Росія отримує 12 мільярдів доларів за рахунок України
Настав час це зупинити. Чому має бути поставлено заслін продажу російських нафти та газу транзитом через Україну
Незважаючи на третій рік повномасштабної війни, через Україну все ще проходить транзитом приблизно 14,5 млн тонн нафти та 15 млрд кубометрів російського газу на рік. Це щорічно приносить РФ до 12 млрд дол. США, які потім повертаються в Україну у вигляді повітряних атак ударними дронами та ракетами, а віднедавна — і північнокорейських найманців. На наступний рік військовий бюджет РФ заплановано у розмірі майже 130 млрд дол. А доходи від експорту енергоносіїв є одним з основних джерел наповнення російського бюджету. Тому ураження експортних доходів РФ є важливим напрямом нашої боротьби за існування у війні геноцидного типу, розв’язаній Кремлем. Чи не настав час повністю припинити сприяння з нашого боку експорту російських вуглеводнів транзитом через Україну?
Про це йдеться у матеріалі zn.ua.
Транзит нафти
Історично Росія транзитувала Україною нафту через південну гілку нафтопроводу «Дружба» до країн Східної Європи — Угорщини, Словаччини та Чехії. Нафтопровід експлуатується державною компанією «Укртранснафта», що входить до групи «Нафтогаз України». Останніми роками через нього щороку прокачується 14,5 млн тонн нафти, що приносить російським компаніям близько 6 млрд дол. експортних доходів. «Укртранснафта» ж отримувала за транзит орієнтовно 165 млн дол. на рік, а після підвищення тарифу 2023-го нині це становить приблизно 240 млн дол., що майже у 25 разів (!) менше, ніж отримують російські компанії від продажу зазначених обсягів нафти.
Європейський Союз ще з 5 грудня 2022 року запровадив санкції та заборонив імпорт до ЄС нафти російського походження. Але деякі країни ЄС отримали тимчасово винятки із санкцій через нібито відсутність у них альтернативних маршрутів постачання нафти. Передусім це стосувалось Угорщини, Словаччини та Чехії. Більшість країн ЄС із 2022 року не гаяли часу та активно працювали над розбудовою альтернативних маршрутів. Насамперед від російської нафти відмовилися Польща та Німеччина, які раніше отримували її через північну гілку нафтопроводу «Дружба», а згодом розпочали імпортувати нафту через власні термінали на Балтиці. Чехія відразу заявила про відмову від російської нафти з 2025 році після багаторічних перемовин і погоджень з акціонерами Трансальпійського нафтопроводу, який починається в італійському порту Трієст.
Тільки угорська компанія MOL, яка володіє нафтопереробними заводами в Угорщині та Словаччині, що отримують російську нафту через південну гілку «Дружби», саботувала заходи щодо диверсифікації маршрутів постачання нафти та затято захищає продовження імпорту російської нафти через Україну. Все це робилося всупереч наявній можливості отримувати нафту із середземноморського ринку через хорватський термінал «Омішаль» і трубопровід «Адрія», розширення потужностей якого було здійснено MOL ще 2015 року.
Для України нафтопровід «Дружба» жодним чином не впливає на роботу місцевої нафтової галузі, бо є виключно транзитним, і для транспортування нафти українського видобутку він не використовується. Ба більше, для транспортування нафти в ньому застосовуються електропривідні насоси, для роботи яких використовується українська дефіцитна електрична енергія, яка конче необхідна для потреб населення та критичних підприємств України.
У червні 2024 року Україна спробувала запровадити санкції проти транзиту нафти російського видобувача «Лукойл», але угорська компанія MOL швидко обійшла їх, просто почавши купувати російську нафту на кордоні України з Білоруссю, а далі її транспортувати Україною вже як угорську. Із незрозумілих причин український уряд не вжив додаткових заходів проти такого способу уникнення власних вибіркових санкцій, тому транзит російської нафти триває у повному обсязі. Протягом останнього року Сили оборони України постійно намагаються завдавати уражень російським нафтопереробним заводам, але при цьому чомусь не використовується можливість завдати шкоди російській нафтовій галузі на 6 млрд дол. щорічно шляхом запровадження санкцій на транзит нафти.
Попри маніпулятивні заяви деяких «експертів», що Україна не може припинити транзит нафти, бо критично залежить від імпорту пального з Угорщини та Словаччини, факти кажуть зовсім про інше. Згідно з інформацією від Enkorr, частка імпорту дизельного пального (ДП) зі Словаччини у вересні 2024 року становила лише 6%. До того ж ринок палива у Європі є високоліквідним і конкурентним, тому Україна може без значних проблем легко замістити обсяги імпорту з угорських і словацьких заводів на альтернативних виробників. Логістичні можливості це дозволяють.
