Скільки разів і як саме козаки рятували Європу
Запорізькі козаки відомі в Україні як захисники простого народу від іноземних гнобителів: від турків і татар до поляків та московитів.
Проте історія, як водиться, набагато складніша, і козаки далеко не завжди лише захищалися від ворожих нападів.
Європа ранньомодерного періоду (а саме на цей час припадає найнасиченіший подіями період розвитку українського козацтва) — це час війни «усіх проти всіх». І за таких обставин добре організоване, ефективне, при цьому не обтяжене політичними зобов’язаннями військо просто не могло залишитися поза увагою тодішніх політичних лідерів.
У ХІХ столітті, тобто коли минуло вже чимало років з часу існування класичного козацтва, козаки були своєрідним ополченням на царській службі, яке охороняло кордони імперії з боку «диких народів». Актуальний стан справ не міг не вплинути на суб’єктивне сприйняття козаків першими дослідниками. І тут справа не лише в царській цензурі. Тож козаки традиційно зображалися як особливий рід військ на службі в різних державах, до складу яких вони тоді входили, за аналогією з тим, що дослідники бачили в реальності. Нові факти, які знаходили історики в наступні періоди, вбудовувалися в закладену раніше концепцію, а в радянські часи усе переписали під класову боротьбу, в наративи якої козацтво ідеально вписувалося.
Першим, хто точно став залучати козаків до міждержавного протистояння в регіоні, був засновник першої Запорізької Січі князь Дмитро Вишневецький, якого самі козаки називали простіше — Байда. Він саме й оформив українське (Запорізьке низове) козацтво в єдину цілісну організацію. Князь, бажаючи домогтися чогось більшого, ніж статус отамана степових вояків, маневрував у політичному протистоянні між православними країнами регіону (Молдовою та Московським царством) та ісламськими державами турків і татар.
Через десятиліття після Байди знову шукати щастя в Молдові взявся Іван Підкова. Кошовий отаман уже Томаківської Січі оголосив себе братом одного з претендентів на тамтешній престол.
У 1593 році козаки вже по-справжньому вийшли на міжнародну арену, адже до них звернувся ні багато ні мало, а посол самого папи римського Климента VIII. Папа разом із німецьким цісарем хотіли організувати хрестовий похід проти турків. Вкотре. І знову все завершилося нічим, хіба що в Україні спалахнуло повстання під проводом Северина Наливайка.
У 1601 році в битві біля Горсулау козаки таки взяли участь у війні проти турків. Але не як окреме військо, як це мало бути кілька років тому, а як загін найманців, яких привів місцевий володар Міхай Хоробрий. Цікаво, що в той самий час інша частина козаків воювала за Річ Посполиту в Лівонській війні. А біля Горсулау вони протистояли Сигізмунду Баторію.
У 1618 році в Європі спалахнула Тридцятилітня війна, яка затягнула у своє горнило ледь не всі провідні держави континенту. У ній уперше в Новий час було впроваджено мобілізаційну армію, але все ж на провідних ролях залишалися війська найманців. Залучали до цих дій і запорожців.
А от уже наприкінці війни загін запорізьких козаків допоміг Франції відбити в іспанців (де панували ті ж Габсбурги) фортецю Дюнкерк у Фландрії. Це досить легендарна сторінка історії. У публіцистиці виринають версії, що козаків у Фландрії очолював якщо не Богдан Хмельницький, то хоча б Іван Сірко.
Після утворення Української козацької держави в середині XVII століття відомостей про участь козаків у бойових діях у Європі практично немає. Це частково пов’язано з тим, що зі здобуттям власної держави в козаків з’явився стимул її захищати, а не шукати щастя в чужих краях. З іншого боку, Європа стала переходити до національних армій, і попит на найманців суттєво впав.
