Що потрібно вимагати від мерів міст аби зекономити на комуналці?
Святослав Павлюк, експерт РПР, VoxConnector, спеціально для «Останнього Бастіону»
Після підвищення комунальних тарифів пішла у небуття ера, коли люди могли взагалі не знати, скільки вони платять за електроенергію, опалення чи газ.
Зараз рахується кожен кубометр води та кожна калорія тепла – але часто мешканці міст відчувають себе неспроможними вплинути на величину своїх рахунків – вони живуть у багатоквартирних будинках, і можуть навіть не знати, хто і де приймає рішення, наприклад, про увімкнення чи вимкнення опалення у їхньому будинку.
На біржовому сленгу це називається "прайс-тейкер" – той, хто вимушений погоджуватися платити усю суму, якою б вона не була. Але чи дійсно ми маємо погоджуватися та не маємо важелів впливу на розмір власних рахунків? Чому одні платять за тепло 10 грн/*метр, а інші – 40 грн/метр?
Чому економити не завжди вдається і що може зробити громада у кожному місті та кожне окреме домогосподарство, щоб зекономити на комуналці?
Цьому є кілька пояснень.
Люди економлять не енергію – люди економлять гроші. Треба зрозуміти: споживач ніколи не впливає на тариф. Споживач впливає виключно на свій рахунок об’ємом споживання. При цьому люди економлять не електроенергію чи тепло – люди економлять гроші. І поки ми не переведемо зекономлену електроенергію у рахунок, поки ми кожну квартиру і кожен будинок не забезпечимо лічильником, до того часу у нас зрушень не буде.
Економлять не постачальники, економлять споживачі. Функція економити – це не є завдання теплокомуненерго. Теплокомуненерго завжди захоче продати більше тепла, так само як кондитерський цех завжди захоче виготовити і продати більше булочок. Київенерго, Сумиобленерго, Харківобленегрго завжди буде вигідно, коли ви спите з відкритими вікнами. Вони не будуть вам ставити лічильники. Тому, коли ми говоримо про те, як вийти з цієї ситуації, то ми говоримо про те, що держава, як держава, повинна формувати ринок, правила та інструменти роботи на цьому ринку.
Але споживачі далеко не все можуть зробити самі – їм потрібні кроки від влади. І їм владу треба змусити до дій, бо економія у якійсь конкретній оселі меру напряму не цікава, як не цікава ЖЕКу чи теплокомуненерго, а цікава вона насамперед споживачеві.
Що треба вимагати від своїх мерів?
1. Вимагайте створення центру підтримки ОСББ. Якщо у вас багатоквартирні будинки – місто може створити і надавати поради: де взяти список усіх мешканців, як його зареєструвати, як готувати документи та ін.
2. Вимагайте обліку. Місто повинно забезпечити можливість для того, щоб усі багатоповерхові будинки мали облік. Як мінімум побудинковий облік тепла і води. Місто має викручувати руки теплокомуненерго для того, щоб цей облік був поставлений. Якщо у місті немає достатнього рівня обліку – це означає, що місцеве теплокомуненерго носить чемодани кешу у міську раду і всі депутати з цього живуть приспівуючи. Це треба припинять якомога швидше. Облік повинен бути встановлений всюди – люди мають розуміти скільки і за що їм платити. Потрібно, щоб у максимальній кількості багатоквартирних будинків були встановлені лічильники та регулятори батарей. Хто це має робити? В складі міськвиконкому має бути енергоменеджер – це людина, яка 100% свого часу має займатися тим, щоб допомагати вам економити ваші гроші.
3. Вимагайте прозорості. Вимагайте у вашого водоканалу та теплокомуненерго публікації складу тарифів на воду і тепло. Це супроводжуватиметься скандалами, але люди принаймні розумітимуть, в якому стані знаходяться їхні мережі, де вони втрачають 40%, а де вони втрачають 70%.