Зважаючи на наведене вище, під час війни за існування держави немає жодних розумних технічних або економічних аргументів для України продовжувати транзит російської нафти до Угорщини та Словаччини. Припинення транзиту нафти відповідає духу санкцій ЄС і не створює критичних ризиків для України, водночас це дасть можливість позбавити Росію доходу в розмірі 6 млрд дол. щороку.
Транзит газу
Свого часу Україна була основним маршрутом постачання російського газу до Європи із загальною потужністю транзиту в 145 млрд кубометрів на рік. Зараз транзит скоротився на 90%, до 14,5 млрд кубометрів на рік, але продаж газу через Україну все ще приносить «Газпрому» щорічно близько 6 млрд дол. Основними отримувачами газу через Україну є Австрія, Словаччина та Італія.
На жаль, ЄС так і не спромігся на газовий санкційний пакет. В основному через категоричну позицію Угорщини та Словаччини. Але навіть без санкцій Європа змогла скоротити імпорт російського газу майже втричі. Наразі частка російського газу (трубопроводами через Туреччину та Україну), з урахуванням СПГ, становить лише 15% від загального імпорту ЄС. Частка газу, що йде через Україну, становить 4%, тому припинення транзиту вже не матиме значного впливу на ціни на газ в ЄС і не створить ризиків для енергетичної безпеки.
Часто можна почути неправдиві твердження, що ЄС просить Україну продовжити транзит газу. Насправді позиція Брюсселя протилежна. Нагадаємо, що ще 2022-го Європа затвердила мету до 2027 року припинити імпорт російських енергоносіїв. Крім того, керівництво Європейської комісії неодноразово заявляло, що не братиме участі у будь-яких тристоронніх перемовинах щодо продовження транзиту російського газу, а також не здійснюватиме жодного тиску на Україну з цього приводу. Нещодавно єврокомісар з енергетики Кадрі Сімсон заявила: «Ми залишаємося повністю відданими завершенню поступової відмови від російського газу, що можна зробити, не ставлячи під сумнів енергетичну безпеку постачання Європи. Як перший крок, разом із державами-членами ми готувалися до завершення угоди про транзит газу через Україну. Ми це робили вже кілька місяців. Ми почали готуватися два роки тому».
Кандидат в єврокомісари з енергетики Ден Йоргенсен також підтвердив плани позбутися російського газу, якщо його оберуть на посаду, де він «планує запропонувати дорожню карту для поступового припинення поставок російської енергії раз і назавжди». Директор секретаріату Енергетичного співтовариства Артур Лорковський також заявив, що транзит газу — «це суверенне рішення уряду України, і секретаріат підтримає будь-яке рішення, яке Україна прийме з цього приводу».
Варто зазначити, що всі країни, які зараз отримують російський газ через Україну, мають можливість закупити необхідні обсяги газу з альтернативних джерел. Італія ще навесні 2024 року заявила про готовність повністю відмовитися від російського газу і навіть підтримала запровадження санкцій на російський СПГ. Керівник австрійської OMV заявив, що «компанія повністю готова замінити російський трубопровідний газ, що постачається через Україну, якщо Київ не продовжить своєї транзитної угоди з Москвою, коли вона закінчиться цього року».
Тому фактично єдиними лобістами продовження транзиту газу через Україну є Словаччина та Угорщина, хоча остання ще з 2021 року отримує російський газ не через Україну, а через «Турецький потік». Проросійський уряд Словаччини на чолі з Робертом Фіцо хоче не тільки зберегти ексклюзивну можливість купувати дешевий російський газ і перепродавати його іншим країнам, а також продовжити отримувати значний дохід від транзиту російського газу до Австрії та інших країн, який оцінюється в 1 млрд дол. Але такий егоїстичний підхід двох країн ЄС сильно дратує інші європейські держави та підриває єдність і солідарність ЄС.
А які ж інтереси України? Щороку Україна отримує за транзит газу близько 800 млн дол., що становить лише 0,46% від ВВП. Значна частина цих коштів використовується для забезпечення самого транзиту — на закупівлю паливного газу, на зарплату співробітникам, на технічне обслуговування обладнання тощо. Тому до бюджету у вигляді податків і дивідендів доходить лише незначна частина транзитних платежів.
Міфи про транзит
Часто псевдоексперти спекулюють низкою міфів. Розглянемо їх.
«Без транзиту ціна на газ для українців виросте в рази».
