Слуги Феміди продовжують виносити рішення, які суперечать Конституції України

До вашої уваги, шановні читачі, огляд практики Верховного суду України з 17 по 23 липня 2021 року.

Цей огляд став рекордсменом за кількістю окремих думок та прямої вказівки професійних суддів на явну протиправність і незаконність прийнятих Великою палатою Верховного суду (без України) постанов.

І за звичай не обійшлось до відступлень й уточнень правових позицій, що були прийняті раніше; складається досить об'єктивне враження, що суд не знає та не розуміє Закон.

Власне огляд містить вже другу окрему думку по справі щодо стягнення коштів з топменеджменту збанкрутілого банку, повноважень прокурора при поданні позову, обмеження прав для звернення з позовом при розгляді пов'язаного позову, способам захисту порушеного права при оскарженні публічних торгів чи договорів купівлі-продажу, підстав перегляду за нововиявленими обставинами, стягнення коштів за навчання, огляд практики ВС-КЦС у справах щодо іпотеки, а також ВС-КГС щодо представництва інтересів учасників справи адвокатом, рішень судів щодо стягнення депозиту з банку в який незаконно віднесено до неплатоспроможним та припинення поруки й багато іншого.

За вказаний період часу, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Друга окрема думка по справі щодо стягнення коштів з топ-менеджменту банку Укоопспілка та прикриття бездіяльності ФГВФО

Справа № 910/11027/18

Судді Великої палати рознесли повністю незаконне рогачівське рішення по цій справі. Судді безпосередньо зазначили:

Щодо складу деліктного порушення

Аналізуючи зазначені норми права, можна зробити висновок, що покладання відповідальності на працівників банку на підставі деліктних правовідносин є помилковим і такими, що суперечить як законодавству про матеріальну відповідальність працівника в загалом, так і законодавству про матеріальну відповідальність керівників банків зокрема.

Виходячи з вимог законодавства, за загальним правилом працівники банку, зокрема й керівники, є особами, що здійснюють свої функції та реалізують повноваження на договірній (контрактній основі), а тому й підставами їх матеріальної відповідальності, яка настає при виконанні або невиконанні ними своїх функціональних обов'язків, аж ніяк не можуть бути події, які не передбачені трудовим договором. Така відповідальність може наступати лише за умови спричинення шкоди при здійсненні дій, що не входять до трудової функції. Така відповідальність більш була б притаманна особам — власникам банку та пов`язаним з банком особам, що не перебувають з банком у договірних, у тому числі трудових, відносинах.

З огляду на зазначене з висновками Великої Палати Верховного Суду про виникнення зобов`язання щодо відшкодування шкоди на підставі деліктних правовідносин погодитись не можна.

Щодо солідарної відповідальності

З огляду на зміст загальних норм права, які пов'язують солідарну відповідальність осіб перед потерпілим зі спільністю дій (бездіяльністю) щодо завдання шкоди, вимога щодо солідарної відповідальності посадових осіб акціонерного товариства може стосуватись випадків заподіяння шкоди товариству внаслідок колегіального прийняття невигідного для товариства рішення. Відповідальність у такому разі мають нести члени колегіального органу, які голосували (діяли спільно) за прийняття зазначеного рішення.

Таким чином, на керівників банку за рішенням суду може бути покладена солідарна відповідальність за спричинення шкоди банку в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини, якщо їх дії, та/або рішення, та/або невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку є результатом спільних дій (бездіяльності) посадових осіб банку, у зв`язку з чим банку спричинено шкоду.

Рішення про придбання спірних облігацій приймалися правлінням банку та спостережною радою у різному складі, а тому зв`язок між невиконанням посадовими особами банку зобов`язань та заподіяною шкодою підлягає оцінці за кожним «епізодом» правопорушення, яке призвело до неплатоспроможності банку та завдання шкоди інтересам вкладників, що виключає спільну солідарну відповідальність усіх відповідачів разом.

Щодо скасування судових рішень

З огляду на трудовий характер правовідносин сторін у цій справі та доводи відповідачів щодо не врахування участі кожного з них у прийнятті тих чи інших рішень, суди також не встановили, якими відповідачами спричинено конкретний розмір шкоди у відповідності з певними договорами та витратами банку.

