Суцільний мат як засіб суспільного самовираження і невміння скласти два з двома без калькулятора мають спільний знаменник
До заяложеної теми з приводу «всьо пропало ще вчора» у якості контраверсії навернуло гарне і тепле застілля колишніх колег – святкували День працівників освіти водночас камерно і розгульно.
Камерно – за характером розмови близьких людей поважного віку, котрим є що згадати, розгульно – за питно-наїдковим асортиментом сільського домашнього столу, на якому бракувало лише шаурми. Звісно, протилежні на перший погляд асоціативні оцінки мали наслідком глибокі, суспільно значимі умовиводи. Хтось правильно помітив, що найважливіші рішення ми приймаємо всупереч логіці.
Ще практикуюча колега поділилася нерадісними звістками з передової освітянського фронту – відступ на всіх ділянках. Наша рідна, донедавна самостійна загальноосвітня школа ІІ ступеня стала філією сусідньої третьоступеневої. Базова переманила до себе усіх батьків, котрі ще пов'язують майбутнє своїх нащадків з освітнім рівнем, а філії нічого іншого не залишалося, як підібрати решту. Здебільшого ту, чиї батьки освіту не вважають обов'язковим чинником житейського успіху. І правильно, бо прикладами – греблю гати, достатньо переглянути біографії і нафантазовані резюме депутатів із фракції «Слуга Народу» у Верховній Раді або на око прикинути статки місцевого бізнесмена, котрий по двічі ходив до кожного класу. Дехто з учнівського «залишкового контингенту», який дістався філії, у разі виявлення несподіваного бажання вчитися «базово», крім низки інших обставин, повинен був би понизити свій статус на один-два класи. Як не крути, а читати має уміти вже першокласник. Хоча з іншого боку… Отой згаданий сільський успішний ґазда за життя не прочитав крім буквара, який таки був подоланий з другого заводу, жодної книжки.
Учні у філії розподілені між вісьмома класами не рівномірно – декількох класів взагалі немає, першачків цьогоріч нашкребли ближніми селами всього трійко, у сьомому здобуває неповну середню освіту одна учениця. На наше професійне запитання про сучасні методики практичного гувернерства у засвоєнні міністерського списку компетентностей учнями молодшого та середнього шкільного віку колега спершу попросила зберегти у таємниці локацію навчального закладу та імена дійових осіб, оскільки на пенсію вона планує вийти традиційно, за віком, без скандалу. А «п'ятірку» (за 12-ти бальною системою) ота одинока семикласниця отримує за не більше ніж п'ять помилок на сторінку тексту, тупо переписаного з підручника за 45 хвилин уроку… Оце і вся залишкова методика. Кого обере у свій час президентом країни контингент філії? Ну-ну.
Товариство, але ж не оці розпачливі плачі за тим, що «мне уже не пройти в этой жизни начало пути», головне. Вимирання малокомплекних шкіл у неперспективних селах – абсолютно об'єктивний, невідворотний і логічний наслідок цивілізаційної еволюції. Та й те, зрівнятись хоч би у чомусь з рівнем базової школи колективчик філії (зменшувальна форма вжита винятково задля посилення лагідності лексеми, ніякої іронії) зможе тільки за рахунок надзусиль і героїчного подвижництва його членкинь. Членк-інь. Так, саме їх, бо члени у колективчиках давно дефіцит – чоловіче ян не клює навіть на обіцяні вже днями $4000 на місяць. Біда з янями, то й на шкільних новорічних ранках вже ось стільки років теж «запалює» нестандартна Дідя Морозя з дискантом хлопчика із церковного хору і русою косою замість сивої бороди.
Замулена проблема з рівнем шкільної підготовки у зникаючих селах зачіпає якусь, не вельми помітну дещицю малих українців. І, зрештою, якщо бути об'єктивно жорстоким, на долю країни цей малописьменний сегмент суттєво не вплине, та й небудь-коли освітянський менеджмент забезпечить таки підвіз дітлашні з округи до базових шкільних осередків. Як це давно роблять у переважній більшості країн. Було б бажання у тієї дітлашні вчитися. З чим скрізь набагато гірше.
Але ми про інші, теж відомі речі. Еліти суспільств, належні до «100 мінус 73», давно б'ють на сполох через девальвацію енциклопедичності. Божевільний ритм споживацтва диктує парадигму прикладної вузькопрофільної спеціалізації. Відтак університети з їх непотрібною ринку освітньою поліфонією не шануються, і гадається, що навіть Леонардо да Вінчі у наші часи скажених принтерів був би кимось одним – не факт живописцем.
До слова, про живопис. Днями мали нагоду на вечірньому, практично приватному бієнале приторкнутися до його взірців у виконанні знаного метра-краянина і сповна відчути аж трохи ошелешеною душею магічний вплив усіх заразом функцій мистецтва – пізнавальної, естетичної, релігійної, ідеологічної, соціально-виховної та документальної (принагідно демонструємо енциклопедичність! Це – жарт, уточнюємо про всяк випадок). Вдячно поблагоговіли перед висотами, подоланими Майстром. Паралельно з благоговінням упевнилися, що вузькопрофільному мистецтвознавцю не обов'язково демонструвати історичне невігластво, принаймні, викохані еталонним невігласом Бебиком сентенції не слід виголошувати на фоні дійсно талановитих полотен. Бебиківщина ріже і вухо, і око.
Дивіться, як показово лягає у наші сумні розумування дикий (і абсолютно характерний!) вчорашній номер «Вечірнього кварталу» з піснею «Горіла хата, палала, в Лондоні жінка плакала» про «яскраву подію» ‒ спалення лондонської оселі екс-очільниці Національного банку України Валерії Гонтарєвої. Багатостраждальна сцена Палацу «Україна» всього надивилася, бачила навіть президента без штанів – чого від блазнів чекати?! Та коли виконувати низькопробну халтуру з репертуару хутірського клубу виходять жінки Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки… Елочку (Канібалку) заціпило навіки, бо це – навіть не «мрак».
Не можемо не помічати, що іґнорування засадничих дисциплін, які власне й формують більш-менш пристойну особистість, у новітні часи масово продукує інфантилізм, коли лише на вигляд доросла людина і вдень, і вночі бавиться своїм суперовим ґаджетом, дитинно безвідповідально манкіруючи обов'язками, обіцянками, намірами. Наворочена цифра пропонує найпростіші (макоцвітні! – правда, гарний епітет?) рішення, знищуючи у зародку спонуки до думки, розмислу, висновку. Зе з Трампом обрані саме за схемою важко пояснимої синхронності в польоті зграї ткачиків чи неймовірних зиґзаґів косяка майбутніх шпротів. Інстинкт руху гіпотенузою.
Мережі переповнені лексичним лайном різновікового походження і потроху набувають ознак сільського нужника чи паризької клоаки (кому що ближче), куди плебс зливає свої емоційні помиї – навіть нормальний майданчик спілкування притомних однодумців ніяким чином не може бути захищений від агресивного дебілізму. Селфі осіб з амебним світоглядом умить збирають мільйони лайків! Часу на щось людське немає – його поглинає бездумне існування у нереальному світі цифрових фантомів з Голобородьками, ги-ги з тупих приколів і безкінечних страждань від котячо-псячих поневірянь. Хоч братѝ наші менші ні в чому не винні, це ми добровільно деградуємо до їхнього рівня.
Що цьому протиставляти? А біс його знає.
Залишилося дочекатися на повідомлення, що диспут з приводу неоднозначності семантики етюдності у прозі Пришвіна завершився поножовщиною.
Вадим Демиденко