Минулого тижня Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг, оприлюднила проєкт тарифів «Оператора ГТС України» на 2025–2029 роки, які не включають доходів від транзиту. При цьому передбачається підвищення тарифів для внутрішніх споживачів, але воно може призвести до зростання ринкової ціна на газ лише на 5% (0,7 грн/кубометр при ринковій ціні 14,5 грн/кубометр). Для населення ціна на газ узагалі поки не зміниться, бо тариф на транспортування вже включений у кінцеву ціну на газ — 7,96 грн/кубометр. Але навіть при коригуванні ціни на газ для населення через підвищення тарифів ОГТСУ така ціна збільшилася б лише на 10% (0,7 грн/кубометр при нинішній ціні в 7,96 грн/кубометр), а не в рази, як говорять деякі «експерти». У будь-якому разі потрібно шукати можливості для зменшення тарифів шляхом упровадження нових послуг та оптимізації надлишкової інфраструктури ГТС та її витрат, а не намагатися компенсувати їх доходами від транзиту газу агресора.
«Без транзиту ГТС просто заржавіє та перестане працювати».
За останні 30 років транзит через Україну скоротився на 90%, але ГТС стабільно працює, бо вона використовується для внутрішнього транспортування газу — від видобутку та імпорту до споживачів і газових сховищ. Тому ГТС у будь-кому разі потребує оптимізації, адже її потужність у 145 млрд кубометрів транзиту вже давно не затребувана. Наївно думати, що колись Україна зможе знову транзитувати великі обсяги з Росії, особливо враховуючи плани ЄС повністю відмовитися від російського газу до 2027 року та загальні плани «зеленого переходу», які передбачають повну відмову від викопного палива. Тому українська ГТС і надалі стабільно працюватиме для обслуговування власного видобутку та споживання, а з часом зможе забезпечити і експорт надлишкового видобутку газу, але її оптимізація неминуча.
«Без транзиту в ГТС не буде достатнього тиску, щоб постачати газ у віддалені місця».
РФ не створює в українській ГТС тиск, який забезпечує транспортування газу по всіх газогонах усередині країни. Так, транзитний газ із території РФ заходить із визначеним тиском, але це стосується зараз лише одного газогону «Прогрес» (позначено помаранчевим на рисунку), і далі на території України використовуються наші власні компресорні станції (КС), які переміщують цей газ до кордону зі Словаччиною. Для транспортування ж газу власного видобутку або зі сховищ до українських споживачів використовуються зовсім інші газогони, які й забезпечують транспортування газу всередині України. КС зазвичай розташовані на газогонах кожні 100–150 км, аби забезпечувати поступове прокачування газу. Але через значне скорочення транзиту і внутрішнього транспортування майже 90% газоперекачувальних установок уже давно не працюють. Ба більше, у видобувних підприємств і в оператора сховищ газу також є власні компресорні станції, які забезпечують необхідний тиск у системі. Тому російський тиск від транзиту взагалі не впливає на роботу української ГТС.
«Без транзиту потрібно буде десь узяти 1 млрд кубометрів буферного газу, який постійно знаходиться у трубі».
Так, у ГТС постійно знаходиться близько 1 млрд кубометрів газу. Але цей газ є власністю «Оператора ГТС», і будь-якого іншого буферного газу, тим паче російського, в українській ГТС немає. Навіть у газогоні, яким зараз відбувається транзит. Тому це знову неправда.
«Якщо ворог почне атаку на ГТС, то Україна просто відправлятиме транзитний російський газ до українських міст».
Ця ідея не витримує жодної критики. Бо як тільки Україна відбере газ із транзитного потоку, то Росія та Словаччина миттєво звинуватять Україну в крадіжці газу, нарахують штрафні санкції і, головне, зупинять транзит. Який сенс їм дозволяти нам відбирати транзитний газ, якщо їхня мета при атаках на ГТС — залишити Україну без газу?
«Без транзиту ворог почне атакувати нашу ГТС, і тоді міста залишаться без газу для опалення».
Це, мабуть, найпоширеніший міф, на якому багато хто спекулює.
По-перше, транзит відбувається майже в ізольованому режимі лише через газопровід «Прогрес», який іде від ГВС «Суджа» на кордоні з РФ до кордону зі Словаччиною. Постачання газу цим газогоном, наприклад, до Києва або Одеси не відбувається і не може відбуватися. Газ до цих міст постачається зовсім іншими газогонами, яких в ОГТСУ майже 35 тис. км. Так, до Києва газ надходить із кількох напрямків (помічено зеленим на мапі): із заходу та півночі — від сховищ газу та з імпорту, зі сходу — із зони вітчизняного газовидобутку. Наша ГТС дуже гнучка та розгалужена, і це дає змогу транспортувати газ різними маршрутами. Тому транзит російського газу газогоном «Прогрес» узагалі не впливає на внутрішнє транспортування газу до міст України.
