Як створити величну державу? Приклад гетьмана Мазепи
Україна – не малоросійський придаток Московії, а самодостатня країна з давньою історією, традиціями, славетним минулим і великими людьми.
«...Подібного розквіту раніше не бувало й потім не буде!»
Антоній Стаховський,
Митрополит Тобольський і Сибірський
ЗВІДКИ БРАЛИСЯ ГРОШІ У ГЕТЬМАНЩИНІ?
Економіка – основа добробуту будь-якої держави. Відомо, що до обрання Гетьманом, в Івана Степановича був більш ніж скромний достаток. У 1667 році між трьома сусідніми державами: Річчю Посполитою, Московським царством і Кримським ханством був укладений Андрусівський договір. Лівобережжя України відходить під захист Москви. Правобережжя було віддане Польщі.
Родовий маєток Мазепи відібрали, оскільки частина Правобережної України була перетворена на буферну зону в 1667 році. Всі околиці навколо Мазепинець перетворені на випалену пустелю. Як компенсацію і за доблесну службу гетьман Самойлович у 1675 році дарує Мазепі село Малий Самбір в Прилуцькому полку (нині село неподалік Конотопу на Сумської області).
Іванові на той час 36 років, грошей немає. Щоб обробляти даровану землю, довелося об'єднатися із заможним сусідом-козаком. У Малий Самбір Мазепа перевозить дружину з Анну з двома дітьми, а сам їде в Батурин на службу. Після зміщення Самойловича, частина майна колишнього гетьмана переходить до нового обранця козаків, а друга частина – відправлена до Російської казни. Ці кошти стали основою величезного статку Мазепи.
Відомо що на посаду гетьмана Мазепу обрали "випадково". На булаву претендував генеральний писар Самойловича – Василь Кочубей. І коли його "обійшли", образам не було межі. Як Мазепа не задобрював Кочубея, він до останньої секунди свого життя залишався його ворогом.
Які "принади" несла за собою гетьманська булава? Основною повноцінною одиницею грошового обігу України був талер. Але не у вигляді російського рубля, а у вигляді ефимка – німецького талера з клеймом державного герба посередині. У Московії талери переплавляли і чеканили з нього копійки. З одного талера виходило 57-63 копійки.
На перший погляд, дуже мало, але в той час, за деякими даними, корова коштувала 15 копійок. А пристойний будинок – 25 рублів. За кожну посаду у Гетьманщині була своя винагорода. Якщо ти найманий солдат, то твоя зарплата складала б від 10 до 30 срібних монет на рік; полковник отримував до 150. Керівна старшина отримувала більше. Генеральний писар мав близько 400 срібних монет на рік (1 монета – 30 грам).
Крім цього, була можливість мати "присадибні" ділянки або селища. Гетьману належало близько 1000 дворів. Крім того, кожен міг придбати стільки ділянок, скільки міг обробити на особисті кошти. Кожен двір платив свої податки – по 1 срібній монеті в рік. Окрім цього кожна доросла людина в служінні господаря, повинна була "відпрацювати" у нього 2 дні на тиждень.
Панщини не було, відпрацьовували у знак поваги до землевласника. Ну, а якщо не відробити, то виженуть тебе з твоєю хати. Справжнє рабство запровадили тільки за цариці Єатєріни II. То як за таких умов примножувалися незліченні грошові статки?
Так, у 1686 році за гетьмана Івана Самойловича були введені системи оренд на: продаж хлібного вина (тобто горілки), тютюну, дьогтю, за утримання млинів. І податки на: броварні та шинки. (Тільки з одного полку оренда могла доходити до 15000-20000 золотих).
А скільки в перерахуванні на наш час оцінюється один золотий? Відомо, що польський злотий 1637 року випуску зараз оцінюється у межах $5000-7000. Окрім того, будь-якому жителю Малоросії дозволялося винокуріння (самогоноваріння) у разі хрестин або весілля. Доходи з вищеперерахованих оренд йшли на утримання церков і найманої армії. Коли ж у середині 1686 році гетьманом обирають Івана Мазепу, Коломацькими статтями скасовують цю систему оренд.
До 1694 року точаться суперечки, чи відновлювати систему оренд, чи залишити тільки збори з шинків? Зборів було мало навіть не покриття витрат, тому змушені були просити грошей на утримання найманих військ у Москві. Там відповіли: ви – САМОСТІЙНІ і в казну ВАШІ гроші не надходять, так чому ми повинні зі своєї казни платити (це до питання про самостійність Малоросії. Виявляється, за часів правління Мазепи, її визнавали!).
Після довгих дебатів – оренду відновили. Ці кошти послужили тією основою, що дозволила зміцнити адміністративну владу і стала основою того культурного розквіту, про який висловився митрополит Тобольський і Сибірський Антоній Стаховський: «Подібного раніше не бувало й потім не буде».
