Під захист закону візьмуть пам'ятний знак діячу УНР на Полтавщині
Українці повинні знати свою історію — правдиву історію.
Перелік об'єктів культурної спадщини області планують доповнити пам’ятним знаком на честь отамана Української Народної Республіки Леонтія Христового.
Про це стало відомо із засідання комісії з реалізації державної політики щодо збереження національної пам’яті Лютенської сільської ради, яке відбулося 12 червня.
Під час засідання ухвалили рішення розпочати процедуру оформлення документів для внесення пам’ятного знака на честь борця за незалежність у ХХ столітті до переліку об’єктів культурної спадщини Полтавщини.
Леонтій Христовий — військовий діяч УНР, який у 1920 році очолив повстанський загін, що діяв на території Гадяцького, Зіньківського та Миргородського районів. Із листопада 1918 року перебував на службі в Армії УНР. Після окупації Полтавщини більшовицькими військами з грудня 1918 року пішов у підпілля. У 1919–1920 роках жив у Києві, підтримував зв’язки з українськими підпільними патріотичними організаціями, брав участь у розробці планів повстанської боротьби проти більшовицької влади.
Влітку 1920 року Христовий очолив повстанський загін, що діяв у районі Гадяча, Зінькова та Миргорода. У загоні було три піхотні, а також кавалерійська й караульна сотні. 20–22 липня 1920 року загін Христового разом із повстанцями отаманів Масюти й Мандика чинив героїчний опір частинам 14-ї більшовицької армії поблизу села Лютенька, однак змушений був відступити.
Наростивши сили, 7 серпня 1920 року повстанці Христового і Коваля захопили Гадяч. Під час наступу на місто повстанці йшли під жовто-блакитним прапором, вигукуючи «Слава!». У серпні в складі загону налічувалося понад 1500 осіб. Більшовики перекинули проти повсталих 7-му Володимирську дивізію (яку до того планували відправити з Росії на денікінський фронт), 185-ту бригаду ВОХР, а також 64-й, 488-й і 489-й більшовицькі полки.
29 серпня 1920 року на околицях Лютеньки зав’язався кривавий бій. Сили були нерівні, і після дводенного бою повстанці відступили. Після відходу повстанських загонів більшовики спалили село, а більшість його жителів розстріляли. Про ті трагічні дні місцевий кобзар Петро Гузь співав: «...яка страшна кара впала на Лютеньку: вісімсот дворів згоріло, пішов дим за хмари». За свідченням Віктора Никаноровича Андрієвського — громадського діяча, публіциста та педагога, який у 1917–1918 роках був Полтавським губернським комісаром народної освіти, у Лютенці згоріло близько 1100 обійсть. Кількість жертв ніхто не підраховував. Вцілілі мешканці довго переховувалися в лісах, доки Лютеньку не залишив останній окупант. За приблизними оцінками, у ті дні загинуло близько 150 повстанців і мирних мешканців. Таких руйнувань і таких жертв Лютенька не зазнавала з 1658 року, коли містечко сплюндрували орди татар Карач-бея.
Іронічно, але 7-ма Володимирська дивізія у вересні 1941 року була повністю розгромлена в Київському котлі, а її командир Олександр Григор’євич Голіков, комісар Федір Федорович Рогальов та начальник агентури особливого відділу Роберт Петрович Корніс були арештовані у 1937 році й розстріляні.
Леонтій Христовий загинув у бою з маневреною групою міліції 15 липня 1921 року в селі Загрунівка (нині — Полтавська область). Його тіло перевезли до Зінькова й після слідчих дій поховали на місцевому кладовищі. Свідок тих подій Роман Суслик у своїх спогадах згадував, що мешканці міста щоразу впорядковували могилу отамана після чергового її знищення більшовиками. Костянтин Матяш, командир більшовицького загону, в якому служили переважно місцеві колаборанти та який брав участь у бою, де загинув Леонтій, також був репресований і розстріляний 24 жовтня 1937 року. За три місяці до того органами НКВС був розстріляний ще один колаборант — соратник Матяша, Огій Яків Радіонович.
Окремо комісія ініціювала процедуру внесення «Пам’ятного знака жертвам Голодомору в Лютенці» до переліку об’єктів культурної спадщини.
У 1932 році Лютенька потрапила на «чорну дошку» через спротив колективізації та підтримку УНР, що стало однією з причин масових репресій і штучного голоду. Унаслідок дій комуністичного режиму село втратило майже чотири тисячі жителів. Вперше Хрест пам’яті жертв Голодомору встановили у 1992 році з ініціативи місцевих діячів.
Українці повинні знати свою історію — правдиву історію.
