Політики і війна, війна і політики
Сьогодні у багатьох потяг до PR-акцій у military-style переважає відчуття міри. А серед політиків є навіть клінічні випадки.
З початком нового етапу російської військової агресії 24 лютого значна частина українських політиків випали з класичних рамок політкомунікацій, в яких вони раніше працювали. Медійні можливості "потрапляти у повістку" суттєво зменшилися, доторк до повсякденного споживача контенту звузився.
Що роблять наші, не приведи Господи, фахівці з комунікацій? – Наряжають політиків у камуфляж, дають їм в руки "калаш" і кажуть – іди, фотографуйся, це зараз у тренді.
Політик наслухавшися порад спеціалістів так і робить. У результаті отримує шквал ненависті й трохи підтримки від людей, які й так в усьому його підтримують.
Пані Кіра Рудик чомусь узялася коментувати для "The New York Times" тему з "Азовсталлю". Навіщо? А біс його розбере.
Бо у народної депутатки з фракції "Голос" ніякого прямого стосунку ні до системи державних органів, які ведуть переговори, ні до самих військ. По суті мета та сама: досягнення піар-ефекту.
І зараз це уже виглядає максимально ідіотичним і необережним, небезпечним кроком навіть на тлі попередніх відосиків із розбиранням "калаша". Це такий зашквар на зашкварі, що зашкваром поганяє.
Що з цим робити? Політикам – звільняти геть своїх піарників, які не розуміють меж допустимого, за якими починається не вірусний піар, а проблеми та критика!
Бо ж ці лоцмани спокійно наведуть ваші маленькі політичні кораблики на рифи, а самі підуть до інших клієнтів, коли потік спонсорів до вас вичерпається. Ваша репутація буде у сраці, а у піарника – кеш і плюс один кейс, неуспіхи якого в розмові з наступним роботодавцем він спише на ваші побажання, а не свої помилки.
Крім того, політикам варто усвідомити одну важливу річ, яка одразу ж звільнить їх від необхідності позувати з автоматом, який вони бачать вперше, на фото. Солдат, військовий – не єдина потрібна державі роль у часи війни, завдяки якій можна вибудувати довіру із виборцем.
Є хороші інші ніші, в яких політик в костюмі від "Brioni" виглядає значно придатніше, а головне – більш органічно. Адже ніхто вам не буде вірити, що ви усі так просто ночуєте в окопах, їсте сухпай і десь воюєте на невидимих фронтах.
Усе можливо, навіть залишатися політиком у час війни без дурнуватих рішень, які нічого не дають істотно, а лише б'ють нижче пояса. Проте нестримний потяг до публічності у деяких все ж ніяк не спинити.
