Сирійський урок для України
США не рятують союзників — вони їх використовують.
Мало хто у нас розуміє, що відбувається зараз у Сирії, а події там більш ніж варті уваги. Коли десять років тому половину сирійської території контролювала Ісламська держава, американці створили з курдів армію, яка була наземними силами для закріплення успіхів американської авіації й контролю захопленої території.
Таким чином десь третина Сирії з найбагатшими землями сільськогосподарського призначення, а також родовищами нафти та газу відійшла курдській квазідержаві.
Причому значна частина цих земель ніколи не була курдською, але думки місцевих арабів ніхто не питав, а спроби центрального уряду Асада і його союзників повернути території наштовхувалися на американські авіаудари.
Після того як Асада замінив сирійський клон Зєлі, ситуація докорінно змінилася. За минулий тиждень майже вся курдська територія була захоплена силами нової сирійської влади, а в бої, які подекуди виникали, американці жодним чином не втручалися.
Єдиним випадком, коли американська авіація і спецназ проявили себе, стало взяття під контроль однієї з найбільших у регіоні тюрем, оскільки її атакували місцеві жителі та звільнили всіх ув’язнених, у тому числі бійців ІД.
Багато років підряд усі світові ЗМІ розповідали, що курди є союзниками Заходу проти ісламістів, їх ніколи не кинуть і будуть підтримувати. Так воно і виглядало, бо зброю і гроші, крім США, курди отримували і від більшої частини ЄС.
Однак зараз Трамп вирішив знищити курдський проєкт, і сторонньому спостерігачеві це може здатися нелогічним. Однак варто розуміти, що для Трампа зовнішня політика є продовженням внутрішньої, таким собі додатком до неї. Курдський проєкт був створений за часів Обами і був однією з улюблених іграшок демократів — на рівні USAID і всесвітнього руху грантожерів. Іграшки своїх ворогів Трамп послідовно і методично ламає.
Сучасна українська влада — це теж маріонетка Демократичної партії. І якщо американці пальцем не поворухнули, споглядаючи, як у Сирії доїдають їхнього колишнього «союзника» (насправді — розхідний матеріал і джерело дешевої піхоти), то чи стали б вони вписуватися, аби раптом хтось у нас вирішив, що влада, яку ніхто не обирав, занадто засиділася у своїх кабінетах? У нас у країні є сили, технічно здатні змінити ситуацію, але їхні лідери не стежать за міжнародними подіями і не бачать аналогій. А жаль.
Автор: Білий Молот
