На нас чекає зміна формату війни

ПОЛІТИКА
05 травня, 16:29
На нас чекає зміна формату війни

Жоден мир із Москвою неможливий. Усе тому, що мирну угоду укладають на найвищому рівні дві воюючі державі, які поважають одна одну.

А як ми знаємо, то Володимир Зеленський заборонив сам собі перемовини із путіним, тоді як рівень, скажімо міністрів закордонних справ Дмитра Кулеби та Сєргєя Лаврова-Калантаряна не має повноважень для таких угод. От вам ситуація для роздумів.

Та все ж у квітні багатьом стало ясно, що перемовини на певних рівнях були, от тільки є нюанс із боку України. Про перемовини між омбудсменами у Катарі можна дізнатися з азербайджанських ЗМІ, але не від наших офіційних осіб.

Слід зауважити, що у Досі відбулися перші очні перемовини між Дмитром Лубінцем і воєнною злочинницею Марією Львовою-Бєловою щодо повернення українських дітей. За деякий час, омбудсмен України вийшов із заявою, що очних перемовин не було, а був обмін списками та домовленість через катарського посередника.

Навіщо це, показати, що ти лицар без страху і закидів? Усі все розуміють, та от Лубінець хоче вписуватися у парадигму Зеленського про «жодних перемовин», хоча нагадаю, що це стосується лише президентів.

А далі було ще цікавіше: 27-28.IV.2024 у тому ж таки Катарі відбулася широка зустріч радників із питань національної безпеки. І знову ж здивував той факт, що жодного якогось офіційного комюніке від наших представників не було по завершенню зустрічі.

Взагалі не ясно, хто вони, наші представники та хто конкретно був на зустрічі...

Та от момент: від 1.V.2024 почався якийсь прямо парад заяв про перемовини. Дебютував наш міністр Кулеба, який заявив, що розуміє «необхідність перемовин, але для початку треба саміт у Швейцарії провести», а вже потім...

Далі вийшла заява Директора Національної Розвідки США пані Евріл Гейнс, яка повідомила, що «росія вже декілька місяців готова до перемовин, але навряд буде готова до серйозних поступок». Розумієте, куди хилять?

Продовжив «парад» генерал Головного управління розвідки Міністерства оборони України пан Вадим Скибицький. В інтерв'ю для видання The Economist заявив, що «не бачить завершення війни на полі бою і вона має закінчитися перемовинами».

Ну, а завершив ланцюжок резонансних заяв прессекретар Зеленського Сергій Нікіфоров, який 3.V.2024 висловився, що під час саміту у Швейцарії, тобто вже в червні, «буде розроблена спільна переговорна позиція», яку передадуть... РФ. От прям у московський Кремль.

Ну, все ясно, квітень, як і передбачалося, став місяцем, який заклав для нас подальшу дорожню карту і яку тепер видно навіть звичайному громадянину. Ми розуміємо, що все йде у бік дипломатії, проте не все так просто, як видається.

Безумовно, головними геополітичними подіями квітня стали надання Україні довгоочікуваного пакета допомоги та напад Ірану на Ізраїль. Та про Іран ми поговоримо пізніше, спочатку зосередимо нашу увагу на США і тій «Грі Престолів» у купі із «Санта-Барбарою», які ми спостерігали пів року до нині.

Після надскладних перемовин і внутрішньополітичних баталій в американському істеблішменті, спікера Палати представників Майка Джонсона таки продавили. Продавили, але не на 100%, бо зрештою він поставив на голосування власний законопроєкт, що за процедурою означало повторне голосування й у Сенаті.

 Та зрештою все проголосована і допомога вже йде, а що тоді означає «парад» заяв щодо перемовин? Це означає зміцнення нашої переговорної позиції, оскільки крім винищувачів F-16, які ми офіційно спостерігатимемо в українському небі наприкінці травня, до нас приїдуть і ракети ATACMS (вони вже є, тепер їх активно переробляють під F-16).

Паралельно із цим обов'язково варто згадати Емманюеля Макрона, який продовжує робити заяви про те, що не виключає виряджання французьких військ в Україну, якщо офіційний Київ зробить запит. А він сюди може відправити не офіційні збройні сили, а Французький Іноземний Леґіон, яким командує етнічний українець, генерал зі звучним прізвищем Кирило Ющенко, виведений із Малі, Буркіна-Фасо та Ніґера.

Ну й звісно, п'ятничний візит міністра закордонних справ Великої Британії сера Девіда Кемерона у Київ, під час якого було заявлено про роботу над сторічною (!) угодою між Об'єднаним королівством та Україною. Нам надаватимуть щороку 3 мільярдів фунтів скільки буде потрібно.

З усім цим можемо констатувати, що переговорна позиція України дійсно зміцнилася і нам є «чим крити» в прямому і переносному сенсі.

