Попсуй-викривачі
Керівництво СБУ замість того, щоби застрелитись від сорому, нам про якогось Деркача розповідає та про якісь викриття
Нехай спочатку СБУ розповість, як на чолі Контори опинився зрадник Наумов і за яку суму Баканов продав посаду начальника ГУ СБУ в АР Крим представнику ФСБ Олегу Кулінічу – до речі, другу й соратнику все того ж Андрія Деркача.
24 червня 2022 року Служба безпеки України з пафосом повідомила, що правнуки Дзержинського викрили агентурну мережу воєнної розвідки росії, до складу якої входив народний депутат України Андрій Деркач. На доказ цього СБУ в своєму повідомленні послалась на щиросердне зізнання помічника нардепа, такого собі Ігоря Колеснікова, який після арешту став на шлях виправлення й почав активно співпрацювати зі слідством, розповідаючи жахливі історії про свого шефа. Наприклад, «за словами Колеснікова, – пише сайт СБУ, – Деркач був завербований у 2016 році. З ним особисто працювало вище керівництво ГРУ – начальник управління Ігор Костюков і його перший заступник Володимир Алєксєєв».
Ба більш того, якщо вірити СБУ, помічник Деркача виявився обізнаним з найсекретнішими планами російського Генштабу. У той час як навіть міністр закордонних справ росії Лавров не знав, що його фюрер планує напасти на Україну, помічник Деркача був у курсі подробиць майбутньої військової операції. «Також Колєсніков, – стверджує СБУ, – розповів, що ГРУ при захопленні столиці планувало використовувати дві бригади спецназу і сили спецоперацій, які мали зайти з території Білорусі. Звідти – швидко просунутися до Києва, захопити Урядовий квартал і зібрати віче у Верховній Раді, яке б проголосувало за створення нового уряду».
Погодьмось, що мати такого поінформованого помічника – це честь для будь-якого народного депутата України. От тільки словосполучення «СБУ викрила» викликає гомеричний регіт і не може серйозно сприйматись здоровими на голову людьми. Хоча б тому, що лише торік глашатаї СБУ з не меншим пафосом розповідали про замах на начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова, начебто вчинений колишнім першим заступником голови СБУ Дмитром Нескоромним і співробітником Антитерористичного центру при СБУ Юрієм Расюком. При цьому Расюк після арешту також пішов на угоду з обвинуваченням і також щиросердно каявся на допитах. Але по виході на волю заявив, що зізнавальні свідчення він дав під тортурами.
Що ж стосується Наумова, який впродовж двох років фактично керував СБУ, виконуючи функцію регента при малахольному лейтенанті Баканові, то він, як відомо, нині перебуває у сербській в’язниці, оскільки на початку червня 2022 році був затриманий на кордоні Сербії при спробі ввезти незадекларовані 600 тисяч євро, 127 тисяч доларів США та два діаманти вагою 2 карати кожний. При цьому Україну бригадний генерал Наумов покинув за кілька годин до російського вторгнення, що дає підстави припустити наявність у нього московського куратора, який попередив свого агента.
Лише після затримання Наумова на сербському кордоні в Україні йому було повідомлено про підозру в державній зраді та позбавлено генеральського звання. Втім, це не дивно: інтерес для воєнної розвідки росії фактичний керівник СБУ, яким донедавна був Наумов, становить значно більший, ніж якийсь народний депутат Деркач, який навіть не має доступу до державних таємниць України. Але годі шукати на сайті СБУ розповідей про викриття Наумова чи хоча б пояснень, звідкіля в керівника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ взялись діаманти по 2 карати чи 600 тисяч євро. А, між тим, вбачаються лише два можливих джерела добробуту тов. Наумова: або СБУ – це наскрізь корумпована контора, яка організовує контрабандні потоки та відкриває конвертаційні центри, або Наумов отримував матеріальну допомогу від спецслужб російської федерації. За таких обставин заяви речників СБУ про викриття якогось там Деркача – це низькопробне шапіто, розраховане на розумово відсталу публіку на кшталт українських журналістів.
До речі, щодо Деркача, який був активістом «Помаранчевої революції», стояв у оранжевому шалику на сцені Майдану у 2004 році й за це отримав «на кормлєніє» від чесного та непідкупного президента Ющенка національну компанію «Енергоатом».
