Російські щури у погонах гризуть один одного

Стежте за руками, лише уважно. Депутат Державної Думи та заодно генерал-лейтенант Андрєй Гурульов запитує у Міністерство оборони РФ куди поділось 1,5 мільйонів комплектів зимової форми для солдат.

Інший депутат Андрєй Картаполов звинувачує МО РФ у брехні і говорить про "сводки" Ігоря Конашенкова як про окозамилювання. Десь подібну лінію уже давно тягне Ігор Гіркін-Стрєлков, увесь час кидаючись на Сєргєя Шойгу і Валєрія Гєрасімова, як винуватців великих втрат та поразок РФ. 

Після втрати Лиману росіянами, Рамзан Кадиров так само навалив досить жорсткий пост на адресу генерал-полковника Ігоря Лапіна і взагалі військовогр керівництва. Його тоді ж підтримав очільник ПВК "Вагнера" Євгєній Прігожин.

І у цій дихотомії раптом стає багато зрозумілого: там, де в РФ активно критикують Шойгу і Гєрасімова, там обовязково попутно ще хвалять Прігожина, Кадирова або Сєргєя Кірієнка. Хоч поки зарано робити остаточні твердження, але апаратна гра між Шойгу і Кірієнком виглядає більш ніж просто ситуативна.

Ці обидва якоюсь мірою активно розглядались російською медійною і навколополітичною шушерою в якості "наступника" й ось усе видається до того, що Шойгу остаточно дискредитований, а на коні Кірієнко – архітектор усіх цих управлінських приколів із підготовкою псевдореферендумів, підтягуванням різних Кірілл Стрємоусових і проведення процедур по приєднанню. Причому, Стрємоусов, який так само знаходиться у вертикалі Кірієнка, на днях навіть публічно розкритикував Шойгу.

Чи зможуть російські "військові" еліти з орбіти Шойгу і Гєрасімова зупинити перехоплення теми із образом еталонного учасника "СВО" вагнерівцями, чеченцями та воєнкорами орбіти Прігожіна? Цілком ймовірно, що військові в РФ будуть лише програвати і дальші апаратні ігри невійськовим силовикам.

Приміром присвоєне Кадирову звання генерал-полковника на ювілей нещодавно пахне саме таким підняттям у табелі на тлі військових усіх інших – Росгвардійців, чеченців, вагнерівців і інших відомств. Публічна критика Шойгу ще зовсім недавно не була аж така можлива в РФ як опція.

Те, що тепер це стало дискурсом абсолютно наближених до влади РФ політиків і публічних діячів – сигнал першого рівня. Так, Путін знищив багатопартійність і свободу слова: але він зовсім не здатний роздавити фракційність влади, особливо на тлі власного згасання і старішання, і точно не зможе знищити право одних елітних угруповань критикувати інші елітні групи.

Для зміни status quo народ, демократія і всі інші прибамбаси зовсім не обов'язкові опції. А ось внутрішній конфлікт еліт першого рівня – те, без чого точно жодні великі зрушення не відбудуться.

Саме тому російська революція досі ще залишається абсолютно реальним сценарієм – не тому що цього хоче "народ", а тому що це може виявитись стоп-краном однієї із груп еліт, яка не хоче втрачати становище на користь іншої. Всі вищого ешелону політики РФ розуміють, що за аналогією із Іосіфом Сталіним, буде день коли вони знайдуть "хозяїна" в калюжі без маркерів життєздатності; і до цього моменту усі групи точно хочуть вийти готовими.