До того ж відповідно до положень пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у рішенні суду повинна бути наведена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним, з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

З огляду на зазначене, виходячи зі змісту доводів касаційної скарги, які зводяться до непогодження зі встановленими судами фактичним обставинами справи та оцінкою судом наявних доказів, а також з огляду на відсутність у справі доказів, які суд першої інстанції вважав необхідними та витребував в учасників справи, відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України судові рішення підлягали скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова ВП-ВС про повноваження прокурора при зверненні до суду та достатності 3-х місячного строку бездіяльності компетентного органу для звернення прокурора з позовом

Справа № 911/2169/20

Черговий шедевр господарської юрисдикції Великої палати з відступленням від судової практики, хоче не всі судді з цим погодились. В самому ж рішенні Велика палата прийшла до висновку, що зволікання з поданням позову понад 3 місяці є вже встановленим фактом зволікання та появою у прокурора права на самостійне звернення до суду. Тобто будь-яке зволікання органів державної влади, підприємств, установ і організацій понад 3 місяці від сьогодні є вже протиправним в Україні.

Велика палата зазначила, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

8.11. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

8.12. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

8.14. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи Скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки.

8.37. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

8.38. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

8.39. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

8.40. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

8.44. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Постанова ВП-ВС про неможливість звернення профспілки о суду у разі забезпечення позову судом за позовом щодо скасування рішення про звернення до КМУ з вимогою про розірвання трудового договору

Справа № 910/4508/20

Черговий шедевр від господарської юрисдикції Великої палати. Виявляється не можна звертатись до суду у разі оскарження рішення на підставі якого відбувається звернення. Тобто суд повинен не зупиняти розгляд, а взагалі відмовляти у позові саме у зв`язку з неможливістю розгляду такої справи у будь-якому судочинстві.

На мій погляд, назріла нагальна потреба ліквідації господарської юрисдикції, як такої, що шкодить правам людини в Україні, а суддів трирічок не допускати взагалі до здійснення правосуддя.

Постанова ВП-ВС про спосіб захисту у разі протиправності публічних торгів та можливості безоплатного набуття у власність земельних ділянок та нерухомості, які не є предметом застави

Справа № 200/606/18

Чергове пророчеське рішення яке доводить, що судді трирічки не можуть одразу отримувати посаду у Верховному суді без достатнього досвіду роботи у судді та з нещодавно особистою практикою захисту виключно однієї зі сторін спору. До речі, найближчим часом саме цей суддя повинен розглянути справу щодо стягнення коштів з Жеваго, який, за інформацією з телеграм-каналів виділив для захисту свого прав досить значну суму.

Щодо самого рішення, то в ньому також є окрема думка, щодо належного способу захисту та нерозуміння суддями Великої палати самої суті захисту порушеного права та його ефективного захисту.

На жаль це рішення відкриває простір для рейдерів, щодо незаконного переоформлення земельних ділянок і нерухомості, які можуть без інформування власника та оцінки цієї нерухомості безоплатно передаватись стягувачу. Суддя доповідач на це не звернув увагу, як і інші судді Великої палати, чи передуваючи земельну ділянку разом з об’єктом нерухомості буда проведена та врахована її оцінка, зате послався на Давній рим та Конституцію УРСР. Так завжди буває коли натягують сову на глобус.

Постанова ВП-ВС щодо моменту настання права власності до 01.01.2013 та способу захисту порушеного права при продажі майна, що не належить продавцю

Справа № 334/3161/17

Ще одне пропрочеське рішення, яке більше нагадує нездорові амбіції ніж здійснення правосуддя. Замість виконання своїх же рішень з сері «суд сам знає закон» та ефективний захист. Особі відмовляють у захисті нібито з не таким способом захисту порушеного права. До речі, сам суддя-доповідач не може вже другий чи третій раз стягнути свою заробітну плату за період карантину, а тут щось розповідає про те, як потрібно позови подавати.

До речі, професійна суддя дуже доречно в окремій думці зазначила, що ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом. Стаття 16 ЦК України не містить вичерпного переліку способів захисту прав, оскільки не існує вичерпного переліку правовідносин, види яких, у свою чергу, постійно розширюються, змінюються, трансформуються.

На моє переконання, відмова в задоволенні позову через неправильність обраного позивачем способу захисту порушеного права є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак — порушенням статті 6 Конвенції, оскільки позивач визначає предмет, підстави позову та спосіб захисту прав, який він просить визначити у рішенні, а обов'язком суду, який наділений повноваженнями застосувати належний та ефективний спосіб захисту прав, є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог із визначенням належного та ефективного способу захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

У самому рішенні Велика палата зазначила, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.

76. Суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній до 01 січня 2013 року) слід вирішувати на користь норми ЦК України: до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу — з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

77. Особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Постанова ВП-ВС про необхідність розгляду всіх майнових вимог при відкритті справи про банкрутство саме у суді який розглядає цю справу та відмові у оскарженні незаконної реєстрації недобудови

Справа № 916/585/18 (916/1051/20)

Чергові дуже дивне рішення господарської юрисдикції Великої палати. Не дивлячись на різний склад сторін спору та підстави Велика палата вважає що позови є тотожними й тому в цій частині справа підлягає закриттю.

Щодо загальних норм законодавства у цьому спорі, то суд зазначив, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Постанова ВП-ВС щодо підстав перегляду за нововиявленими обставинами

Справа № 752/4995/17

Велика палата зазначила, що рішення чеського суду у цій справі не є доказом нововиявлених обставин, тобто не підтверджує їхню наявність, а є новим доказом, що може підтверджувати ті самі обставини, які були відомими позивачеві з моменту звернення з позовом до суду в Україні. Подання такого доказу спрямоване на переоцінку тих доказів, які вже дослідили суди першої й апеляційної інстанцій під час первинного розгляду справи. Тому правильними є висновки судів про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Жодних підстав для перегляду остаточних судових рішень, які ухвалили суди під час первинного розгляду справи, немає.

53. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення, не самe це рішення як юридичний факт, а обставина, яку у ньому встановив суд, то підстави для відступу від означених висновків немає.

Постанова ВП-ВС щодо неможливості у цивільному порядку усунути перешкоди у користуванні майном переданим на відповідальне зберігання у кримінальному провадженні

Справа № 200/14342/18

Велика палата зазначила, що за змістом частини дванадцятої статті 100 КПК України у порядку цивільного судочинства слід вирішувати спір про належність речей, що підлягають поверненню, а не про усунення перешкод у користуванні майном, переданим на відповідальне зберігання у межах кримінального провадження.

52. У кримінальному судочинстві передбачені ефективні юридичні засоби для припинення відповідального зберігання арештованого у кримінальному провадженні майна. Ініціювання з метою впливу на порядок зберігання речових доказів у цьому провадженні іншої судової процедури за правилами ЦПК України суперечитиме завданням як цивільного, так і кримінального судочинства. Тому у випадку, коли особа звернулася до суду за правилами цивільного судочинства з позовною вимогою, щоби уникнути припинення відповідального зберігання арештованого у кримінальному провадженні майна за правилами кримінального судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження у цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, — закриває його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Єдиною не з'ясованою обставиною залишилось те, яким все ж таки чином позивачу захистити порушене право і чи варто звертатись до суду, а не просто силою викинути осіб, що незаконно утримують у себе в розпорядженні нерухомість.

Постанова ВП-ВС про включення стипендії у склад витрат на навчання, які підлягають компенсації у разі невиконання випускником умов договору

Справа № 607/3693/17

Це, мабуть, апогей судді-мільйонера трирічки, що не може навіть за власним позовом отримати позитивне рішення. Судді Великої палати, що підписали це ганебне рішення не застосували ні прямі норми Закону, ні умови самого договору, а просто вигадали зі стелі підстави для його задоволення. Саме така поведінка суддів-мільйонерів підриває довіру не тільки до суду, а й до держави в цілому.

Суд взагалі не вдавався в з'ясування питання підстав звільнення та неможливості особи з вищою медичною освітою існувати за надану зарплату, та утримувати в гідному стані себе та свою родину.

Це рішення шедевр правового нігілізму ще з інших підстав, суд керувався нормою, що втратила чинність на момент розгляду справи в суді, зокрема зазначив:

71. Оскільки частина друга статті 52 Закону України про освіту 1991 року у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору щодо здобуття відповідачем зазначеної освіти, була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01 вересня 2006 року, регулюються саме нею.

72. Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.

По суті спору, суд зазначив:

122. Отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом).

123. Зобов'язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення здійснених на навчання витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі його неприбуття за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом) є мірою цивільно-правової відповідальності цього випускника і водночас, способом захисту майнових прав та інтересів замовника навчання.