У ЧОМУ ВЕЛИЧ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ ЯК ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА?
Його справи робилися ДЛЯ КРАЇНИ у цілому. І будучи раз зроблені, ставали надбанням держави. За це державників не люблять піддані – занадто дорогі їх діяння за життя. Не люблять політичні супротивники, для них горобець в руках, але зараз, краще, ніж велике благо для нащадків у майбутньому.
Діяння Мазепи дозволили створити в Малоросії десятиліття миру і процвітання. Але для гарячих козацьких голів, світ – це застій. Душа вимагала військових переможних походів. І створений затишок і мир не налаштовували запорізьких козаків на підтримку політики гетьмана.
Відповідно, коли з'являлася можливість бунту, вони моментально приєднувалися до нього. Приклад тому, похід Петрика на південну частину Малоросії. (Петрик – родич Кочубея, одружений на його дочці. Інша дочка була дружиною Обідовському – племіннику Мазепи, можливим його приймачем).
За Мазепи організовуються нові типи найманих військ: кінних – Компанійський і піших (сердюків), розумних і відданих вояків. Їхня відмінність від звичайних козацьких військ, у яких була вільна виборна система, полягала в тому, що командування призначали, найманцям регулярно платили, але служба була постійною, без можливості відлучиться. Їм доводилося беззаперечно виконувати накази командира.
Також за часів правління Івана Степановича відбулося переозброєння армії. Розвиток гарматного виробництва (артилерійських знарядь) у Глухові дозволив забезпечити важкою зброєю Малоросійські фортеці (Знаряддя вироблені в Глухові відрізнялися не тільки своїми бойовими якостями, але ще були розкішно декоровані. Один із зразків цих знарядь – гармата "Лев", зберігається біля будівлі Арсеналу в Московському кремлі).
Тому за його управління Українськю козацькою державою розширюється Києво-Могилянська семінарія, ставши з 1702 року Академією. Щоби пояснити розмах вченості, привнесений випускниками академії, варто згадати той факт, що Михайло Ломоносов вступив у Холмогірську школу, відкриту В. Волосковським. У школі викладали теж випускники Могилянки. Підручники, що вивчали в школі – "Арифметика" Л. Магницького, "Граматика" М. Смотрицького були написані і видані в Києві.
І ось ми підходимо до визначального моменту: що означає бути освіченим українцем. Яскравим прикладом цього, звичайно, є сам Іван Мазепа. Із німецькими лікарями він говорив німецькою, з італійськими архітекторами – італійською. Також, чудово знав латинь. Вільно володів татарською і турецькою мовами. Мав чудову бібліотеку. Це в часи, коли вартість книг дорівнювала цілому статку окремих людей.
На той час у Московії, за спостереженням сучасників іноземців, діялося наступне: «У досягненні почестей або підвищенні в чині відігравали роль більш придатні добрі посередники і посередниці, або гроші і хабарі ніж особисті заслуги і гідності [...] люди, коли мають владу стають похмурі, жадібні, скнари, зрадники, брехливі, зарозумілі і деспотичні. Під владою вони ж смиренні і навіть раболіпні, неохайні і підлі, однак чванливі і вважають себе вищими за всі інші народи», – (писав німецький генерал Гордон)/
В Україні в той час відбувається розширення навчальних закладів. У Чернігові відкривається новий колегіум. По всій території Малоросії діють більш ніж 20 друкарень. У той час як в Москві – ОДНА! Відповідно, розвивається книжкова графіка. Гравюри з зображення керівної еліти Московії виготовлялися та друкувалися на Україні.
У Києві на Подолі стоїться ратуша, Києво-Печерська Лавра оточується неприступними стінами. Мазепин палац у Гончарівці вражав сучасників. Стиль цього триповерхового палацу Пьотр І потім буде використовувати, як зразок для наслідування при споруджуванні будинків-палаців Петербурга.
Кошти, які виділяли гетьмани на церковне будівництво перевищували десятирічний річний бюджет країни. Питання, а звідки гроші? Гроші все з тієї ж Малоросії. Просто їх не крали!
За правління Мазепи були відновлені Давньоруські святині, архітектори звеличили їхні контури таким чином, що вони досі вважаються вершиною української барокової архітектури. Нові ж будівлі церков, за найкращими традиціями Української дерев'яної архітектури, були перенесені в камінь. Утворивши новий стиль – Українське або Козацьке бароко.
Не злічити пожертвування монастирям у вигляді церковного облачення, ікон, окладів, дорогоцінних Євангелій, церковних дзвонів, хрестів, чаш. І кожен дар був витвором мистецтва, що вражає і досі.
