Штучна депопуляція окупованих регіонів України
Новітні московитські загарбники, якими керує терористичне угруповання Путіна-Шойгу-Гєрасімова, відтворюють більшовицьку практику геноциду.
Особливо гостро вказана демографічна проблема постала перед українцями на тимчасово окупованих територіях. Мова йде про Херсонщину, південну частину Запорізької та Донецької областей, північні райони Київщини, Чернігівщини, Харківщини та Луганщини, а також окремі частини Сумщини.
Саме на цих землях від 24 лютого 2022 року розгортається не просто трагедія, а катастрофа небачених масштабів, подібна до Голодомору. На вказаних окупованих територіях у більш-менш великих містах (Херсон, Мелітополь, Куп'янськ тощо – прим. ред.) ще жевріє яке не яке життя, але у селах і дрібних містечках (як-от Пологи та Тростянець) жити просто неможливе.
Причини, очевидно, кричущі. Тому викладемо їх по пунктах для узагальнення ситуації, як там склалася:
- практикуються невиборчі розстріли;
- не підтримується навіть мінімальний рівень правопорядку (українські силовики відсутні, або перейшли на бік агресора – прим. ред.);
- через нестачу їжі путінські війська займаються грабунком і виїдають усі можливі запаси місцевого населення;
- гуманітарні вантажі туди не надходять;
- відсутні комунальні послуги (немає опалення, електрики, газо- і водопостачання – прим. ред.);
- окупанти сприяють зростанню рівня криміналу включно з бандитизмом і мародерством приватних помешкань.
Звідти намагаються вибратися, але місцеві часто паралізовані страхом. За наявною у нас інформацією, в окупованих районах Запоріжжя та Херсонщини жінки відмовлялися виходити з підвалів тижнями після того, як їхніх знайомих зґвалтували російські солдати.
Фактично, вказані вище території зараз перебувають у стані етнічної чистки. Таке вже було в історії, і не тільки в українській: влітку-восени 2008 року русня з осетинськими терористами проводила геноцид грузинського населення у самозваній "Південній Осетії", а у 1998-2000 роках серби вбивали непокірних албанців у непідконтрольному Белграді регіоні Косово.
Окуповані селища Півдня, Сходу та Півночі України стрімко депопулюються. І якщо міста районного та обласного значення ще відбудуються мінімально, як, наприклад Бердянськ чи Ізюм, то у випадку із селами надії немає.
Люди там або гинуть, або більше ніколи не повернуться на руїни – і насамперед це стосується тих районів, через які проходить лінія фронту. А вона, схоже, повільно проходитиме всіма прикордонними ділянками, роблячи життя там вдвічі неможливим.
Війна триває вже місяць і поступово переходить у позиційну фазу. Так, час грає на боці Збройних Сил України, бо мобілізація, підготовка та постачання озброєнь тривають, а ворог у конвульсіях уже вигрібає миротворчі контингенти – але він не грає на боці тих, хто залишився "по той бік", тобто цивільних, які взяті рашистською ордою у заручники.
Це жахливо, але ця війна знищить цілі райони, якщо не області, а разом із ними безліч людей, яким не пощастило жити біля російського кордону, від якого тепер виходить, як отруйний газ, тільки смерть. Чому, до речі, раді багато росіян, які самі досі не розуміють, що вітер смерті починає дмухати й у їхній бік.
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам, що днями кілька тисяч маріупольців примусово вивезли до Московії.
