Нові війни сучасності, або до чого має бути готовим людство

Досвід нашої боротьби стане у пригоді всім, хто шукає шлях до миру. А шлях до миру може лежати й через війну.

«Si vis pacem, para bellum», — слова, які приписують давньоримському історику Корнелію Непоту, на жаль, ідеально підходять демократичному суспільству й сьогодні, в ХХІ столітті. Хочеш миру — готуйся до війни.

Так, це абсолютно правильне твердження. Це підтверджую і я, якому довелося бути в ролі головнокомандувача Збройних Сил України, й увесь український народ, який справді добре й болісно це засвоїв.

Коли я народився, то від моменту завершення однієї з найжорстокіших і найкровопролитніших воєн в історії людства минуло двадцять вісім років. Коли я народився, вже не падали бомби на міста і села, танки не чавили землю і все, що на ній є.

Вже не лунали пронизливі звуки сирен повітряної тривоги, не тріскотіли автоматні черги. Але вже сьогодні я молюся сам і прошу всіх вас молитися й просити в Бога, щоб наші онуки ніколи не побачили того, що бачили наші діди, що побачили ми і, на жаль, наші діти.

Заради цього не можна ні на хвилину зупинятися в боротьбі за право жити. Зло поруч, і воно прийшло вбивати. Попри те, що найціннішим багатством людства на планеті Земля є можливість жити, майже вся його історія пов'язана з війнами, а точніше зі вбивствами людей.

Ці війни, чи правильніше — вбивства, з плином часу за масштабністю подій і кількістю жертв ставали безпрецедентними й набули статусу світових. Лише у минулому столітті сталося два таких конфлікти: Перша та Друга світові війни, які в часі розділило трохи більше як двадцять років, і які забрали життя приблизно 60 мільйонів людей.

Певною мірою це залежить і від нас, професійних військових, які знають про війну майже все, бо саме професійні військові ведуть війни і знають їхню справжню ціну. Ціну поразкам і перемогам.

Звертаючись до подій 2022-2024 років вже 10-річної війни України з росією, треба чесно сказати людству — що саме відбувається і до чого людство має бути готовим. Вільні та демократичні нації та їхні уряди мають прокинутися й задуматися: як захистити своїх громадян та їхні країни.

Ми готові поділитися усіма своїми знаннями, досвідом та думками з тими, хто не полишив Україну у важкі часи і хто шукає миру та спокою для своїх народів. Отже, чого ж нас, українців навчила ця війна, а особливо її повномасштабна складова, яка вихором увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року?

Саме готовність до війни потрібно розглядати як величезний комплекс заходів, який охоплює не лише суто військові аспекти, а й усі сфери діяльності держави. Чи не найскладніша й найважливіша складова — це готовність суспільства, що ґрунтується на чесній і прозорій комунікації між урядом і людьми.

Суспільство має погодитися тимчасово відмовитися від цілої низки свобод заради виживання. Сучасні війни, на жаль, тотальні — вони потребують зусиль не лише армії, а й суспільства загалом.

Мобілізувати суспільство можуть і повинні політичні діячі, а для цього комплексно залучаються військові та інші ресурси держави. Серед таких ресурсів: економіка, фінанси, населення та союзники.

Такі дії, звісно, вплинуть на політичні процеси в державі. Таким чином, готовність до війни буде визначатися не лише готовністю армії до відбиття агресії, а й готовністю суспільства до протистояння ворогу.

По-друге, війну жодним чином не можна розглядати як частину внутрішнього політичного процесу. Війна — це максимальна концентрація сил для виживання; і лише для цього!

«Війна — це продовження політики іншими засобами», — казав прусський генерал Карл фон Клаузевіц. Тому видається дивним, коли в глобальному масштабі війна в Україні навпаки формує внутрішню політику в інших країнах, чим зрештою користуються вороги у власних цілях.

Переконаний, що війна за свободу в одній країні має стати політикою виживання демократії в решті вільних країн. Війна — це наука, власне, наука зі своїми законами та правилами, які необхідно знати й вивчати.

Використання війни у власних цілях або намагання впливати на її хід задля власних інтересів є злочином, наслідком якого є величезні жертви. Демократичній армії, армії вільного суспільства завжди важко воювати з армією феодала.

Ворог якраз і вважає демократію нашою найбільшою слабкістю і щосили намагається це використати. Фейки, брехня, знецінювання національних інтересів, зневіра в керівництві — ось неповний список засобів, який росіяни використовують понад десять років, а демократичні суспільства й досі не знайшли методів протидії.

Ще у V столітті до Різдва Христового відомий усім китайський мислитель Сунь-цзи виклав основні принципи війни, які залишаються злободенними й нині та будуть актуальними доти, доки війною керуватимуть люди. Проте це всього лише базові принципи, які потребують наповнення зброєю, формами та способами її застосування, арміями з їхніми структурами.

Саме в цій послідовності змінюється війна. Уважно аналізуючи наш досвід, підкріплений цифрами та фактами, розумію що ми стоїмо на порозі не тільки величезної праці, а й, саме головне, перед складним вибором.

Для нас, українців, це не лише слідування закону «виклику і відповіді» британського історика Арнольда Джозефа Тойнбі. Не тільки саме існування росії вже є загрозою.

