«Слуги народу» прагнуть знищити правознавчу науку

Представниця Верховної Ради в Конституційному Суді, пані Ольга Совгиря, опублікувала закритий пост, у якому повідомляє "радісну", на її думку, новину. Відтепер для "досліджень у гуманітарних науках, зокрема у сфері права", не потрібні публікації в іноземних журналах, які входять у Scopus та Web of Science.

Пані Совгиря пише, що «для гуманітаріїв вимоги обов'язкової публікації в цих журналах" були "поверховим рішенням людей, далеких від процесу досліджень в гуманітарних науках, зокрема у сфері права». Який сором!

Ну, по-перше, право – не гуманітарна, а суспільствознавча наука. Це варто було б знати юристці й представниці в КСУ, перш ніж коментувати чиєсь "нерозуміння досліджень" у правознавчій сфері.

По-друге, розберімося з питанням, що таке Scopus та Web of Science (для тих, хто не в курсі цієї тривалої дискусії). Отже, Scopus та Web of Science – це міжнародні наукометричні бази, до яких входять різноманітні наукові журнали, якість публікацій яких контролюють.

Тобто, до цих матеріалів застосовується незалежне анонімне рецензування та кропіткий процес розгляду матеріалів. І що важливо – є українські журнали, які входять в ці бази.

Скидаєш статтю, платиш вказану суму – і отримуєш "наукову публікацію". Ні, не всі, але давайте чесно скажемо, – більшість журналів працює саме так і всіх це влаштовує.

Ну, бо все "чесно" – заплатив гроші за публікацію, отримав свою публікацію, на основі неї – науковий ступінь, за який потім отримуєш надбавки з державного бюджету. Так-так, із грошей платників податків.

Для боротьби з фальшуванням наукових досліджень свого часу й були запроваджені норми про публікації в журналах, в яких дотриманий мінімальний стандарт якості. І так, я в курсі широкої академічної дискусії з критикою наукометричних баз.

Проте я так само знаю, що альтернативи, які пропонують в Україні – геть неприйнятні, бо все хочуть лишити "як було". Аби далі можна було публікувати що завгодно і потім отримувати надбавки за ступені.

Я також згодна, що в деяких сферах сам формат наукових статей менш значущий, ніж, наприклад, монографій. Насамперед йдеться про гуманітарні науки, як от філологія чи філософія.

І повторюсь – право до гуманітарних наук не належить. Я також згодна, що університетам потрібні гроші для того, щоб:

1. Робити якісні журнали.
2. Допомагати науковцям з публікаціями в тих журналах, в яких публікації платні (от тільки не треба перебільшувати й казати, що в Scopus та Web of Science геть усі публікації платні).

Але те, що зараз пропонує Міністерство освіти та науки – це й близько не реагування на запити від справжніх науковців у сфері гуманітаристики чи інших сферах. Давайте чесно скажемо, що відбувається: хтось вирішив скористатися війною, аби позахищати чергові дисертації з права.

Що, список депутатів з "написаними" дисертаціями вже готовий? А про якість освіти й науки – ну то не час думати, бо війна ж.

Давайте поставимо собі питання – чи наближає Міносвіти своїми діями якість підготовки в українських вишах до європейських стандартів? Може, допомагає з євроінтеграцією української вищої освіти чи допомагає боротися з корупцією? Відповіді очевидні.

Міносвіти буквально заявляє, що будь-хто, кому припекло, може отримати науковий ступінь прямо зараз, користуючись війною. І для цього можна штампувати публікації незрозуміло де; і далі ми з вами з наших податків будемо платити надбавки цим псевдонауковцям.

Чого ми добиваємося цією нормою? Чи збільшить вона бажання українських студентів вчитися в українських університетах? Чи збудуємо ми таким чином кращу країну, за яку щодня українці віддають життя на фронті?

Це просто неприйнятно – тишком-нишком таке проштовхувати, бо "війна все спише". Так от, війна нічого не спише, а країна має знати своїх "героїв".

А вони не повернуться в університети, які хочуть займатися фальшуванням, халтурою та маніпуляціями. Вони не повернуться в країну, де МОН замість того, щоб робити хоча б якісь кроки, щоб університети ставали кращими, продовжують займатися штампуванням наукових ступенів спеціальності "Право".

Я маю мало надії змінити це рішення, але я точно хочу, щоб суспільство знало, хто зараз користується з війни, аби порозв'язувати свої особисті питання. І – сподіваюся – дало цьому оцінку.