Під час квітневої зустрічі із президентом Джозефом Байденом у США прем'єр-міністр Японії Фуміо Кішіда, заявив, що «Вашинґтон став слабким і він не очікував такого. Власне, цією фразою можна було б вичерпно відповісти на питання: «Навіщо Парижу та Лондону так сильно допомагати Києву, паралельно кошмарячи Москву різноманітними заявами?».

Річ у тім, що США дійсно ослабли на геополітичній арені в плані рішучості, здатності адекватно реагувати на виклики та загрози та в плані вчасної відсічі диктатурам, яким все «не спиться» і які мріють перекроїти світ на власний розсуд. Через це, інші серйозні гравці цивілізованого світу зрозуміли, що треба випливати самотужки — «світовий жандарм» спорохнілий і слабкий, прагне до політики ізоляціонізму.

Перш за все, від цього прагнення помре стара модель світової колективної безпеки, НАТО передовсім. Розуміючи це, Велика Британія повноцінно вступила у велику гру, мріючи про відродження статусу «Володарки морів», почавши будувати новий оборонний блок, той самий Балто-Чорноморський Союз.

Звісно ж, під власним протекторатом та за участі інших європейських монархій. Саме тому у 2022 році Борис Джонсон і наполіг на тому, щоб Україна не підписувала жодний «Стамбул» і що ми бачимо за ці два з хвостиком роки?

Ми бачимо, що саме Велика Британія, а також Данія та Нідерланди (теж монархії, нагадую), допомагають нам із відродженням флоту, а також у розробці чудових та ефективних ударних морських дронів «Magura» та «Sea Baby». Саме Велика Британія, Нідерланди та Данія постійно надсилають нам усіляку допомогу (Данія всю артилерію віддала), а скоро Нідерланди та Данія літаки F-16 передадуть.

Інакше кажучи, Велика Британія не зв'язана по руках і ногах жодними якимись зобов'язаннями перед ЄС, з якого вона вийшла, до речі, з подачі тих таки Кемерона та Джонсона, робить у східній, південно-східній та північній Європі те, що вважає за потрібне та те, що їй вигідно у довгостроковій перспективі. А при чому тут Франція, запитаєте ви?..

А при тому, що після гучного провалу в Африці, Франція не тільки позбулася статусу постколоніальної держави, а й ресурсів, урану, кобальту, золота... і тепер все це контролюють росіяни. Звісно, Макрона це не влаштовує як і тих, хто за ним стоїть, тому його заяви про можливість введення в Україну наземного контингенту була погоджена, він не сам це придумав.

Метою всього цього є відтяжка так званого «Африканського корпусу» РФ сюди, щоби самому повернутися в Африку і повернути собі контроль над родовищами. Завдання не просте, адже ми розуміємо, що кінцевим бенефіціаром родовищ є аж ніяк не росія, а Китай!

Тож сьогоднішня (5.V.2024) зустріч Макрона і товариша Сі Цзіньпіна у Парижі матиме декілька лейтмотивів, а саме Україну та колишні французькі колонії в Африці, куди, руками путіна зайшов Китай. Макрон підстрахувався і 2.V.2024 провів таємну зустріч з Олафом Шольцом, який у квітні відвідував КНР, виступивши емісаром Джо Байдена.

Власне, саме чіткий союз зі США ще якось тримає Німеччину у всій цій складній конфігурації, але і Франція та Велика Британія розуміють, що Шольц діє як Байден за схемою «не дамо Україні програти, а росії виграти»; ракети «Taurus» тому свідчення. У Макрона і Ріші Сунака із Кемероном — інший погляд на війну в Україні.

Саме тому 8.IV.2024 Франція та Велика Британія чітко заявили, що необхідно забезпечити перемогу України, перемогу, а не «не поразку». А де вони це заявили? На 120-й річниці створення Антанти, отак от.

Попередня Антанта охоплювала Велику Британію, Францію і Російську імперію, а нинішня — «на двох». Франція та Велика Британія грають власну партію, в якій немає місця як Німеччині, так і США.

Дійсно, паралельно з ухвалення пакета допомоги Україні від США — напад Ірану на Ізраїль головна геополітична подія минулого місяця. Та навіть не стільки самим фактом ракетно-дронової атаки, скільки тим, у що це виллється у недалекій перспективі.

Вся справа у грошах, величезних грошах, якщо точніше — у сотнях мільярдів доларах, а то і трильйонах. Усі ми знаємо, що Іран — це один з трьох «проксі-серверів» Китаю, на рівні з РФ та КНДР.

Усі ми знаємо, що у Китаю є економічні проблеми, як би він не надував щоки. Так, у Китаї спостерігаються стрімкі дефляційні процеси; споживчі ціни на китайські товари всередині країни буквально обвалюються найшвидшими темпами за останні 14 років.

