Путін, чекаємо на тебе
Український степ звик до орд окупантів. Українська земля звикла їх абсорбувати.
Забагато розмов про те, що «вони про нас» чи «вони проти нас».
Варто говорити, що ми «за себе». І що зробити з тими, хто «серед нас проти нас».
Занадто великі сподівання на союзників завжди небезпечні. Кожна країна діє виключно з власних інтересів.
Україна мала сім років передишки.
За цей час розуміючи, що ми не станемо членами НАТО і за такий короткий термін не відновимо ядерний арсенал, (а були ненаукові фантасти, які у цьому переконували ще у 2014 році) країна могла сподіватися лише на власні сили.
На власні Збройні і Військово-Морські Сили.
На масовий військовий вишкіл населення за швейцарським зразком.
На право населення володіти зброєю і захищатися.
Ми мали час замінувати, а не розміновувати ділянки лінії фронту і російсько-українського кордону.
Створити неядерний стратегічний арсенал стримування ракет, що здатні долетіти до Москви.
Вичистити російську агентуру з спецслужб, влади, бізнесу.
Запровадити масову систему національно-патріотичного і військово-патріотичного виховання.
Основи всього цього були закріплені, ще у моїй Постанові Верховної Ради України «Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності України у зв'язку з агресією Російської Федерації» ухавеної ще 17 квітня 2014 року.
Постанова передбачала зокрема:
1. 1. Рекомендувати виконувачу обов’язків Президента України невідкладно відновити призов до Збройних Сил України.
2. 2. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України розширити вивчення початкової військової підготовки у курсі «Захист Вітчизни» в середніх загальноосвітніх навчальних закладах, відновити роботу військових кафедр при вищих навчальних закладах.
3. 3. Рекомендувати Міністерству оборони України:
* - на базі усіх військових частин сухопутних військ розгорнути навчально-тренувальні центри для добровольців, яких залучати до служби у військовому резерві;
* - на базі військових комісаріатів військ розгорнути навчально-тренувальні центри для добровольців, з яких організовувати загони для територіальної оборони.
Уявіть собі якби сім років тому на повну запрацювала б система масового вишколу населення і військо-патріотичного виховання.
Але в країні було багато розмов про реформи і не так багато дій щодо посилення обороноздатності в умовах війни.
Треба зрозуміти, що Україна здатна ефективно протистояти російській агресії.
Але досить часто поза нашими спинами і над нашими головами ухвалювали «Вічні мири».
Складається враження, що вся ця чергова істерія «Путін нападе» - це психологічна операція запустити масовий психоз, зламати волю суспільства до опору і заставити капітулювати без бою.
Але не так сталося.
Козацька нація дуже спокійно спостерігає за ритуальними танцями матрьошечників на кордонах.
Але годі про них.
Займімося собою. Нарешті.
Автор: український націоналіст Юрій Сиротюк.
