Для Москви історія — це завжди політика
Кожен кремлівський керманич підлаштовував під себе не тільки теперішнє, але й минуле. І путін тут не першовідкривач, а закривач.
Сьогодні на московії історія є не наукою, котра показує суспільству факти, зовсім ні. Це відверто химерна пропаганда людиноненависництва, надиктована у добре захищених від ядерного удару підземеллях багряної фортеці із мавзолеєм.
Неправильне використання історії — спосіб маніпулювання людьми, що широко використовується не тільки путіним у РФ, а і його сюзереном Сі Цзіньпіном у КНР. Ось чому диктатори, подібні до кремлівського бункерного діда, так жваво цікавляться історією.
Коли цьогоріч у лютому Такер Карлсон брав інтерв'ю у путіна, увагу багатьох глядачів було привернуто до багатовікової лекції з історії московії. Це, так би мовити, недобре телебачення, коли перші пів години розмови ти витрачаєш на болючі подробиці, які пояснюють, чому РФ має право діяти таким чином (загарбувати чужі землі й убивати тубільців), а не інакше.
Цю лекцію висміяли та неправильно зрозуміли, але насамперед інтерв'ю Карлсона слід вважати поганим виступом одіозного бункерного діда. В основі його монологу лежала ідея про те, що ніхто не цікавиться історією інших на такому ретельному й глибинному рівні, як головний москвин.
Це не перший випадок, коли путін виправдовує свої кровожерливі дії історією. Його довгий текст на шпальтах консервативного американського видання The National Interest у 2020 році представив західним читачам історію московії XX століття саме так, як це потрібне Кремлю.
За пів року до лютневого нападу 2022-го путін оприлюднив історичний нарис, в якому підсумовував свої погляди на історію московії та України. Своєю діяльністю у визначенні історії він разом із тим піднявся до вищого тлумача історії у державі, наче крім нього у РФ бракує фахових дослідників минувшини.
Тепер же у році 2024-му шкільні та університетські підручники переписуються під нову дійсність, а державний апарат московії вже давно намагається зробити «неправильні» інтерпретації історії кримінально забороненими на законодавчому рівні. Історія там віками контролюється владою авторитарно, як за монархії, так і за більшовиків чи тепер за рашистів.
Центральне місце у цих тлумаченнях минулого путінської РФ займає те, що Москва «завжди воювала за сили добра, бо зло завжди загрожувало їй і програвало». В уяві путіна та його банди, із московією всі постійно погано поводилися, тож «русофобія — це реакцію інших країн на велич та могутність росії».
Попередні помилки — це особливий спосіб виправдання поточних дій майже без спростування. Із цим пов'язана ідея американського професора Гарвардського університету Тимоті Снайдера про те, що концепції історії диктатур є політикою вічності:
«У політиці вічності погрози минулого продовжують повторюватися знову і знову. У путінській росії Захід завжди є загрозливим і підступним. Міф про оточену росію-матінку існує вже багато століть, опертям якого слугує вигадка, що нібито вона і справді неодноразово зазнавала ворожих нападів протягом століть, а отже вимагає сатисфакції».
Але факти — річ уперти, тож так само можна виявити, що московія протягом століть нападала на Захід і Схід. Не тільки Швеція із Суомі, Україна із Польщею, Сакартвело з Ічкерією зазнавали російської агресії, Москва до тепер цілком свідомо винищує горілкою та фронтом якутів, нивхів, убихів, чукчів, бурятів, не пропонуючи нормального життя.
Політика вічності горезвісного «III-го Риму» на болотах Залісся формує образ «обраної нації, якій загрожує решта світу». Історія та несправедливість минулого — це спосіб для інших людей, окрім путіна, виправдати свої дії, адже через історію ми формуємо розуміння того, що і ким ми є.
Отже, через історію також можна змінити наше уявлення про себе. Історія також легко піддається безлічі різних інтерпретацій, і за допомогою переконливих фактів легко донести ці концепції до людей, тому пам'ятати історію та ставитися до неї прямо і чесно — єдиний спосіб побудувати мир між людьми, не зашорених пропагандистськими вкидами.
Професор Снайдер називає таку альтернативу «політикою відповідальності», заснованої на фактах та рівності, даючи людині можливість бачити світ як щось інше, ніж неминуче протистояння omnium contra omnes, оскільки, як відомо, homo homini lupus. На московії ця її чесна зустріч історії відбулася.
«Без цього держава і люди не зможуть стійко жити у гармонії із собою та рештою світу. Відповідальну та чесну історію необхідно вирощувати, інвестувати у неї, а також викладати у школах та поширювати у засобах масової інформації», — наголошує американський дослідник із Гарварду.
І ми не можемо із ним не погодитися. Адже історія — це не просто розповіді про минуле, а потужна сила, що впливає на сьогодні та завтра, це підмурівок людської цивілізації, який яскраво відділяє нас від варварів, дикунів та невігласів.
Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, як 3 десятиліття відновленої незалежності не посприяли появі чіткого та узагальненого уявлення про те, що ж таке українська історія. Настав час це змінити!