124. До спірних правовідносин між випускником вищого навчального закладу та замовником його навчання щодо повернення здійснених витрат на це навчання підлягає застосуванню відповідна норма статті 52 Закону України «Про освіту», чинна на момент виникнення між відповідними випускником та вищим навчальним закладом правовідносин щодо навчання випускника, якщо відповідна міра цивільно-правової відповідальності передбачена укладеним договором про надання освітніх послуг.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз'яснення:

Огляд судової практики ВС-КЦС у справах щодо іпотеки (за період із січня 2018 року по червень 2021 року)

Іпотека є найбільш поширеним та надійним видом забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Саме з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки на практиці виникає чимало спірних питань щодо застосування правових норм, які регулюють цю сферу правовідносин.

До огляду внесено низку важливих правових висновків КЦС ВС, які матимуть значення для формування єдиної правозастосовної практики. Серед цих висновків слід виокремити такі:

• вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення або переривання позовної давності не належить;
• сплив позовної давності не припиняє невиконане зобов'язання за кредитним договором та договір іпотеки, яким таке зобов'язання забезпечене та не припиняє суб'єктивне право кредитора на одержання від боржника виконання зобов’язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі;
• для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, мають встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину;
• відчуження об'єктів нерухомого майна, власником яких є іпотекодавець та які не є предметом іпотеки, з метою умисного створення обставин, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі дії мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є зловживанням цивільними правами;
• відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» до нового власника іпотечного майна перейшли всі права та обов'язки іпотекодавця за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, на яких вони належали іпотекодавцю на момент укладення договору про відчуження предмета іпотеки, а також права й обов'язки боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що, відповідно, є підставою для заміни боржника у виконавчому провадженні;
• у разі купівлі предмета іпотеки частково за власні і частково за кредитні кошти виселення з такого предмета іпотеки без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.

Огляд судової практики ВС-ККС за травень 2021 року

В огляді зібрано найцікавіші правові позиції щодо проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах, ухвалених ККС ВС у травні 2021 року.

Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі питання у галузі кримінального права, як:

• чи підлягає особа звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК, якщо в її діях має місце ідеальна сукупність злочинів невеликої тяжкості;
• чи можуть конклюдентні дії бути формою погрози під час вчинення розбійного нападу та які умови для цього необхідні;
• чи може ставитися у вину особі носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу (ч. 2 ст. 263 КК) у разі її переміщення безпосередньо при собі з урахуванням можливості швидкого використання цієї зброї;
• чи може бути притягнута до кримінальної відповідальності військова посадова особа за ст. 425 КК у разі невиконання службових (посадових) обов’язків за відсутності фактичної можливості їх виконати.

Окрім того, ККС ВС акцентував на таких проблемах кримінального процесуального права:

• наслідки порушення належної правової процедури в разі доручення здійснення досудового розслідування іншому органу, ніж той, що визначений у ст. 216 КПК;
• оскарження в апеляційному порядку окремих ухвал слідчого судді, зокрема про повернення клопотання слідчого про арешт майна у зв'язку з тим, що таке клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, про зміну підозрюваному обраного запобіжного заходу в разі, якщо застосування такого запобіжного заходу або відмова в його застосуванні підлягають апеляційному оскарженню;
• залучення експертом іншого спеціаліста для консультації з питань, що поставлені перед експертом для дослідження, без процесуального рішення слідчого;
• участь захисника під час проведення слідчих дій, до участі в яких не залучається підозрюваний в особливо тяжкому злочині;
• обставини оскарження ухвали суду апеляційної інстанції, якою залишено без зміни ухвалу слідчого судді місцевого суду про скасування постанови прокурора про видачу (екстрадицію) особи, яка вчинила кримінальне правопорушення на території іноземної держави.

Упродовж травня 2021 року ККС ВС висловлював також інші, не менш цікаві правові позиції, детальніше з якими можна ознайомитися в огляді.

Огляд судової практики ВС-КГС щодо представництва інтересів учасників справи адвокатом та самопредставництва в господарському процесі (за період із січня 2018 року по березень 2021 року)

Огляд підготовлений судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду спільно з правовим управлінням (ІІ) департаменту аналітичної та правової роботи.