Якщо СБУ стверджує, що Деркач з 2016 року працює на російську воєнну розвідку, то як діти лейтенанта Баканова пояснюють ту обставину, що у 2019 році Деркач обслуговував виборчий штаб Дональда Трампа, який другий раз балотувався на виборах президента США? Якщо Деркач, дійсно, є агентом ГУ ГШ МО росії і допомагав Трампу в інтересах російської спецслужби (саме так добровільні помічники СБУ трактують зустрічі Деркача та представника Трампа Рудольфа Джуліані), то чому, у такому разі, досі перебувають на волі колишній генеральний, прости господи, прокурор Юрій Луценко та екс-прокурор АР Крим Гюндуз Мамедов, які, як і Деркач, у 2019 році зустрічались Джуліані й також пропонували йому допомогу в агітації проти конкурента Трампа Джо Байдена?
Тим більше, що, на відміну від Деркача, Юрій Віталійович не прес-конференції в інтересах Трампа проводив, а передав Джуліані матеріали кримінального провадження, які свідчили про несплату сином Байдена податків з сум, отриманих від компанії Burisma, що належить екс-міністру екології та природних ресурсів України Миколі Злочевському. І, знову ж таки, на відміну від Деркача, Луценко виконує завдання своїх московських кураторів не з 2016-го, а, як мінімум, з 2003 року, доказом чого є не тільки численні його витівки в інтересах Москви (варто лише пригадати спробу Луценка провести екстрадицію з України російського біженця Михайла Гангана у 2007 році), але й ексклюзивний годинник «Брегет», випущений партією в 300 штук до 300-річчя заснування Петербургу для вищого керівництва росії й подарований Юрію Віталійовичу лідером лужніківського злочинного угруповання (за сумісництвом – заступником голови Державної думи російської федерації) Бабаковим.
Про яке «викриття» шпигунів і диверсантів взагалі може йти мова, якщо Головне управління розвідки Міністерства оборони України досі безкарно очолює Кирило Буданов? Про трудові успіхи цього «розвідника» вже чимало писалось. Достатньо згадати, що на чолі ГУР МО України Буданов опинився не через свої високі розумові здібності, а навпаки – через повну професійну безпорадність. Трапилось це у 2020 році на хвилі протистояння між колишнім очільником ГУР Василем Бурбою та колишнім головою Служби зовнішньої розвідки Віталієм Кондратюком. Кондратюк домігся звільнення Бурби й з тим, щоби, окрім СЗР, контролювати ще й ГУР МО України, пропхнув на посаду начальника Головного управління розвідки Міноборони свого помічника Кирила Буданова, до якого в ГУР МО України ставляться, як до малолітнього дебіла. Та і яке може бути інше ставлення до людини, яка на зап’ястку носить кольорові ниточки «від порчі та зглазу»?
Більш того, на момент призначення Буданова керівником ГУР МО України (це трапилось 5 серпня 2020 року) у Подільському районному суді Києва вкривались пилом адміністративні матеріали, направлені туди патрульною поліцією в зв’язку з тим, що 25 липня 2020 року Кирило Олексійович нажрався як свиня, п’яний сів за кермо автомобіля Mitsubishi Pajero Wagon 2008 року випуску, який належить такому собі Вадиму Анатолійовичу Баннікову та задекларований як транспортний засіб у користуванні Маріанни Олександрівни Будановой (дружини нашого героя) і був у такому стані затриманий поліцією о 23 годині біля будинку за адресою: м. Київ, вул. Покровська, 8. Водій Буданов відмовився віл медичного освідування в присутності двох свідків, чим автоматично порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, у зв’язку з чим Управління патрульної поліції в м. Києві 29 липня 2020 року направило до суду матеріали про притягнення Буданова Кирила Олексійовича до адміністративної відповідальності.
Попри те, що перебування офіцера за кермом у стані алкогольного сп’яніння є серйозним дисциплінарним проступком і несумісно зі службою в лавах Збройних Сил України (з цього приводу є висновок Верховного Суду, який міститься в Постанові від 22.11.2019 за результатами розгляду справи № 815/1051/16), це ніяк не позначилось на кар’єрі Буданова. Що ж стосується адміністративних матеріалів, то суддя районного суду м. Києва Олена Павленко їх не розглядала аж до 30 жовтня 2020 року, після чого закрила справу через закінчення строку притягнення до відповідальності.
Після цього Буданов став учасником ще низки скандалів, найгучніший з яких вибухнув у грудні 2021 року, коли з’ясувалось, що Буданов проживає під одним дахом з громадянином росії Гогілашвілі (чоловіком Марії Левченко, яка багато років є особистим секретарем Зеленського) у будинку, наданому ним у користування громадянином росії Стрелковським. При цьому цей Стрелковський явно співпрацює зі спецслужбами російської федерації й, одночасно, є головним конвертатором Офісу Президента, через якого найближче оточення Верховного Головнокомандувача виводило бюджетні гроші, вкрадені на «Великому Будівництві».