Вже сьогодні ми маємо повномасштабну й кровопролитну війну, яка привела нас вже до нового виклику — фізичного виживання. Саме виживання нації визначається її вибором, а як відповісти на цей виклик?

Як вижити в умовах неоднозначності й суперечності навколишнього світу? Зараз ми маємо усвідомити, що саме від нас, українців, залежить, чи будемо ми жити і чи є майбутнє у наших дітей.

Без сумніву, історія й сьогодні вкотре дає українському народу шанс. У холодну ніч 24 лютого 2022 року, коли весь світ насолоджувався мирним життям і ніжився в теплих ліжках, українці нагадали самі собі, чия кров тече в їхніх жилах, і вступили в жорсткий бій з поконвічним ворогом.

Життями звичайних українців ми вибороли собі шанс. Шанс не просто продовжити споконвічну боротьбу, а шанс перемогти; він дорого нам коштував — багато життів найкращих синів і дочок.

Але це був лише початок. Зовсім скоро ми зрозуміли, що витримати удар, дати гідну відсіч ворогу — це лише початок складнішого етапу протистояння, який полягає в пошуку свого особливого шляху перемоги.

Саме пошук цього особливого шляху привів нас до розуміння вже осяжних контурів революційних змін насамперед у військовій справі. Як не дивно, але цілком логічно, ймовірно, саме ці зміни, які були винайдені на полях боїв російсько-української війни, будуть визначати обриси війн і воєнного мистецтва в ХХІ столітті.

Ще зовсім недавно можна було з упевненістю сказати, що саме безпілотні системи стають основною причиною змін стратегій, форм та способів застосування. Але вже сьогодні у поняття нової стратегії ведення війни, імовірно, необхідно вносити ширше поняття — технології.

Війна, яка прийшла до нас у 2014 році, абсолютно відрізняється від тієї, що увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року. Хоч вона й базувалася на концепціях 2014 року, проте була вже іншою й швидко виснажила наші сили в травні 2022-го.

Саме інтенсивність бойових дій змусила нас відновлювати рівень початку 2022-го, а необхідність вижити на полі бою привела нас вже в іншу війну, з якою ми зіткнулися влітку 2023-го. Воюючі сторони на деякий час зупинилися в пошуках нового озброєння, а доречним був би пошук нових форм застосування вже новітніх технологій.

Саме винайдення нових способів застосування логічно мало б призвести до змін у структурі підрозділів, частин та Збройних сил в цілому. Саме такий рух є науковим і обґрунтованим.

Розвиток технологій впливає на форми їхнього застосування, і лише нові форми застосування впливають на структуру армій, що воюють. Ця тенденція є невідворотною і буде зберігатися.

Технології як сукупність не лише інноваційних рішень, а й комплекс заходів щодо розробки, наукового супроводу, підготовки, розробки доктрин, які змінять ситуацію на полі бою в умовах наявних переваг противника у воєнному потенціалі та ресурсах. Говорячи простіше, вже сьогодні ми винайшли спосіб, як воювати і перемагати проти сильніших армій у ХХІ столітті.

Очевидно, що саме технології мають забезпечити стійкість української нації. Разом із цим абсолютно погоджуюсь, що російсько-українська війна ще не є війною майбутнього; вона є лише війною перехідного періоду, але саме наша війна формує нові правила.

Мусимо визнати, що жага вижити на полі бою є чи не основною причиною пошуку шляхів удосконалення зброї. Сукупність таких факторів, як обмеженість ресурсів, відсутність належної підтримки, неможливість зосередитися на виробництві традиційних засобів боротьби призвело до значних змін на полі бою українсько-російської війни.

Фактично розпочався новий етап у формах і способах воєнних дій. Ми бачимо, як науково-технічний прогрес привів у рух колесо історії та вивів на поле бою технології, які, найімовірніше, стануть вирішальними в цій війні і, найголовніше, стануть основою глобальної безпеки майбутнього.

Хто швидше оволодіє цими технологіями — демократичний світ чи світ тиранії, буде залежати саме від нас. Війна — це ресурси і час, тож, якщо розглядати під ресурсами саме технології, то станом на сьогодні внаслідок різних причин ні Україна, ні росія самотужки найближчим часом не зможуть їх опанувати.

А значить, єдиним виходом може бути збільшення кількості людського ресурсу, залученого до бойових дій. Водночас технології чекатимуть на сміливих і здатних їх опанувати: хто їх опанує, той і буде вирішувати питання глобальної безпеки.

Важко сказати, як буде розвиватися ситуація надалі. Напевно зрозуміло лише одне — тиранам війна буде потрібною постійно для внутрішнього користування як інструмент утримання влади, а решта ж має вибудувати надійний захист від них.

Сьогодні як ніколи саме в Україні знаходять шляхи для виживання та створюють технології, але через зрозумілі причини не можуть їх масштабувати. З іншого боку, в наших партнерів є ресурси, проте немає прикладного й практичного поля, щоб їх випробовувати.

«Дотримання вчорашніх правил війни не приведе до успіхів сьогодні або завтра. Саме усвідомлення цього може врятувати багато життів. Ми мусимо почати боротися з наслідками нових правил війни».

Ця цитата взята мною в американського генерала у відставці Стенлі Мак-Крістала, а далі в нього були такі слова: «Інакше всі ми залишимося далеко позаду». Але я б сказав категоричніше: інакше ми всі загинемо.