Антирекорд встановив і дефлятор ВВП, який був від'ємним торік упродовж трьох кварталів (з II кварталу і до кінця року). Востаннє цей показник був від'ємним упродовж такого тривалого часу під час Азійської фінансової кризи у 1998-1999 років.

Упродовж останніх місяців у Китаї уповільнився ринок нерухомості, ослабла торгівля, знизилася інвестиційна привабливість, цінового тиску зазнали та енергоносії. Також економічний спад продемонстрував продовольчий сектор, зокрема аномально впали ціни на свинину, а ринок м'ясопродуктів є одним із найважливіших індикаторів споживчого настрою у Китаї 

Такий широкомасштабний дезінфляційний тиск у Китаї пояснюється двома факторами — слабкістю споживчого попиту та надлишковими виробничими потужностями в низці секторів. Тобто китайські підприємства сьогодні на внутрішній ринок виробляють набагато більше товарів та продукції, ніж їхні споживачі можуть дозволити собі придбати.

Коротше, «кулька лопнула», а на цьому тлі, як завжди у тому регіоні, підніжку Китаю підставила Індія. Ще 1.III.2024 прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді відзвітував про зростання ВВП країни на 8.5%, а однією з причин такого зростання вважають великі інвестиції його уряду у розбудову технологічного виробництва.

Країна має потужності для виготовлення смартфонів, чипів, напівпровідників та дронів, завдяки чому нав'язує конкуренцію на глобальних ринках. За прогнозами Міжнародного валютного фонду, у 2024 зростання ВВП складе 6,5% — і цей показник відчутно випереджає Китай.

Дрони, чіпи, напівпровідники, смартфони... Це ж китайська парафія, а от Моді так не вважає, ба більше, він запропонував просто вбивчу для економіки КНР ініціативу: власну альтернативу китайському торговому шляху до Європи «Один пояс — один шлях».

Індійський варіант було озвучено як новий залізничний та судноплавний коридор, який би з'єднав Індію та Європу через Середній Схід на загальній відстані понад 3000 миль. Це амбітна пропозиція, спрямована на подальше з'єднання нестабільного регіону та протистояння багаторічній підтримці Китаєм побудови великої транспортної інфраструктури по всьому світу.

Амбітно, правда? От тільки є момент: індійський коридор, за проєктом, має йти через Ізраїль, от і все; тепер ясно, чому Іран на нього напав? Думаємо, що так, адже мова йде, можливо, про трильйони доларів, а значить інтересанти запуску індійського коридору мають розв'язати іранську проблему.

І вони її вирішать, скоріш за все наступного, 2025 року, збройним шляхом. І саме там, а не на Тайвані, буде відкрито активну фазу Нової Світової Війни, приводом стане не торгівля, а недопущення отримання Іраном ядерної зброї.

А далі, от що... Використовуючи росію, товариш Сі спробує на тлі війни на Середньому Сході:

  • вдарити по якійсь країні НАТО, несерйозно, а так, гібридно;
  • запустити якісь провокації на кордоні Фінляндії, Естонії чи Латвії, для відтяжки сил Союзників від Ірану;
  • а потім, використовуючи КНДР, запустить збройну провокацію проти Південної Кореї, змусивши США та Японію зосередитися на Кореї;
  • використати Пакистан, який має найбільше боргів перед Китаєм з усіх країн світу для того, щоби хитнути Індію;
  • захопити Тайвань, поки всі зайняті.

Враховуючи написане вище про плани Великої Британії щодо створення нового оборонного союзу в Європі, міркуємо, що всім зрозуміле наше місце у глобальному конфлікті, тому особливо переживати не варто. Ми не будемо на самоті.

Чим все завершиться? Новим світовим ладом із перекроюванням геополітичної мапи світу; не перший раз в історії, тому сильно не нервували б.

Автор – Назар Приходько, медіааналітик, політолог-міжнародник і військовий експерт

Читайте також:
Політика
Вітчизняний нахилянт ухилянтів днями відвідав Берлін. Попри теплу зустріч у канцлера і депутатів, деякі ЗМІ критично оцінили цей Зе-вояж.
вчора, 13:47
Війна
І невдовзі може програти війну безпосередньо на полі бою. Адже кількість наших захисників не збільшується, а зменшується щодня.
12 червня, 13:45
Світ
Забуті 40 років тому загони хунвейбінів знову при справі. Але нині замість шкірянок і палиць вони вдягнені у дорогі смокінги та мають iPad.
09 червня, 19:58
Війна
Mirage 2000-5 належить до винищувачів 4+ покоління, але це випадок, коли саме озброєння літака вирішує все.
07 червня, 11:42
Світ
Диктатор Сі Цзіньпін підпорядкував прошарок інтелігенції КНР Комуністичній партії. Інакодумців карають як за часів Мао Цзедуна.
06 червня, 19:24
Позиція
10 % збільшення видобутку АТ «Укргазвидобування» - це піар команди Чернишова для отримання міністерських крісел.
03 червня, 09:10