Дозволимо з цього приводу цитату зі статті в Інтернет-виданні «Насправді.today», де описувались пригоди начальника ГУР МО України:
«І ось у будинку, який був придбаний і обладнаний громадянами Росії, що виконують явно непрості завдання на території України, стали спільно проживати Марія Левченко, яка знає все, що відбувається в кабінеті президента України, Олександр Гогілашвілі, який знає все, що відбувається в МВС України, Держприкордонній службі та Національній поліції України, і керівник воєнної розвідки України Кирило Буданов, який знає все, що відбувається в ГУР МО, Міністерстві оборони України та військові контррозвідці. Уявляєте, які розмови вони ведуть за вечірнім чаєм? Також нескладно уявити, які розмови Буданов веде по захищеній лінії спеціального зв’язку, що заведена в його оселю. От тільки незрозуміло, навіщо цю лінію захищати, якщо Буданов, поселяючись у будинку, навіть не здогадався перевірити приміщення на наявність засобів негласного зняття інформації?»
І що? Може, після цього СБУ скасувала Буданову допуск до державної таємниці? Чи, хоча б, перевірила приміщення, надане для проживання керівнику ГУР МО України його російськими колегами? – Нічого подібного. Не кажучи вже про те, щоби з’ясувати зв’язки між російською спецслужбою та дружиною Буданова, яку Кирило Олексійович підібрав на окупованій території (це – тема для окремого детектива, який ми плануємо невдовзі написати).
Точно так СБУ досі не притягнула до відповідальності колишнього начальника штабу Антитерористичного центру при СБУ Геннадія Кузнецова, який перетворив АТЦ на ФСБшне кубло. Геннадій Іванович – постать легендарна й серед колег він більше відомий під прізвиськом «Собачник», оскільки його фах – доглядач за чотирилапими друзями. У 2011 році Кузнецова не тільки вигнали з СБУ, але навіть віддали під суд за корупційні витівки. Але завдяки тому, що Геннадій Іванович прилаштувався в охороні Турчинова, після перемоги «революції гідності» він очолив Центр спеціальних операцій «А», а у 2015 році став начальником штабу АТЦ при СБУ. На цій посаді «Собачник» уславився розгулом корупції, нечуваним навіть у такій корумпованій конторі, як СБУ.
Кузнецов роками не виплачував грошове забезпечення підлеглим, виділив службовий автомобіль для роз’їздів дружини й тещі, направляв співробітників АТЦ при СБУ на роботи з облаштування своєї садиби на київських Осокорках. Але найбільший суспільний резонанс мала історія з так званим «обміном полонених». Оскільки саме Кузнецов складав списки осіб, які були ув’язнені на окупованій території і яких Україна готова була обміняти на арештованих/засуджених бойовиків чи російських агентів, в СБУ запровадили таксу: українська сторона включає людину, ув’язнену в ДНР або ЛНР, у список на обмін за умови виплати від 30 до 80 тис. доларів США. При цьому гроші треба було передавати через «уповноважену з прав людини в ДНР» Дар’ю Морозову, з якою Кузнецов налагодив плідне співробітництво.
Про те, що коїв Геннадій Іванович, було прекрасно відомо у ФСБ, де Кузнецов давно перебуває «на гачку». Більш того, 25 березня 2019 року, у день професійного свята співробітників СБУ, підлеглий Кузнецова – підполковник Василь Прозоров – провів у Москві брифінг. Прозоров розповів, що з травня 2014 року він проходив службу в штабі АТЦ при СБУ і передавав спецслужбам російської федерації інформацію про діяльність українських силових структур.
Якою ж була реакція нашого Ворьонка, перепрошую, Верховного Головнокомандувача, після того, як він узнав про роботу підлеглих Кузнецова на російські спецслужби та продаж начальником штабу АТЦ при СБУ місць у списку на «обмін полонених»? – Правильно: він нагородив Кузнецова, засудженого ще у 2011 році за скоєння службового злочину, орденом Данила Галицького та призначив представником України в Тристоронній контактній групі замість Валерії Лутковської. Що ж стосується офіцера СБУ, який викрив Кузнецова, то лейтенант Баканов домовився з керівництвом ДБР про притягнення цього офіцера до кримінальної відповідальності за сфальсифікованим обвинуваченням (і про це ми обов’язково розповімо найближчим часом з усіма скандальними подробицями).
Але керівництво СБУ замість того, щоби застрелитись від сорому, нам про якогось Деркача розповідає та про якісь викриття. Нехай спочатку СБУ розповість, як на чолі Контори опинився зрадник Наумов і за яку суму Баканов продав посаду начальника ГУ СБУ в АР Крим представнику ФСБ Олегу Кулінічу – до речі, другу й соратнику все того ж Андрія Деркача.
Джерело: Naspravdi.Today
