Олімпійський чемпіон, паралімпієць Сергій Ємельянов хоче виступати за іншу країну
Через корупцію в паралімпійських видах спорту Ємельянов не має можливості виступати за паралімпійську збірну України
Чемпіон світу, Олімпійський чемпіон, паралімпієць Сергій Ємельянов заявив про те, що через корупцію в українському спорті він буде змушений представляти іншу країну.
"Днями відбувся ліцензійний чемпіонат світу, на який мене не прийняли через корупцію в паралімпійських видах спорту в Україні.
Тож бажаю всім спортсменам-параканое успіхів на Паралімпійських іграх. В яких, на жаль, я не візьму участь за Україну. Те ж життя продовжується, чекайте мене в наступному циклі, але вже за іншу країну, яка дозволить мені виступати як спортсмену", - написав Ємельянов.
Сергій Ємельянов – український спортсмен з параканое. Чемпіон Літніх Паралімпійських ігор. Майстер спорту України. Займається параканое у Полтавському регіональному центрі з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт».
4 жовтня 2016 року отримав орден «За заслуги» III ст. «За досягнення високих спортивних результатів на XV літніх Паралімпійських іграх 2016 року в місті Ріо-де-Жанейро (Федеративна Республіка Бразилія), виявлені мужність, самовідданість та волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України».
Раніше Чемпіон світу, Олімпійський чемпіон, паралімпієць Сергій Ємельянов вже писав про побори зі спортсменів, корупцію та «договорняки» в українському інваспорті:
«Це звернення можна вважати офіційною заявою до президента України і міністра спорту України. Я, дворазовий паралімпійський, чотириразовий чемпіон світу, чотириразовий чемпіон Європи, Сергій Ємельянов хочу розповісти спортивній спільноті про корупцію в «Інваспорті» – організації, яка має займатися розвитком спорту інвалідів та допомагати спортсменам-інвалідам.
Зазначу, що зараз я не є членом паралімпійської збірної України, хоча маю бажання виступати за збірну і маю високий рівень майстерності і підготовленості, щоб підіймати прапор України на великих міжнародних змаганнях
Перед тим передісторія.
В лютому 2022 року, коли почалася війна, паралімпійська збірна України була на зборах в Туреччині. Коли про це дізнався, відразу сказав головному тренеру В’ячеславу Загребі, що їду на Батьківщину, де в мене дружина та дитина, до того ж я мав допомагати як цивільним, так і військовим.
Наприкінці лютого я був в Дніпрі та активно зайнявся волонтерською діяльністю, десь разів двадцять їздив на східний фронт – в Бахмут та й далі, возив хлопцям найнеобхідніше: дрони, тепловізійні приціли, одяг, оснащення. Виставив на продаж золоту паралімпійську медаль, кошти від продажу якої також пішли на допомогу ЗСУ. Взагалі я вважаю: маємо віддати все, що в нас є, задля нашої перемоги.
Мені, до речі, коли виставив медаль на продаж, зателефонували із Національного комітету спорту інвалідів, мабуть, секретарка, і запитали, чого це я зробив це, їх не запитавши. На це я відповів, що можу робити зі своєю медаллю все що завгодно.
Десь на початку квітня ми домовились із В’ячеславом Загребою про те, що я готуюсь до чемпіонату Європи, який буде у серпні у місті Мюнхен Німеччина. Але після місяця підготовки дізнався, що мене ніхто нікуди не бере, а наступного року мені не дадуть ставку, тому що я цього року не виступав. Про це мені повідомила керівниця дніпропетровського обласного «Інваспорту» Олена Зайцева, вона ж генеральна секретарка Національного комітету спорту інвалідів. Вона так і сказала: «Ми вирішили із Загребою».
Після чемпіонату Європи поїхав до Зайцевої Олени дізнатися про своє майбутнє, а вона так мені в лоба й каже: «Пиши заяву на звільнення. А якщо ти не в складі збірної України, то ми в тобі і стипендію заберемо». Приблизно така була розмова.
Після цього спробував зателефонувати до В’ячеслава Загреби, але він відповів, що я не мав права питати у керівника нічого, тож тепер не їду.