В огляді відображено найважливіші правові висновки, сформульовані під час розгляду господарських справ, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед них – позиції щодо:

• документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги та підтверджують наявність у представника статусу адвоката;
• самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення;
• винятків із загального правила щодо здійснення представництва в суді адвокатом;
• відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу;
• зменшення та розподілу суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

Правові висновки, викладені в огляді, стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто цікавиться практичними проблемами, пов’язаними з представництвом інтересів учасників справи в господарському процесі.

Зокрема, в огляді звернено увагу на правові позиції щодо:

• оцінки доказів, отриманих під час здійснення огляду та обшуку, проведених із порушенням положень КПК та Закону України «Про Національну поліцію»;
• правових наслідків допиту потерпілих під час судового провадження в режимі відеоконференції без постановлення мотивованої ухвали та без надання можливості бачити осіб, які допитуються;
• оцінки показань свідків, працівників поліції, які прибули за викликом на місце вчинення злочину;
• недопустимості як доказів висновків експертизи, якщо предметом дослідження були об'єкти, одержані в непроцесуальній спосіб;
• оцінки використання для проведення негласних слідчих (розшукових) дій несправжніх (імітаційних) грошових знаків, придбаних у сувенірному магазині.

ККС ВС висловив також інші, не менш цікаві правові позиції стосовно загальних засад визнання доказів недопустимими, оцінки доказів, отриманих у результаті проведення окремих слідчих (розшукових) дій або негласних слідчих (розшукових) дій.

Огляд судової практики ВС-КЦС за травень 2021 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

• у спорах, що виникають із спадкових правовідносин КЦС звернув увагу, що, визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, що має право на обов'язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не лише факт установлення інвалідності, а й момент її набуття цією особою, а саме з дитинства (тобто до досягнення 18-річного віку);
• у спорах, що виникають із сімейних правовідносин констатується, що факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі, без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів;
• у спорах, що виникають із виконання чи невиконання договірних/недоговірних зобов'язань, звертається увага на те, що відповідальність туроператора настає у разі встановлення факту незабезпечення або несвоєчасного забезпечення туристів обумовленими договором послугами. У правовідносинах, пов’язаних з перевезеннями, туроператор виступає посередником між туристом та перевізником, а компенсаційні виплати за скасування рейсів можуть бути здійснені лише перевізником за наявності обставин, що зумовили зміни у розкладі перевезень;
• у спорах, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів», наголошується, що договір про послуги з будівництва житла, укладений між будівельною компанією (виробником) і споживачем (замовником будівництва), є змішаним, містить елементи також договору підряду, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення пені;
• у спорах, що стосуються питань процесуального права, зазначається, що справа за вимогою немайнового характеру не може розглядатися апеляційним судом у порядку спрощеного позовного провадження.

Рішення Печерського районного суду про стягнення з банку Фінансова ініціатива суми депозиту, 3% річних, 3% за кожен день та інфляційне збільшення в повному обсязі

Справа № 757/11915/19-ц

Це наша справа. На мою думку, таке рішення можна вважати зразковим та іншим суддям при стягненні депозитів з банку, брати з нього приклад. Суд детально розібрався зі статусом банку на сьогодні і зазначив, що Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» втратило статус неплатоспроможного банку внаслідок постановлення рішення адміністративного суду у справі № 826/11415/16 про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Разом з тим, здійснення тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», в розумінні положень Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», припинилось, внаслідок спливу строку відповідного рішення виконавчої дирекції Фонду від 10 вересня 2015 року № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива».

Враховуючи вищевикладене, ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесений до категорії неплатоспроможних в розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже є діючим, що узгоджується з позицією, яка викладена в рішенні Верховного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №761/24136/15-ц.

Рішення Деснянського районного суду про припинення поруки перед Укрсиббанком на підставі ч.4 ст. 559 ЦК

Справа №754/12757/18

Це наша справа. Суд зазначив, що останній платіж у погашення кредитної заборгованості здійснено 10.11.2017, а первісний позов підписано 13.09.2018 і цей позов надійшов до суду 18.09.2018, тобто, вимоги до поручителя пред`явлено з пропуском шестимісячного строку, що в свою чергу дає правові підстави для висновку про обґрунтованість позовних вимог за зустрічним позовом.

Доводи банку про те, що до спірних правовідносин за договором поруки має застосовуватись остання редакція ч. 4 ст. 559 ЦК України, а не попередня, є безпідставними, оскільки Закон зворотної сили не має.

ДЖЕРЕЛО