Привабливе місто: європейський досвід

Привабливе місто: європейський досвід

Ми вже звикли до того, що культура в Україні фінансується за залишковим принципом. Для європейських країн прийнято, що видатки на цю сферу становлять 2 % із загальнодержавного бюджету та 3-4 % місцевого. А як же «за бугром»? Як і за рахунок чого там утримують, скажімо, об’єкти культурної спадщини?

У Європі об’єкти культурної спадщини можуть належати як державі, так і приватним особам. У країнах Європи у приватній власності є чимало замків та фортець.Власники не мають права зносити історичну будівлю, змінювати її конструкцію, добудовувати нові поверхи. Будь-яку зміну об’єкта, як-то заміну вікон, попередньо погоджують з муніципальною владою чи з міністерством культури, як у Франції. Власники, які не слідкують за збереженням пам’ятки чи ремонтують без дозволу влади, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Цікаво, що якщо попередній власник займався незаконним ремонтом, то відповідальність за це несе той, кому на даний момент належить будинок.

Органи адміністрації та місцевого самоврядування у Польщі покликані забезпечувати правові, організаційні, фінансові умови охорони культурних цінностей, а власники та користувачі утримувати їх у належному стані. Як зазначають Леонід Прокопенко та Ксенія Гевель у своїй науковій розвідці «Досвід державного управління у сфері збереження культурної спадщини в країнах ЄС», у польському законодавці розрізняють охорону пам’яток та опіку над ними. Перше належить до компетенції органів публічної адміністрації, опіка ж стосується власників об’єктів, які повинні забезпечити наукове дослідження пам’ятки, проведення реставраційних робіт, популяризацію та поширення знань про неї. Подібний підхід функціонує і в німецькому законодавстві. Також у Польщі, на відміну від України, не прийнято розділяти пам’ятки загальнодержавного та місцевого значення. На місцевому рівні у цій європейській країні великого значення приділяється збереженню нематеріальної спадщини – збереженню, популяризації традицій та ремесел. У нашого західного сусіда питання культурно-історичної спадщини перебуває у віданні міністерства культури та національного надбання, у межах якого діють департаменти, один з яких відповідає за охорону нерухомих пам’яток, інший – нацнадбання нематеріального характеру.

З проблемою нестачі бюджетних коштів для належного утримання культурно-історичної спадщини стикаються і за кордоном. У світі існує практика передачі об’єктів культурно-історичної спадщини у довгострокову оренду бізнесменам, які повинні суворо дотримуватись певних умов, зокрема, пам’ятка має утримуватись орендарем у відповідному стані, не допускається зміна її первісного вигляду, вона має бути доступною для відвідувачів та державних контролюючих органів. У разі недотримання вимог, держава може негайно повернути пам’ятку, стягнувши з горе-орендаря штраф.

В Англії, як свідчать Інтернет-джерела, на реставрацію об’єкта, що має особливу історичну чи архітектурну цінність, виділяють грант. У Франції встановлено пільги для власника, який зробив у будинку, що має історичну, культурну цінність, капітальний ремонт. У Німеччині витрати на утримання і ремонт таких будинків вираховуються із податків. При цьому держава компенсує до 30% щорічного земельного податку…

Як бачимо, в Європі серйозно ставляться до збереження історичної спадщини. Адже там розуміють, що старовинні будинки – візитівка будь-якої країни, міста, саме вони приваблюють туристів, а відтак опосередковано поповнюють бюджет.

Чи буде колись так у Полтаві? Залишається лише сподіватися…