ГЕТЬМАН І ЙОГО КУЛЬТУРНЕ ОТОЧЕННЯ
Коли створюється можливість розвитку культурних починань, ці плоди несуть у вічність насіння любові і божественної благодаті. "Житія Святих", зібрані Дмитром Ростовським і видані на кошти Івана Степановича. Перелік можна продовжувати на кілька сторінок. Від гетьмана намагалося не відставати і його оточення.
Полковник Горленко під Прилуками жертвує кошти на Густинську обитель (ця обитель – просто вражає своєю красою! Але через важкодоступність, мало хто туди потрапляє). Апостол в родовому маєтку в Великих Сорочинцях зводить церкву Преображення Господнього. В цілому послідовники Мазепинських традицій в архітектурі будували до 1800 років. І таких прикладів сотні. Потім цей стиль в архітектурі витиснув класичний імперський.
Просвітництво, що вийшло за межі держави. Коли в 1700 році після ліквідації патріаршества, Петро І просуває українське прогресивне духовенство на противагу московському, він хапається за пережитки минулих традицій. У 1701 році Стефан Яворський – стає ректором Греко-слов'янської академії в Москві. Дмитро Туптало – очолює Ростовську митрополію (за труди свої - приставлений до лику святих Православної Російської церкви).
Ще один Мазепинський ставленик, Філофей Лещинський, обіймає пост Митрополита Сибірського. Тому не дивно, що перші кам'яні православні церкви Сибіру будувалися в стилі Козацького бароко. Повільно, але неухильно Іван Степанович будував свою Гетьманщину – керовану і стабільну, притягальну для діячів культури і мистецтва. Мазепа міг підбивати підсумки і пишатися досягнутим.
І ось, на схилі років (коли йому виповнилося 69) на благодатну землю приходить руйнівна армія. І за наказом Петра І необхідно власноруч все спалити, Київ і Чернігів, зокрема (від Києва повинна була залишитися тільки Лавра – оточена неприступними стінами).
Як бути? Не підкоритися цареві – смерть. Коритися – знищити державу. Ось і рятував Іван Степанович свої вкладення. Обводячи, відводячи шведську, кращу армію Європи в менш освоєні місця.
Про роль Івана Мазепи – в якості "Івана Сусаніна", ніхто і ніде не говорить. Але ж він єдиний з трьох правителів ЗНАВ ЦЮ територію! І кожен крок по території Малоросії наближав шведську армію Карла ХII до розгрому. А Пєтра І до перемоги. Йому всього лише був необхідний час для того, щоб всі війська зібрати в ОДИН кулак.
І цей час Мазепа якраз і надав. Які кроки і дії зробив Іван Степанович до цього провалу шведів – тема окремої статті. Але те що, пожертвувавши частиною малозаселеної території для збереження відбудованих ним міст, монастирів і православних святинь – незаперечний факт.
ПІСЛЯМОВА
Можна довго писати про подальшу долю України, уже після результатів Полтавської битви та після Мазепи. Але ж недарма історики час, відколи помер Хмельницький і допоки не прийшов Мазепа, називають Руїною. Як Руїною можна називати й час, після смерті Мазепи. Проте, є очевидні висновки, які ми отримуємо, глибше зазирнувши в державну політику гетьмана Івана Мазепи.
- немає ворожих українського і російського народів. Є вороже налаштовані очільники та чиновники держав, які розпалюють ворожнечу між народами, задля власного збагачення. Є ворожі режими й маніакальне бажання влади, імперський синдром.
- стає зрозумілим, наскільки багато і під замовлення переписували історію, як українську, так і світову, щоби приховати, хто є хто, і ким є ми – українці.
Беззаперечним є те, що Україна – це не малоросійський придаток "Великої Росії"/Московії а автономна країна з давньою історією й традиціями, славетним минулим і великими людьми. У Святому Писанні є такі слова: «Який керманич народу, такі й піддані при ньому».
Те, що при Іванові Мазепі Гетьманщина – фактично, Україна досягла небувалого розквіту, до якого ніколи після цього й близько не наблизилася, свідчить про те, що без освічених чиновників немає держави. Яскравий приклад тому – Україна зараз.
Третина території захоплена зовнішнім агресором, Президент не зацікавлений у врегулюванні військового конфлікту, оскільки заробляє на цьому, податки не співвідносні з зарплатами, рівень життя населення гіршає з кожним днем. Багато обіцянок, багато партій, багато чиновників, але немає освіченого керманича, яким свого часу був Мазепа, котрий провадив реформи не на один день, а на віки вперед і за якого Україна була однією з найрозвиненіших і найосвіченіших країн. Звідси і благополуччя, звідси і рівень життя, і високий рівень культури.
Час не змінюється, люди ті самі – усе залежить від того, хто й куди веде країну. У руїни чи до благополуччя. Мазепа вивів гетьманську Україну крізь терни до зірок. Зараз її ведуть у зворотний бік.
Автор – Віктор Ревегук, кандидат історичних наук, дослідник козацької доби
