Стародавні мегаліти більше не розташовані відповідно до полюсів Землі

Глобальні зміни клімату за минулі 100 000 років можуть бути наслідком зсувів земної кори. А відтак і відповідних рухів географічних полюсів.

До такого висновку у своєму дослідженні дійшли американські науковці з корпорації «General Dynamics», що є одним із найбільших у світі виробників військової та аерокосмічної техніки. З'ясувалося, що стародавні мегалітичні споруди змістилися щодо сучасного перебування північного полюса, хоча спочатку вони були точно орієнтовані не тільки на нього, а й на астрономічне розташування зірок на небосхилі.

Нова модель пояснює розташування деяких стародавніх пам'яток, оскільки попередні дослідження понад 200 стародавніх об'єктів не змогли пояснити розташування майже половини з них. Ці об'єкти находяться по всьому світу і включають більшість центральноамериканських пірамід і храмів, зміщених щодо справжньої Півночі, мегалітичні споруди у декількох місцях Священної долини Перу, деякі піраміди в Нижньому Єґипті й численні храми у Верхньому Єґипті.

Пояснення вирівнювання деяких незрозумілих об'єктів, засноване на застосуванні гіпотези Чарльза Гепґуда про те, що глобальні закономірності зміни клімату за минулі 100 000 років можуть бути результатом зсунення земної кори та відповідних зрушень географічних полюсів. Науковці встановили, що понад 80% нез'ясовних об'єктів відносяться до чотирьох точок в межах 30° від Північного полюса, які корелюються із можливим розташуванням полюсів за гіпотезою Гепґуда.

Піраміди Ґізи чи Стоунгендж могли бути споруджені відповідно до одного з цих колишніх полюсів, але тектонічні зрушення змінили їхні координати від початкової точки. Розглянута гіпотеза дозволяє припустити, що великі пересування географічних полюсів відбувалися у минулому, а також можливі взаємозв'язки між зсувами географічних полюсів та зміною клімату.

Зі слів дослідників, ідеться про тектоніку плит, розділяючи зовнішній шар земної кори (літосферу) на кілька плит, які рухаються незалежно одна від одної менш жорстким шаром, званим астеносферою. Науковці припустили, що у мантії Землі існують конвективні осередки, які розсіюють внутрішнє тепло і переміщують кору на поверхні, забезпечуючи цим фізичний механізм руху плит.

Сербський геофізик  Мілутін Мілáнковіч досліджував рух полюсів, який, на його думку, відбувається разом із рухом плит, тому «зміщення полюсів відбувається таким чином, бо... земна вісь зберігає свою орієнтацію у просторі, але земна кора зміщується у своїй підкладці». До 2000 року Північний полюс повільно рухався у бік Гудзонової затоки, а потім змінив напрямок і почав дрейфувати у бік Ґренландії.

Сучасні дослідники стверджують, що зміна напряму була викликана прискореним таненням Ґренландського крижаного щита або ж, що на полярний рух впливають зміни у кількості води, що міститься у континентах. Хоча ці фактори, мабуть, контролюють напрямок полярного руху, їх недостатньо для пояснення його величини.

Південноафриканський геофізик Міриам Адхікарі з колегами дійшла висновку, що конвекція мантії, яка керує тектонікою плит, також є істотним фактором, впливаючи на полярний рух. Натомість новозеландський астрофізик Таурі Вельфлі припускає, що зіткнення з об'єктом розміром із Марс приблизно у цей час перемістило Північний полюс із Ґренландії на його нинішнє місце.

Фактично, приблизно за минулі 100 000 років відбулося хоча б 3 зміщення географічних полюсів:

• від Гудзонової затоки (60˚N 73˚W) до сучасного полюса, 12 000-17 000 років тому;
• від Атлантичного океану між Ісландією та Норвеґією (72˚N 10˚E) до Гудзонової затоки, 50 000-55 000 років тому;
• від Юкону (63˚N 135˚W) між Ісландією та Норвеґією, 75 000-80 000 років тому.

Дослідники з корпорації «General Dynamics» вивчили координати понад двохсот стародавніх об'єктів щодо сучасного полюса (Північного Льодовитого океану), а також раніше розраховані координати полюсів Гудзонової затоки, Ґренландії, Норвезького та Беринґова морів. Модель усунення полюсів здатна пояснити всі вирівнювання.

«Ми змогли встановити, що 62 об'єкти пов'язані з одним із попередніх розташування полюсів, 21 — із сонцестояннями та 21 — із фазами Місяця, які пов'язані з попередніми розташуваннями полюсів. Рух літосфери на пряму вплинув на зміщення», — коментують своє дослідження американські науковці.

За їхніми розрахунками, сучасні міста також зазвичай будуються на місці більш ранніх поселень, часто зберігаючи початкове планування для зручності будівництва, а розташування храмів і засіяних полів у деяких регіонах Мексики повторює напрямки планування, встановленого в доколумбові часи. Вочевидь, було б правильно проводити розкопки на велику глибину, щоби виявити найстародавніші будівлі, чого поки не робиться.