По-друге, ворог уже давно та активно атакує нашу ГТС. Тільки по підземних сховищах газу (ПСГ) на заході України було понад шість хвиль ракетних атак. Постійно зазнають атак і газовидобувні підприємства.
По-третє, якщо у ворога буде на меті занурити українців у темряву та холод, то він це зробить і атакуватиме й електричні мережі, а також ГТС, сховища та ТЕЦ у містах.
І головне. Сліпа віра в те, що росіяни не атакуватимуть ГТС, поки є транзит, — це дуже інфантильна позиція. Особливо якщо така віра не підкріплена офіційними домовленостями та гарантіями. Єдиною дієвою гарантією захисту ГТС є протиповітряна оборона та побудова захисних споруд на важливих КС, а також чітка позиція України, що при спробах атак на ГТС Україна миттєво завдасть потужного удару по ГТС і ПСГ РФ, яких у неї значно більше і розташовані вони в зоні досяжності ударними засобами Сил оборони України. Крім того, додатковою запорукою вдалого проходження зими є достатність запасів газу у сховищах і можливість оперативно імпортувати додаткові обсяги газу з ЄС.
Про «азербайджанський» газ
Окремо варто ще раз написати про ідею транзиту через Україну азербайджанського газу, яку просувають не тільки в Братиславі та Баку, а й деякі урядовці та керівники українських державних нафтогазових компаній. Правда в тому, що в Азербайджану просто немає вільного власного газу, щоб замістити ним російський газ, який проходить через Україну. Весь наявний газ уже експортується до Грузії, Туреччини та ЄС. 2023 року до ЄС (головно до Італії) маршрутом TANAP—ТАР Азербайджан експортував 11,8 млрд кубометрів. До 2027 року Азербайджан планує поступово збільшити постачання до ЄС до 20 млрд кубометрів, бо подальше збільшення видобутку потребує часу та значних інвестицій. Тому очевидно, що 2025 року транзитом через Україну може транспортуватися виключно російський газ, який буде замаскований під азербайджанський шляхом укладання якогось комерційного SWAP-контракту між російською та азербайджанською компаніями.
Цими днями ми побачили верхівку айсберга можливої майбутньої масштабної оборудки — словацька SPP та азербайджанський SOCAR підписали якийсь невеликий пробний контракт купівлі-продажу. Мовляв, хочуть побачити, як піде. Але словацька компанія при цьому ремствує, що вона втратить 140 млн євро, якщо їй доведеться транспортувати газ іншим маршрутом, ніж прямий, тобто через Україну.
Зрозуміло, що за такої схеми фінальним бенефіціаром, який отримуватиме кошти від продажу газу транзитом через Україну, залишиться Росія, а азербайджанська компанія просто матиме комісію за свої посередницькі послуги. Фактично Україні пропонують схему обходу санкцій, яку раніше реалізувала угорська MOL з транзитом російської нафти, коли почала її купувати на українсько-білоруському кордоні та далі транспортувати Україною як угорську нафту. Але навіщо Україні допомагати ворогу отримувати мільярди доларів від експорту газу?
Крім того, реалізація в Україні такої схеми обходу санкцій проти РФ стане небезпечним прецедентом для урядів деяких інших країн. Наприклад, ультраправі політики Німеччини вже почали закликати до поновлення імпорту енергоносіїв із РФ. Тому за аналогією такий «азербайджанський» газ може піти й у Німеччину через уцілілу гілку «Північного потоку-2».
Продовження транзиту нафти та газу за нинішніх умов не має жодного сенсу для України, понад те, суперечить її державним інтересам, особливо під час війни. Єдиними розумними умовами перемовин щодо продовження транзиту нафти та газу є, як мінімум:
— повернення Запорізької АЕС під контроль України;
— офіційні зобов’язання РФ припинити руйнування української енергетичної інфраструктури.
На жаль, навряд чи Росія погодиться на таке, бо це суперечить її меті створити нестерпні умови життя для українців, щоб примусити їх до капітуляції. Тому і Україна не має продовжувати допомагати росіянам щорічно заробляти 12 млрд дол. на продажі нафти та газу транзитом через Україну.
Запровадження Україною санкцій на транзит нафти та газу російського походження не тільки дало б можливість зменшити експортні доходи росіян на 12 млрд дол., а й було б потужним сигналом для наших партнерів в ЄС, які активно обговорюють питання включення до наступного пакет санкцій ЄС також імпорту до Євросоюзу російського СПГ. Це стало б відчутним ударом по економіці РФ і зменшило б її доходи від експорту газу майже на 70%.
Зважаючи на викладене вище, провідні українські енергетичні експерти та громадські діячі створили петицію щодо запровадження санкцій РНБО на транзит нафти та газу російського походження через Україну. Закликаємо підтримати та підписати петицію за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/236328
