Сам лише факт відмови від отримання повістки не створює склад правопорушення
Норми законодавства не містять обов`язку отримувати відповідні повістки ТЦК та СП
Колегія суддів дійшла висновку, що відмова від отримання повістки не створює складу адміністративного правопорушення за ч. 2 статті 210-1 КУпАП, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вказаною нормою є неправомірним.
Особа має обов`язок прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема у строк, що вказаний у повістці. Проте, норми чинного законодавства не містять обов`язку громадян України отримувати відповідні повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Про це зазначив Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 25 квітня 2024 року по справі №759/1018/24
Колегія суддів наголошує, що факт відмови особи від отримання повістки, а так само і обставини наявності/відсутності у неї бронювання на період мобілізації, не позбавляють таку особу від обов`язку прибути до ТЦК у встановлений у повістці строк. Проте, сам лише факт відмови від отримання повістки не створює склад правопорушення, зокрема у частині явки у визначений строк до ТЦК.
Обставини справи
У грудні 2023 року начальником ТЦК винесено постанову про притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності за ч. 2 статті 210-1 КУпАП та накладено штраф 3 400 грн.
Відповідно до вказаної постанови військовозобов`язаний, 1976 р.н., був викликаний до ТЦК на 07:00 год. 01.12.2023 для призову на військову службу, але відмовився отримувати повістку та ставити свій підпис про отримання. Своїми діями військовозобов`язаний порушив обов`язок громадян з`являтись за викликом ТЦК під час дії правового режиму особливого періоду, встановлений статтею 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил військового обліку.
Чоловік звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови начальника ТЦК та закриття провадження про адміністративне правопорушення.
Рішенням Святошинського районного суду Києва від 28.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення.
Позиція апеляційного адміністративного суду
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів Шостий апеляційний адміністративний суд дійшла таких висновків.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оспорювана постанова про накладення адміністративного стягнення є правомірною, і підстав для її скасування не вбачає, обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджені наявними матеріалами справи.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність .
Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі СБУ або СЗР).
Згідно ч. 1 статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Станом на час виникнення спірних правовідносин, норми чинного законодавства не визначали перелік осіб, які повноважні складати протоколи у справах про адміністративні правопорушення, які розглядаються органами, зазначеними у статті 255 КУпАП, зокрема у частині статей 210 та 210-1 КУпАП.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 29.11.2023, що складений начальником адміністративного відділення ТЦК, позивач 29.11.2023 відмовився від отримання повістки.
Згідно частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Так, у протоколі міститься посилання про те, що вказана відмова свідчить про наявність ознак правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, а також про те, що позивач вчинив правопорушення, передбачене частиною першою статті 210 КУпАП.
Так, стаття 210 КУпАП визначає відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, а стаття 210-1 КУпАП встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Отже, складений відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення містить суттєві суперечності, оскільки визначає одночасно дві різні норми відповідальності, які містять різні склади правопорушень, за одне й те саме діяння позивача.
Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Із матеріалів справи вбачається, що оскаржуваною постановою «за справою про адміністративне правопорушення» від 12.12.2023 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 статті 210-1 КУпАП.
Колегія суддів наголошує на тому, що згаданий вище протокол про адміністративне правопорушення містив посилання на те, що позивач вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 статті 210 КУпАП та яке має ознаки правопорушення, передбаченого статтею 210-1 (вцілому) КУпАП. Матеріали справи не містять доказів того, що відносно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 статті 210-1 КУпАП.
Окрім того, вказаною нормою ч. 2 статті 210-1 КУпАП встановлено відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.
Тобто, до позивача застосовано відповідальність за повторне вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті. Однак, ні оскаржувана постанова, ні матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що позивача раніше піддавалося адміністративному стягненню за ч. 1 статті 210-1 КУпАП, що є обов`язковою умовою для застосування стягнення, передбаченого частиною другою вказаної статті.
Окрім того, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що дії щодо відмови в отриманні повістки самі по собі не утворюють склад правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Так, відповідно до частин першої, третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період .
Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)? або у строки, визначені командирами військових частин .
Згідно частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів .
Згідно підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який є додатком до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 30.12.2022 № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.
Відтак, позивач має обов`язок прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема у строк, що вказаний у повістці. Проте, норми чинного законодавства не містять обов`язку громадян України отримувати відповідні повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Колегія суддів наголошує, що факт відмови особи від отримання повістки, а так само і обставини наявності/відсутності у неї бронювання на період мобілізації, не позбавляють таку особу від обов`язку прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у встановлений у повістці строк. Проте, сам лише факт відмови від отримання повістки не створює склад правопорушення, зокрема у частині явки у визначений строк до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із відмовою позивача від отримання повістки, що, на думку відповідача свідчить про вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених статтею 210-1 та частиною першою статті 210 КУпАП (згідно протоколу) та частиною другою статті 210-1 КУпАП (згідно оскаржуваної постанови).
У межах справи про адміністративне правопорушення не встановлювався факт неявки позивача у встановлений за викликом територіального центру комплектування та соціальної підтримки, протокол про адміністративне правопорушення у зв`язку із цим не складався, а постанова за таким протоколом не виносилась. Тому, наведені обставини не підлягають оцінці у межах даного спору.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова позивача від отримання повістки не створює складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 210-1 КУпАП, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вказаною нормою є неправомірним.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Отже, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то, як зазначив Шостий апеляційний адміністративний суд, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
Таким чином, апеляційну скаргу чоловіка було задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення. Постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