Восени телефонує мені директор фірми «Пластек» та каже, що у Дніпрі в елінг впала ракета, всі човни згоріли. На це я відповів, що все добре. А коли поцікавився, хто таке каже, отримав відповідь: головний тренер Параканоє. Тож спекулювати на війні, я вважаю, – дуже тяжкий злочин. Але ж якщо совісті немає, то й мовчати нічого не буде…
Після звільнення працював і на «Новій пошті», і в супермаркеті (охоронцем), адже треба було на щось жити. Коли зрозумів, що в збірній України принаймні найближчим часом не виступатиму, десь два-три місяці писав у веслувальні федерації різних країн, пропонуючи свої послуги як спортсмена чи тренера. Потім я запросив відкріплення від Федерації каное України, але її голова Ігор Слівінський мені відмовив, сказавши, що йому ніхто не заплатив за це кошти. Він зателефонував під Новий рік і сказав: «Ніхто грошей не сплатив, тож я принципово відкріплення не даю, ти три роки не маєш права ніде виступати, тому твоя кар’єра зникне».
Таким чином мені тепер треба чекати ще три роки, щоб можна було виступати за іншу країну, якщо своїй я не потрібен.
Зараз працюю в Грузії, треную юних веслувальників. Звісно, вся ця ситуація виникла не на рівному місці. Кожного року, десь із 2017-го мене намагалися звільнити, кажучи, що я порушую режим і погано впливаю на команду. Але все це, як кажуть, було висмоктано з пальця.
Можливо, таке ставлення до мене через це, що я не ділився 10% від суми преміальних. Вже багато років в Україні працює така система, що кожен паралімпієць має віддати в свій обласний «Інваспорт» 10% преміальних отриманих за Паралімпійські ігри, чемпіонати світу і Європи.
Десь через місяць після отримання преміальних за перемогу в Ріо-2016 В’ячеслав Загреба мені повідомив, що я винен 10% від своїх преміальних обласному «Інваспорту». Я відмовився. Так він три-чотири рази наголошував на цьому, але тоді я не дав коштів. На що він сказав, що свою частку він дав, а щоб я «пиняв на себе». А тренери також отримують немаленькі преміальні за кожного медаліста. І теж мають «чохлити» 10% преміальних обласним організаціям «Інваспорту».
Потім Загреба постійно тиснув, щоб спортсмени віддавали 10% своїх преміальних за чемпіонати світу і Європи в обласні організації «Інваспорту». Це, звісно, ніде не прописано, просто вони так захотіли, бо дуже «важко» працюють. Якщо не згоден, вони можуть «забути» подати тебе на стипендію чи не взяти на збір. Багато є важелів такого тиску.
В Дніпрі В’ячеслав Загреба, який, до речі, є ще й головним тренером паралімпійської збірної України з академічного веслування та параканое, відвозив ці кошти до обласного «Інваспорту», зокрема Олені Зайцевій. Така система працює не тільки в Дніпропетровській області, але й в інших регіонах, і не тільки, звісно, в параканое. Ще в 2016 році були скандали з цього приводу, адже плавці не хотіли віддавати ці 10%, оскільки завоювали по 8 медалей. А потім мені так прямо і сказали, що якщо ти не віддаєш свою частку, ми створимо тобі проблеми. Прийшлося віддавати – в 2017, 2018, 2019 і навіть в 2021-му за Токіо. Така система, наскільки я знаю, існує і в академічному веслуванні, і в плаванні, і в дзюдо, і в тенісі, і в легкій атлетиці. І не тільки в паралімпійському спорті, а й в дефлімпійському спорті (тут виступають спортсмени з вадами слуху).
Якщо відмовляєшся, не будеш отримувати ані зарплатні, ані стипендії. Знаю, що кілька спортсменів спробували боротися із цією системою, але наступного року їх вже не було в збірній, їх звільняли. Це не залежало від їхньої перспективи. Звільнять і забудуть, незважаючи на регалії. Як це сталося зі мною. Багато паралімпійців і дефлімпійців завершують свою кар’єру, тому що не бачать сенсу займатися спортом, а в подальшому не знають, в чому себе знайти.
Можу сказати, що вся збірна України з параканое сплачує ці відсотки преміальних в свої обласні центри. Чи йде це нагору, я не знаю.
Паралімпієць повністю залежний від «Інваспорту»: в плані зборів, зарплатні і стипендії. Будеш погано себе вести – на збір не візьмуть, обріжуть стипендії чи зарплатню. Можуть обрізати до половини чи до чверті ставки. Знаю таких спортсменів, які працювали за 25% ставки.
