Що стоїть за законом про множинне громадянство?
Дуже проста річ — перемога Володимира Зеленського на наступних виборах.
Зрозуміти це доволі просто. Придворні соціологи можуть малювати захмарні рівні підтримки президента — навіть понад 100%. Але факт простий: цієї підтримки немає.
Та відкрито говорити про це ніхто не наважується, бо це грає на руку ввх@йлу і несе ризики: завтра ви можете мати проблеми. Отже, маємо тихий саботаж. Але соціологи про нього знають — і, напевно, чітко доносять керівництву Офісу, що за рахунок голосів усередині України Зеленський не виграє вибори.
Натомість існує величезна кількість українців за кордоном.
Для них Зеленський виглядає геть інакше, ніж ізсередини країни. Для них він — найбільший борець за свободу у світі. Певною мірою це міфологізований образ. Роками світові медіа дотримувалися принципу: про Україну — або добре, або нічого. Ось і маємо результат.
Ідея перемоги на виборах полягає в іншому: не покладатися на 33 мільйони українців усередині країни, а роздати українські паспорти 100 мільйонам «українців у світі». Сто мільйонів — цифра умовна, аби ви зрозуміли суть. До того ж — хто перевірить, скільки там буде «мертвих душ»?
Ця ідея не нова.
Я чув про неї ще до повномасштабного вторгнення. Уже тоді в оточенні Зеленського міркували, як виграти наступні вибори. Бо вже тоді рейтинги стрімко падали — після «Великого будівництва», ковіду та всіх зашкварів.
P.S. Загалом, дуже тихо Верховна Рада легалізувала подвійне громадянство.
Це важливий нюанс.
Нагадаю: мільйони українців мають російські й угорські паспорти. І це вже та межа, коли неможливо покарати мільйони людей за друге громадянство.
Тож виник подвійний стандарт: подвійне громадянство роками вважали страшною лайкою, але на практиці всі закривали на це очі. А коли треба було когось із топчиновників виставити ворогом народу — у нього чи його родичів миттєво «знаходили» російський паспорт. Зверніть увагу, як це елегантно відбувається: не знали роками, а потім раптом «з’ясували».
Такі реалії, малятка.
