківського у галузі вибухових процесів порівнюють з винаходом динаміту Альфредом Нобелем. За свої наукові досягнення Джордж Кістяківський був відзначений у США нагородами: медаллю «За заслуги», медаллю Свободи, медаллю Академії наук тощо.

Його документи готували на подання на Нобелівську премію миру, однак не встигли. У грудні 1982 року він помер від раку легень. У некрологах на шпальтах The Washington Post та The New York Times відзначали неоціненний внесок відомого вченого у розвиток хімії, розробку атомної зброї та боротьбу за мир.

І на завершення розповіді традиційно згадаємо про ставлення нашого героя до України. «Д-р Дж.Б. Кістяковський підтвердив своє українське походження», писали про нього українські часописи наприкінці 1950-х, коли він обіймав найвищі посади.

Саме на той час припадає завершення інституційного оформлення української діаспори в США, розгортання нею активної роботи, спрямованої на промоцію України. Юрій Кістяківський наскільки міг підтримував ці інтенції української громади, він охоче розповідав в інтерв'ю про своє українське коріння, брав участь в українських організаціях, був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

В останній рік життя у 1982 році в інтерв'ю на запитання — «Ви ж росіянин, чи не так?» — Кістяківський відповів наступне: «Ні, я — українець. Це однаково, що шотландця запитати: ви — англієць?».