Пішов з життя ексв'язень німецьких концтаборів, який їздив на Донбас підтримати українських воїнів
Ігор Маліцький був непересічною особистістю.
У ніч проти 23 листопада у Харкові у віці 96 років пішов з життя колишній в'язень концтаборів Аушвіц-Біркенау, Терезінштат і Маутхаузен Ігор Маліцький.
Про це повідомляють його рідні, громадські діячі і волонтери, які його знали та ЗМІ.
"Сьогодні пішов з життя наш любий дідусь, легендарний патріот та найкращий українець – Маліцький Ігор Федорович. Будемо дуже сумувати за тобою. Дивись там за нами, наш МІФ №188005", – написали рідні на його сторінці у фейсбуці.
Що відомо про Маліцького?
Маліцький Ігор Федорович народився 12 лютого 1925 року у Харкові.
Вчений у галузі технології та складальних процесів у машинобудуванні, завідувач кафедри технології машинобудування (з 1979 по 1989 р.).
Української інженерно-педагогічної академії, доцент, кандидат технічних наук.
Колишній в'язень нацистських концтаборів, заступник голови та голова Харківської обласної ради борців антифашистського опору та колишніх в'язнів фашистських концтаборів.
Брав активну участь у вихованні молоді.
Був найстарішим чинним викладачем Української інженерно-педагогічної академії. Освоїв персональний комп'ютер після 80 років і сам верстав свої навчальні посібники.
Як переповідали його рідні, дідусь окрім концтаборів пережив Голодомор і політичні репресії.
"У час, коли дідусь сидів у концтаборі у Польщі чи Австрії, його тато сидів у в'язниці у Радянському Союзі: в один день приїхали, забрали його, посадили до в'язниці за вигаданим приводом. Зрештою, його розстріляли, лише у 1989 році його виправдали та сказали, що помилилися.
Дідусь бачив різне, побачив Україну незалежною, був великим патріотом", — згадувала онучка Аліса Маліцька — "Я бачила сотні разів, як люди сприймали його розповіді, як плакали, як надихалися прикладом дідуся, та тим, яким жадібним він був до життя. Йому було цікаво геть усе. Я ніколи не зустрічала людей, які цікавилися б усім. Не було такого, у чому він не міг би розібратися. Вже у 90 років у нього з'явилася сторінка на Facebook, яку він самостійно вів буквально до останнього дня, писав зі смартфона.
Мені пощастило бачити, як людина може, має жити своє життя. Я дуже щаслива, що є четверо правнуків, яким пощастило його знати"...
У 93 роки він написав автобіографічну книгу "Тернистий шлях", в якій після того, як її видадуть, можна буде детальніше дізнатися про його непересічне життя.
Волонтери, які його особисто знали, згадували, що їздив на фронт тричі:
Для нього це було важливо, він завжди стояв за Україну.
Під час поїздки на Донбас ми заїхали до добровольців, виступав перед хлопцями, не лише про війну казав, а й про любов до України, землі, до жінок, але у сенсі поваги.
Півтори години без перерви говорив на радіо "Тризуб FM", трансляція була на прифронтовій зоні, йому було що сказати.
Контакт у нього був з воїнами.
Коли їздив на Донбас з волонтерами, він багато спілкувався з хлопцями, поїздку переніс чудово. Відвідав багато місць, були й в Авдіївці у "Правому секторі", заїжджали до Майорська, Зайцевого…
З почесним харків'янином прощатимуться у Харкові 25 листопада.
