Портрет відторгнутої діви — таємниця графині Меренберґ
Вона зачаровувала гусарів, красу ж оспівували поети, а художники зобразили її на полотні. Аристократка без краплі аристократичної крові.
Все це про Наталію Пушкіну-Дубельт, графиня Меренберґ (1836-1913), яка була молодшою дочкою Алєксандра Пушкіна і Наталії Гончарової. Жінка без перебільшення дивувала сучасників своєю променистою красою, її називали «прекрасною донькою прекрасної матері», адже батько не вирізнявся красою через своє африканське походження.
Один із синів письменника Міхаіла Загоскіна, який зустрів Наталю у 1858 році на одному з петербурзьких балів, писав: «За своє життя я не бачив жінки красивішої за неї. Високого зросту, надзвичайно струнка, з чудовими плечима і чудовою білизною обличчя, вона сяяла якимось сліпучим світлом».
Попри невиразні риси обличчя, що нагадував ефіопський тип обличчя її батька, майбутня графиня Меренберґ могла називатися досконалою красунею. І, якщо додати до цього розум та люб'язність, то можна легко уявити, як вона була оточена на балах, та як від неї мліла вся чепурна молодь імперської столиці, а старші чоловіки не зводили з неї очей.
В юності Наталія Пушкіна була закохана у князя Ніколая Орлова, який теж пристрасно її кохав і хотів одружитися. Але батько дворянина не допустив цього шлюбу, вважаючи доньку трубадура величі Московії невідповідною нареченою для сина.
Тож у свої 17 років Наталія прийняла пропозицію від Міхаіла Дубельта, затятого картяра із жахливим характером; шлюб виявився невдалим, і подружжя розлучилося. Другим чоловіком став принц Ніколай Вільгельм Нассауський, який відвідував державу Романових у складі делегації від королівського двору Пруссії.
Він побачив на балу двадцятирічну Наталію Пушкіна, вони не могли тоді відірвати одне від одного очей, протанцьовуючи всю ніч безперервно. І ось за кілька років вони зустрілися знову — Ніколай попросив руки Наталії, розлученої жінки із трьома дітьми, незнатного роду.
У 1867 році в Лондоні вони повінчалися. Заради свого кохання принц відмовився від прав на престол, виклопотав у короля Пруссії для своєї морганатичної дружини титул графині Меренберґ — за назвою фортеці, що є родовим володінням принців Нассау, хоча оселилися у сусідньому Вісбадені.
Померла Наталія Олександрівна 1913 року на чужині у Каннах, овдовівши 9 років до того. Її діти та онуки вже ніколи не звалися Пушкіними, бо породичалися зі знатним німецьким родом, який широко відкривав двері в аристократичний світ.
А що ж до портрета графині Меренберг, спитаєте ви? Його у 1849 році написав художник Іван Макаров — один із найвідоміших російських портретистів другої половини XIX століття, представник академізму.
Як можна побачити на малюнку вище, портрет Наталії Пушкіної має витонченість і граціозність, певно так і замислював автор. Відмінними рисами манери є строгість малюнка, стриманість колориту, побудованого на поєднанні зближених півтонів (ніжних рожевих, сріблястих, блакитних, світло-сірих, тонкі переливи кольору, простий однотонний фон-задник).
Як згодом згадував сам Іван Макаров, на одному з балів у Санкт-Петербурзі його зачарував своєрідний образ доньки Алєксандра Пушкіна. Художник запросив молодицю до літнього саду, де впродовж кількох тижнів створював свій шедевр мистецтва.
