Сармати та гуни — діти амазонок
Ще «батько історії» — грек Геродот — згадував про дивне походження скифів від божеств. Цілком подібна легенда існує щодо сарматів і гунів.
Таку гіпотезу висунув кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та соціології з Івано-Франківська пан Олег Гуцуляк. Провідними доказами наводяться праці двох ранньосередньовічних хроністів: ґотського Йордана та візантійського Феофана.
У давніх племен був обряд так званої «священної весни» (ver sacrum), який, наприклад, елліни присвячували богині Афродіті Уранії. Так, зі спільноти виділялося юнацтво (хлопці із дівчатами), яке на правах окремого етносу (клану) рухалося на колонізацію нових земель.
«Саме так, за тим же Геродотом («Історія», IV: 20, 117), скифи відокремили («у-краяли») від себе молодняк, який у плавнях Меотиди (тепер — Азовського моря) знайшли плем'я амазонок і в шлюбі із ними створили новий народ — сарматів, славою та походженням від яких пишався у своїх універсалах самодержець Русі, генеральний капітан християнської міліції Запорожжя шляхтич Зеновій (Богдан) Хмельницький.
Сарматські вершники (алани) дійшли крайнього Заходу, переправилися до Ірландії («племена богині Дану») і через Ґібралтар, пройшли крізь піски Мавританії. Вони стали родоначальниками європейського лицарства з його культом Ґрааля, якому служать войовничі діви. Але це ще не все!
Йордан у «Ґетиці» розповідає, що ґоти вигнали зі свого середовища войовничих жінок-відьом і ті в болотах Меотиди від «злих духів» народили народ гунів, які й принесли до Європи на своїх блакитних прапорах золотий знак бога Неба — хрест. Таким чином, приазовські амазонки Геродота — це ґотки-відьми Йордану. А гунів та сарматів (аланів, роксоланів) здавна ототожнювали», — зазначає пан Гуцуляк.
Вітчизняний науковець переконаний, якщо довіритися давнім літописцям, то зовсім не конспірологічною буде теорією про спорідненість сарматів і гунів із Зевсовим сином. Можливо, вони — непрямі онуки Геракла, у сенсі, що родоначальник скифів народився обманним та обмінним шляхом від шлюбу нащадка володаря Олімпу та дніпровської діви-змії Єхидни.
«Візантійський хроніст Феофан стверджує, що 527 року прийшла до ромеїв якась жінка із гунів, званих савірами, на ім'я Боарікс; то була вдова вождя племені у сто тисяч осіб. І стала вона панувати у землях по смерті свого чоловіка Валаха. Боарікс чародійством та підступом, бо була відьомського походження, захопила двох царів інших племен — Стіракса й Ґлона, — які допомагали персам підкорювати західних сусідів. Таким чином, вона стала союзницею і була у мирі з імператором Юстиніаном», — додає Олег Гуцуляк.
Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам про те, як до тепер в Україні широко присутні кілька сучасних імен індоіранського походження, не обов'язково скіфського, а, можливо, сарматського. Зокрема, Оксана та Руслан, що індоіранськими мовами значить «світло».
