Стратегічна ініціатива у російсько-українській війні: міфи та реальність
Україна може переламати ситуацію через асиметричну війну — удари дронами в тил ворога — якщо Захід прискорить допомогу.
7 жовтня 2025 року путін під час публічного виступу заявив, що російські війська нібито захопили близько 5000 квадратних кілометрів української території цього року і що стратегічна ініціатива у війні «повністю залишається за окупаційними силами».
Цю заяву зроблено на тлі повідомлень ЗМІ, зокрема західних, про те, що модернізовані ракети «Іскандер» і «Кинджал 2.0» проривають українську систему ППО й позиціонуються як «переломний момент» у сучасній війні — мовляв, вони невразливі для американських систем «Петріот».
Аналізуючи ситуацію на фронті з урахуванням останніх звітів західних експертів, заяв української сторони, позиції США та тактики ударів по російській інфраструктурі, можна дійти висновку: стратегічна ініціатива справді частково зміщена на користь росії, але вона крихка й залежить від логістики, людського чинника та зовнішньої підтримки Києва.
Ракетний прорив: реальність за пропагандою
російські ЗМІ подають модернізований «Кинджал 2.0» як гіперзвукову ракету з покращеною маневровістю, здатну ухилятися від радарів і систем перехоплення «Patriot», що нібито робить ці системи безсилими під час масованих атак.
«Іскандер» також описують як ракетну систему зі «стелс»-характеристиками, невидиму для української ППО.
російські та деякі західні видання твердять, що ці розробки дають росії перевагу в повітрі й змінюють баланс сил, забезпечуючи перехоплення ініціативи у війні.
Як зазначають експерти, модернізація «Кинджала» справді передбачає елементи маневрування на фінальному етапі польоту, що підвищує його здатність проривати оборону. Проте ефективність цих ракет значно перебільшена: за звітами ISW від 6 жовтня, українські системи ППО з «Patriot» перехоплюють до 70% «Кинджалів» у комбінованих атаках із дронами «Герань».
«Іскандер-М» із круговим відхиленням 5–7 метрів залишається небезпечним, але його запаси обмежені (приблизно 2000 одиниць за даними Oryx), а масовані обстріли, як 2–3 жовтня, призводять до значних втрат без стратегічного прориву.
За оцінками Пентагону, невразливість російських ракет є перебільшеною. Зазначається, що оновлена система «Patriot» (версія 2025 року) успішно нейтралізує до 80% балістичних загроз.
Варто підкреслити: як заяви російської сторони, так і коментарі України чи її союзників потребують критичного аналізу — адже у війні психологічний чинник має величезне значення.
Отже, реальність, імовірно, посередині: ці ракети дійсно посилюють тиск на ЗСУ, але не змінили хід війни. Ініціатива росії тримається передусім на артилерії та піхоті, а не на «невидимих» ракетах.
Ситуація на фронті: повільне просування росії та впертий опір України
Згідно зі звітом Інституту вивчення війни (ISW) від 6 жовтня, російські війська просунулися на Куп’янському й Велико-Бурлуцькому напрямках, захопивши позиції на південний захід від Олександро-Калиново в Донецькій області.
Інтенсивність боїв залишається високою: у вересні зафіксовано 5356 зіткнень, основний акцент — на Донецькому фронті (Авдіївка, Часів Яр). Українські сили провели успішну контратаку в Дніпропетровській області, «звільняючи землю крок за кроком», як зазначив Генштаб ЗСУ.
Українська сторона підкреслює стабілізацію фронту: речник Південного угруповання сил оборони Владислав Волошин 6 жовтня повідомив про відбиття атак поблизу Степового, під час яких росіяни втратили 200–300 осіб за добу.
За оцінками CSIS, росія втратила 100–150 солдатів убитими й пораненими на кожен квадратний кілометр захопленої території у 2025 році, загальні втрати перевищують 600 тисяч осіб.
За службовими даними Міноборони України, лінія фронту розтягнута на 1200 км, із прогалинами у 10–15% секторів через ротації.
росія зберігає ініціативу на 60% напрямків (Донбас, Херсон), але без проривів — середня швидкість просування становить 50–100 метрів на добу.
Українська тактика активної оборони — удари по логістиці противника (мости, склади) — уповільнює наступ, але не зупиняє його повністю.