Я зрозумів, що в нашій країні часто-густо трапляється так, що ти щось не те запитав, чи зробив щось добре, на тебе наїдуть і ти маєш щось комусь доводити, комусь «відкочувати».
… Я б хотів надалі виступати за Україну, але як я можу виступати, якщо в спорту інвалідів України така корупція? Я, наприклад, не знаю, де знаходиться мій човен, який мені надала в минулому році фірма «Пластекс», бо він немов розчинився у повітрі. Ну як можна працювати з такими людьми?
Після звільнення я двічі писав листа на тоді ще тільки міністра спорту Вадима Гутцайта з проханням вирішити це питання. Але він відповів, що це ваші проблеми – вирішуйте самі.
Зараз я не бачу перспективи виступати за збірну України, адже займаючись параканое, я не можу ані заробити собі на життя, ані допомагати нашим військовим, зокрема й веслувальникам, які на фронті. Я зрозумів, що своїй країні я не потрібен. Скоріш за все, цей олімпійський цикл я пропущу. Можливо, наступного року виступлю в чемпіонаті світу. Побачимо…
Ставлення до спортсменів змінилося, коли з 2018 року на закордонні збори з В’ячеславом Загребою стала їздити його сім’я. Відтоді він міг дозволити собі і накричати на спортсмена, і нецензурно висловлюватися.
Його сім’я була включена в наказ Мінмолодьспорту, тобто була на зборі за державні кошти: дружина як тренер, сини як спаринг-партнери, але, як ви розумієте, ці функції вони не виконували. А якщо Загреба брав реальних спаринг-партнерів, то вони мали всі добові віддавати йому, в противному випадку знайдуть іншого, який згоден на такі умови. А ще він возив свого сина за державні кошти на Паралімпійські ігри і в Ріо, і в Токіо…
Ще б хотів додати про виділення коштів на спортивне харчування та інше (5000 грн на кожного спортсмена на збір). Кому хотіли, тому видавали, але по зборах проходять всі. Дуже часто бувало, що видавали вже протерміноване харчування або коли терміни придатності добігали кінця.
Ось така система діє в «Інваспорті». Я готовий свідчити за цією справою, якщо вона дійде до прокуратури. Я закликаю всіх спортсменів-паралімпійців і дефлімпійців не мовчати, а виступити з такими заявами. Маємо зламати цю систему корупції, маємо очистити спорт», - заявив український паралімпієць.
У квітні "Останній Бастіон" розповідав про те, як чиновники з "Інваспорт" вимагають гроші у спортсменів паралімпійців та дефлімпійців.
Тоді одразу чотири спортсмени паралімпійці: чемпіони та призери Паралімпіад та Дефлімпіади - Інна Візір, Сергій Ємельянов, Ірина Гусєва та Юрій Марченко звинуватили своїх тренерів у вимаганні коштів з призових, які вони отримують за участь у змаганнях.
Спортсмени зазначали, що вимагання відбуваються на рівні керівництва системи фізкультури та спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт», що функціонує в Україні на державному рівні.
Також "Останній Бастіон" розповідав читачам про корупційні схеми в Рівненському та Полтавському "Інваспорті", до яких причетні головний тренером збірної України з дзюдо серед спортсменів з порушенням зору є Михайло Якович Романкевич та тренер дефлімпійської збірної України Микола Богодистий.
Корупція в українському спорті має системний та масовий характер. Про це говорять роками, але окрім гучних заяв ми нічого не чуємо.
Спортивні чиновники замість розвитку українського спорту продовжують займатися власним збагаченням. Найцинічніше те, що спортивні чиновники наживаються на атлетах з інвалідністю, які щодня демонструють незламність духу та здобувають спортивні перемоги для нашої держави.
Через це Україна втрачає видатних спортсменів, чемпіонів світу та Олімпійських ігор, які змушені шукати прихистку в інших країнах, котрі з радістю забезпечують їм належні умови для тренувань та виступів на змаганнях під своїм прапором.
Це все відбувається за повного сприяння Міністерства молоді та спорту України, під керівництвом Вадима Гутцайта, яке роками закриває очі на корупцію в "Інваспорті" та інших спортивних федераціях та комітетах України.
