Партія приречених
Вторгнення в Україну плавно перетекло у "світову війну". До такого почали привчати російське болото тамтешні пропагандисти.
Як виявилося, ні політичні, ні військові світочі російського імперіалізму не були готові до гучних відступів "другої армії світу". Відбувається докорінний злам усього попереднього дискурсу.
Наявна модель пропаганди розрахована лише на схему бурі та натиску. Перепрошивка черепних коробок під "непрості рішення" може спричинити навіть смерть Z-пацієнта: якщо раніше підхід "не все так однозначно" застосовувався для приховування воєнних злочинів окупантів, то тепер його натягують на очевидну нежиттєздатність усієї військово-окупаційної стратегії Кремля.
"Спецоперація", яка нібито була превентивною заслоною від чогось архіжахливого, за фактом своєї ролі не виконала. Росія не тільки не зміцнила власну національну безпеку, але переживає найважчу ганьбу у своїй сучасній історії.
Поки на московських вулицях Zомбі з "НОД" закликають бити "Сарматами" по Вашинґтону, у російській армії не виключають пошуку баз для відскоку не на найближчі від українського кордону рубежі. Справа не тільки в моральному обваленні іміджу російського генералітету після гнітючої втрати Херсона; проблема у керованості всією військовою машиною.
По-перше, тисячі російських військових стали жертвами "дружнього вогню". Виходить реально громадянська війна, але не в Україні, а між багатонаціональним поріддям.
Коли спливуть факти, як одні російські БТГр випадково перетирали інші, росія вибухне. Притчею в язицех стала втеча і здавання в полон сил окупантів, які постачають озброєнням ЗСУ часом не меншими, ніж іноземні партнери України.
По-друге, фіксується системна некерованість проросійськими з'єднаннями на українській території. Йде гра у постійний пошук крайніх:
- кадрові підлеглі Сєргєя Шойгу, коли лягла армійська еліта, стали ще сильніше кидати на утилізацію сили сепаратистів;
- потім під ніж пішли головорізи-"вагнерівці";
- нині черга російських мобіків і чмобіків, а далі – строковиків.
У подібних умовах у таборі країни-агресора намітилися закономірні хитання. Кожен веде боротьбу виживання, грає сам себе: самозваані "союзні сили" розпалися на угруповання найманців, добровольців, кадрових, карних злочинців, сепаратистів, нацменів...
У кожній із перелічених груп є свої активісти, дезертири, поразки. Немає лише дисципліни, єдиного командування та загального бачення цілей цієї агресивної війни з елементами геноциду українців.
Як результат дедалі більш нелюдські практики впроваджуються для армійського "team-building". Путінські спецслужби дали уркаганам із ПВК "Вагнер" carte blanche для організації демонстративних каральних заходів. Сюди дуже добре вписалася варварська кара з використанням кувалди.
Фірмовий стиль "вагнерівців" відомий з війни у Сирії. У разі середньовічної за ступенем жорстокості розправи над Євгєнієм Нужиним, зеком-"вагнерівцем", який встиг побувати у статусі перебіжчика, – не має особливо значення, була страта реальною чи це постановка.
Важливим є сам інформаційний черв'як, запущений у мізки росіян. Незгодних із терористичною війною не тільки можна, а й треба ліквідувати.
Подібні методи утримання контролю цілком у дусі часу, адже росія бере участь у "світовій війні". На це можна списувати взагалі будь-що, і відсидітися не вийде вже ні в кого.
Але навряд чи за допомогою кувалди вдасться серйозно згуртувати темряву російських казенних та приватних армій. Від таких прийомів несе приреченістю, принаймні для тих, хто гниє в окопах.
Однак нова тактика Владіміра Путіна спрямована на зачистку ландшафту від воєнізованих конкурентів. Поки "партія війни" пожинає гіркі плоди очевидної поразки, Путін із властивим йому єзуїтством готується стати лідером "партії світу", йому з усілякими варварами-невдахами не по дорозі; принаймні він так собі думає.