Позиція США: ракети Tomahawk як потенційний каталізатор ескалації
Адміністрація Дональда Трампа близька до рішення про постачання Україні крилатих ракет Tomahawk, але вимагає гарантій щодо їх використання. 7 жовтня Трамп заявив, що «майже ухвалив рішення», але хоче знати, як Київ планує застосовувати зброю з дальністю до 2500 км.
За даними Reuters, масштабні постачання малоймовірні через дефіцит у ВМС США. Конфіденційні меморандуми Пентагону від 5 жовтня свідчать, що 100–200 Tomahawk дозволили б Україні завдати суттєвого удару по цілях у глибині російської території — командних пунктах і авіабазах.
Якщо постачання відбудуться, це допоможе Україні змінити ситуацію в повітрі: у поєднанні з дронами й Storm Shadow це підсилить удари по тилових об’єктах, що може суттєво сповільнити російський наступ. Проте без достатніх наземних резервів ефект буде тимчасовим.
Тактика ударів по нафтовій інфраструктурі: тиск на економіку, але не на фронт
Україна посилила атаки дронами по російських НПЗ: з серпня по жовтень 2025 року уражено 16 із 38 об’єктів, виведено з ладу 20–38% переробних потужностей (123 млн тонн на рік).
Це спричинило дефіцит бензину в росії (зростання цін на 25%) і змусило збільшити експорт сирої нафти на 15%. За повідомленнями низки джерел, росія навіть змушена закуповувати бензин у Китаї.
За даними The Economist, 80% далекобійних ударів України спрямовані саме по «нафтянці» — «ахіллесовій п’яті» російської воєнної економіки.
Постачання пального для російських військ порушено на 10–15% у південних угрупованнях, що уповільнює просування. Проте прямого перелому поки немає — росія компенсує втрати імпортом із Ірану та Китаю.
Перспективи тактики загалом позитивні для України: подальші удари (очікується ураження 5–7 НПЗ у листопаді) можуть посилити внутрішній тиск на кремль, змусивши його перекидати ППО з фронту. Але без ескалації (наприклад, використання Tomahawk) ефект залишиться переважно економічним, а не оперативно-військовим.
Жива сила: кадрова криза України та вербування в росії
Найуразливіше місце України — дефіцит особового складу. За даними Meduza та Kyiv Independent, нестача кадрів у піхотних бригадах сягає 20–30%, втрати в «Дніпровському» угрупованні — близько 12 тисяч навіть без активних бойових дій.
Українські сили (близько 880 тисяч на початок 2025 року) ледве покривають 1200 км лінії фронту, ротації відбуваються раз на 3–4 місяці. Конфіденційні оцінки НАТО свідчать: ЗСУ потребують ще 200 тисяч новобранців до зими, але мобілізація ускладнена демографією, дезертирством і втомою (середній вік бійців — 40 років).
За пів року чисельність могла скоротитися на 200–300 тисяч через бойові втрати, дезертирство та низькі темпи мобілізації.
росія ж активно вербує: регіони підвищують бонуси до 2–3 млн рублів, а призов 135 тисяч до кінця 2025 року стане найбільшим із 2014-го.
Загальні втрати росії, за різними оцінками, становлять близько мільйона убитих і поранених, але поповнення (контрактники та контингенти з КНДР) забезпечують їй перевагу в живій силі.
Крихка ініціатива росії та вікно можливостей для України
Короткостроково (жовтень–листопад 2025 року) росія, ймовірно, збереже ініціативу на Донбасі, просунувшись ще на 100 км², але зимові умови сповільнять наступ.
Удари по українській інфраструктурі посилять тиск, але не зламають оборону.
Середньостроково (зима–весна 2026 року): якщо Україна отримає Tomahawk, фронт може стабілізуватися, а контрнаступ у Херсонській області стане реальністю (ймовірність — близько 40%).
Атаки на «нафтянку» підірвуть російську логістику, спричинивши дефіцит пального на 20%. Без західних поставок росія, можливо, захопить ще близько 1000 км², але за ціною значних втрат (прогноз — 150 тисяч до березня 2026 року).
Довгостроково війна на виснаження несе для росії загрозу внутрішньої кризи, що посилиться новими санкціями (нафта забезпечує близько 40% її бюджету). Ескалація лише поглибить проблеми.
Україна може переламати ситуацію через асиметричну війну — удари дронами в тил ворога — якщо Захід прискорить допомогу.
Це війна на виживання: росія тримає нитки, але Україна розриває їх ударами в глибину. Подальший розвиток подій залежить від двох чинників — західної допомоги Києву та людських резервів, а також від того, наскільки стійкою виявиться росія у війні на виснаження.
