Сьогодні виповнюється 120 років із дня народження Олександра Довженка

Його стрічка – у списку 12 кращих фільмів усесвітньої історії кіно. Його ювілеї під егідою ЮНЕСКО відзначають у всьому світі.

І це не голлівудський режисер, а видатний український митець. 120 років тому на світ з’явився поет у кіно, живописець у літературі Олександр Довженко.

Наприкінці Другої світової війни, навесні 1945 року, Україна ввійшла до засновників ООН. На установчій конференції у Сан-Франциско виступив всесвітньо відомий американський актор і режисер Чарлі Чаплін. Він знайшов для нашого земляка такі слова:«Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка».

Український майстер творив у ті самі часи, що й відомі кіногенії: Ейзенштейн, Пудовкін, Александров, Ромм. Разом із цими видатними чарівниками екрану Довженко відкривав шлях новому кіномистецтву не лише на рідній землі, а й за її межами. Фільми Олександра Довженка «Звенигора», «Арсенал», «Земля» з шаленим успіхом демонструвалися в Англії, Голландії, Бельгії, Франції, Південній Америці, Канаді, США, Греції, Туреччині тощо.

У 1958 році на підсумковому кінофестивалі Всесвітньої виставки в Брюсселі серед 12 найкращих фільмів «усіх часів і народів» було названо його «Землю». І донині ця стрічка вражає дивовижною мистецькою досконалістю, вона не втратила своєї естетичної сили. Парадокс, але схоже на те, що чим далі ми віддалятимемося від часу створення «Землі», тим з більш притягальною енергією цей кіношедевр впливає на нас.

Попри таке всесвітнє визнання, доля режисера склалася трагічно. Він зазнав великих гонінь і переслідувань. Всесвітня слава не принесла добра і не стала запорукою спокійної праці. Фізичні та духовні переживання підривали здоров’я митця. Він прожив усього 62 роки. Більшість його сценаріїв так і залишились незатребуваними. Але режисер вірив у майбутнє.

– Людина народжується для щастя й радості, і бореться вона, і діє в ім’я щастя,– писав у своєму щоденнику Олександр Довженко.

З’явився на світ майбутній режисер 29 серпня 1894 року в селі Сосниці, на Чернігівщині, у родині неписьменних селян. У спогадах про дитинство Олександра Довженка завжди були присутніми «плач і похорони». Батьки мали аж 14 дітей, із них вижили тільки двоє – Сашко й Поліна. Родина Довженків майже ніколи не вибивалася із злиднів, але через це особливо не журилась.

– Головна риса характеру нашої родини,– згадував потім Олександр Довженко, –насміхатись над усім і, у першу чергу, одне над одним і над самими собою. Ми сміялись у добрі й у горі, сміялися над владою, над богом і над чортом...

Звідси, із Чернігівщини, вирушив хлопець у великий світ мистецтва. Вчився добре, багато читав, аж мати часом сварила. У школі він був відмінником. Батьки вирішили, що Сашко здібний до знань – і продали частину землі, щоб на виручені гроші відправити його вчитися. Після закінчення Глухівського вчительського інституту випускника було направлено викладати в Житомирське початкове училище, але тут почалася Перша світова.

Воєнні події змінили погляди Олександра на долю українського народу. На якийсь час він навіть пристав до українського національно-визвольного руху. На фронт його не взяли через хворе серце. Довженко переїжджає до Києва, знову йде вчитися – цього разу на економіста. Під час громадянської війни приєднується до петлюрівської армії. Після встановлення радянської влади, змінивши декілька партійних посад, Довженко їде до Польщі на дипломатичну посаду, після якої, після чергової партійної чистки, опиняється в Харкові, на той час столиці України.

Саме в Харкові Довженко зближується з людьми творчих професій – письменниками-футуристами й літературознавцями.

Доля «посилає» його у Південну Пальміру в 1926 році. Одеса в ті роки була колискою українського кіномистецтва, що тільки-но народжувалося. Не маючи належної освіти, він починає працювати спочатку на Одеській кінофабриці, а потім стажистом на зйомках різних агітаційних стрічок.

Уже в 1926 році Довженко створив за своїми сценаріями перші фільми – короткометражні комедії «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання». Звісно, то були ще учнівські роботи. А от наступна стрічка, «Сумка дипкур’єра», засвідчила про наявність у режисера неабияких мистецьких здібностей.

У 1928 році на екрани виходить фільм «Звенигора»,який приніс Довженкові визнання і світову славу. Це дещо іронічна спроба поглянути всередину устрою селянського світу. Стрічка з успіхом обійшла екрани багатьох країн. Вона привернула пильну увагу тодішньої мистецької громадськості, а метри на кшталт Сергія Ейзенштейна угледіли купу цікавих новаторських прийомів.

«Звенигора» була першою частиною так званої «української трилогії Довженка». Наступний фільм, «Арсенал»,було створено вже на Київській кіностудії, куди Довженко перебрався в 1929 році. Фільм зроблено за власним сценарієм режисера, так буде тепер і надалі.

Світову славу в 1930 році творцеві приніс його останній у трилогії німий фільм «Земля». Саме тоді Довженко одружується з акторкою, режисером його майбутніх стрічок Юлією Солнцевою. Вони вирушають у турне Європою: у Берліні, Парижі, Лондоні, Празі демонструються всі фільми трилогії, відбуваються численні зустрічі з журналістами, кіномитцями, проголошуються доповіді про нове мистецтво, точаться задушевні розмови з Гербертом Уеллсом, Анрі Барбюсом, Роменом Ролланом. Все це дещо заспокоює Довженка. Річ у тім, що апогей творчості митця – його «Землю» – інакше було сприйнято в Москві, тріумф цього геніального фільму там був короткочасним.

З великими зусиллями Олександр Довженко створює свій перший звуковий фільм «Іван», який з’явився на екранах 1932 року. Хоча це був фільм на актуальну тоді тему індустріалізації, та автор став ще більш небажаним для партійних доглядачів за мистецтвом. Довженка усунули з посади художнього керівника Київської кіностудії. Потім – вимушений переїзд до Москви й сувора цензура кожного кадру. Для витонченого і вразливого режисера тотальна цензура стала повільним вбивством.

...Український кінорежисер і письменник, за життя народний артист РСФСР, лауреат Ленінської та Державної премій помер у Москві листопадової глухої ночі 1956 року.

Уже після смерті Олександр Довженко знов отримав визнання. В 1958 році на всесвітній виставці у Брюсселі, в результаті опитування серед 117 найвідоміших критиків і кінознавців з 26 країн світу, його фільм «Земля» був визнаним «кращим фільмом усіх часів і народів».

У 1960 році Юлія Солнцева зняла за сценарієм чоловіка військову драму «Повість полум’яних літ», згодом удостоєну призу на Канському кінофестивалі. Потім було ще декілька режисерських робіт і відновлена в 1973 році «Звенигора».

Олександр Довженко – уособлення невмирущого українського духу, який псував, псує і продовжуватиме псувати рівно стільки, скільки потрібно, всі імперські сценарії щодоУкраїни...