Пʼятий за два роки: премʼєр Франції йде у відставку, на посаді він менше місяця
Що відбувається в країні?
Прем’єр-міністр Франції Себастьян Лекорню подав у відставку наступного дня після оголошення складу свого кабінету. Він став п’ятим очільником уряду країни менш ніж за два роки.
«Не були виконані умови, необхідні для того, щоб я продовжував роботу прем’єр-міністром», — заявив Лекорню в понеділок вранці, критикуючи небажання політичних партій іти на компроміси.
Єлисейський палац оголосив про відставку після того, як Лекорню провів годинну зустріч із президентом Еммануелем Макроном. Цей несподіваний крок стався лише через 26 днів після його призначення на посаду — після розпуску уряду Франсуа Байру. Партії в Національних зборах різко розкритикували склад нового кабінету, який майже не відрізнявся від попереднього, і пригрозили його відхилити.
Кілька партій тепер вимагають дострокових виборів, а деякі навіть закликають до відставки Макрона, хоча той неодноразово заявляв, що не складе повноважень до завершення свого терміну у 2027 році.
«Єдине розумне рішення зараз — провести вибори», — заявила Марін Ле Пен з партії «Національне об’єднання» (Rassemblement National).
«Цей жарт затягнувся. Французи втомилися. Макрон загнав країну в надзвичайно складне становище», — додала вона.
Лекорню — колишній міністр збройних сил і близький соратник Макрона — у короткій промові біля своєї офіційної резиденції, яку займав менше місяця, різко розкритикував «партійні апетити» політичних сил, які, за його словами, «поводяться так, ніби мають абсолютну більшість».
«Я був готовий до компромісу, але всі партії хотіли, щоб інші повністю прийняли їхні програми. Щоб усе запрацювало, не потрібно багато», — сказав він, закликавши політичні сили «відкласти вбік свої его».
Французька політика залишається вкрай нестабільною з липня 2024 року, коли Макрон оголосив дострокові парламентські вибори, намагаючись отримати чітку більшість після поразки своєї партії на виборах до Європарламенту. Вибори завершилися утворенням підвішеного парламенту, поділеного на ідеологічно протилежні табори, що відмовляються співпрацювати.
Це унеможливило стабільну роботу будь-якого прем’єр-міністра. У вересні минулого року на цю посаду призначили Мішеля Барньє, але його уряд проіснував менше трьох місяців. Наступний прем’єр — Франсуа Байру — був відправлений у відставку через дев’ять місяців після того, як парламент відмовився підтримати його бюджет жорсткої економії, спрямований на скорочення державних витрат на 44 мільярди євро.
Дефіцит Франції у 2024 році досяг 5,8% ВВП, а державний борг — 114% ВВП. Це третій за величиною показник у єврозоні після Греції та Італії — майже 50 000 євро на кожного громадянина Франції. Акції на Паризькій біржі після новини про відставку Лекорню в понеділок різко впали.
Франція опинилася у вирі однієї з найглибших політичних криз за останні десятиліття. Лише за два роки країна змінила п’ятьох прем’єр-міністрів. Парламент розділений на три непримиренні блоки, які не можуть домовитися навіть щодо бюджету. У вересні до політичної нестабільності додався загальнонаціональний страйк: профспілки виступили проти бюджетних скорочень. На вулиці вийшли сотні тисяч людей — страйкувала третина вчителів, закрилися аптеки, у Парижі зупинялися лінії метро.
У Макрона залишається півтора року каденції. Він обіцяє вивести країну з глухого кута.
Проте, за словами кореспондента BBC Г’ю Скофілда, на горизонті два сценарії: або Франція вистоїть завдяки своїм інституціям, або вийде з кризи ослабленою й вразливою до крайніх сил — і стане «новим слабким місцем Європи».
Витоки нинішньої кризи сягають літа 2024 року, коли Макрон розпустив Національні збори. Замість міцної більшості він отримав розколотий парламент, поділений між центристами, «лівими» та «ультраправими». Жодна сила не могла правити самостійно — дві інші одразу об’єднувалися проти неї.
Колишні прем’єри Барньє та Байру протрималися на посаді лише кілька місяців. 74-річний Байру, центрист за переконаннями, зробив головною темою своєї політики державний борг, який перевищив 3 трильйони євро (114% ВВП). Він запропонував скоротити витрати на 44 мільярди євро у бюджеті 2026 року, але уряд упав після вотуму недовіри, який підтримали і «ліві», і «ультраправі».
Серед найбільш непопулярних ініціатив Байру було скасування двох державних свят задля збільшення фінансування армії. Після його відставки Макрон зробив ставку на людину зі свого найближчого оточення.
Новим прем’єром став 39-річний Себастьян Лекорню — спокійний нормандський політик, який здобув довіру президента тривалими нічними розмовами в Єлисейському палаці. Оголошуючи призначення, Макрон заявив, що вірить у можливість компромісу «між політичними силами при повазі до переконань кожного».
Однак відставка Лекорню засвідчила: досягти цього не вдалося. Час працює проти Макрона — попереду муніципальні вибори 2026 року та президентські 2027-го. На обох флангах політики стоять потужні сили — праве «Національне об’єднання» (RN) та ліва «Нескорена Франція» (LFI). Кожна з них звинувачує центр у «зраді» при найменшій спробі домовленості.
«Будь-який відомий політик сьогодні намагається мінімізувати контакти з Еммануелем Макроном, чий вплив стрімко слабшає», — пише Скофілд. Для Макрона відставка п’ятого прем’єра поспіль — справжня катастрофа: новий розпуск парламенту може привести до перемоги партії Марін Ле Пен.
Дехто вже вимагає більшого — відставки самого Макрона як головного винуватця політичного глухого кута.
Сьогодні Франція зіткнулася одразу з трьома кризами — політичною, економічною та соціальною. Саме це поєднання робить момент доленосним. Соціолог Жером Фурке образно каже: «Це як п’єса, яку грають на сцені порожнього театру». Людям постійно твердять, що борг — питання життя і смерті для нації, але багато хто не вірить або просто не розуміє, чому саме вони мають за це розплачуватися.
На чолі всього стоїть людина, яка у 2017 році прийшла до влади з обіцянкою примирити «лівих» і «правих», бізнес і робітників, євроскептиків і єврооптимістів.
Сьогодні, за словами Ніколя Бавреза у Le Figaro, «саме Еммануель Макрон став об’єктом народної недовіри й несе повну відповідальність за цей крах. Подібно до всіх демагогів, він перетворив країну на руїни».
