Технологія знищення

Як легалізувати що завгодно — від евтаназії до інцесту?

Американський соціолог Джозеф Овертон описав технологію того, як можна змінити ставлення суспільства до речей, які раніше вважалися абсолютно неприйнятними.

Можливо, після прочитання ваше уявлення про світ, в якому ми живемо, повністю зміниться.

Згідно з вікном Овертона, для кожної ідеї або проблеми в суспільстві існує так зване вікно можливостей. У межах цього вікна ідею можуть або не можуть широко обговорювати, відкрито підтримувати, пропагувати, намагатися закріпити законодавчо. Вікно рухають, змінюючи тим самим вектор можливостей, від стадії «немислиме», тобто цілком чуже суспільній моралі, повністю відкинуте, — до стадії «актуальна політика», тобто вже широко обговорюване, прийняте масовою свідомістю і закріплене в законах.

Це не промивання мізків як таке, а технології більш тонкі. Ефективними їх робить послідовне, системне застосування і непомітність для суспільства-жертви самого факту впливу.

Нижче я на прикладі розберу, як крок за кроком суспільство починає спочатку обговорювати щось неприйнятне, потім вважати це доречним, а в кінці кінців мириться з новим законом, що закріплює і захищає колись немислиме.

Візьмімо для прикладу щось зовсім неймовірне. Допустимо, канібалізм — тобто ідею легалізувати право громадян на поїдання один одного. Достатньо жорсткий приклад?

Але всім очевидно, що просто зараз (2014 р.) немає можливості розгорнути пропаганду канібалізму — суспільство стане на диби. Така ситуація означає, що проблема легалізації канібалізму знаходиться в нульовій стадії вікна можливостей. Ця стадія, згідно з теорією Овертона, називається «немислиме». Смоделюємо тепер, як це немислиме буде реалізовано, пройшовши всі стадії вікна можливостей.

• Технологія

Ще раз повторюю, Овертон описав ТЕХНОЛОГІЮ, яка дозволяє легалізувати абсолютно будь-яку ідею.

Зверніть увагу! Він не концепцію запропонував, не свої думки якимось чином сформулював — він описав працюючу технологію. Тобто таку послідовність дій, виконання якої незмінно призводить до бажаного результату. Як зброя для знищення людських спільнот така технологія може бути ефективніша за термоядерний заряд.

• Як це сміливо!

Тема канібалізму поки що огидна і зовсім неприйнятна в суспільстві. Говорити на неї небажано ні в пресі, ні, тим більше, у пристойній компанії. Поки це немислиме, абсурдне, заборонене явище. Відповідно, перший рух Вікна Овертона — перевести тему канібалізму з області немислимого в область радикального.

У нас же є свобода слова. Ну, так чому б не поговорити про канібалізм?

Вченим узагалі належить говорити про все підряд — для вчених немає заборонених тем, їм належить усе вивчати. А раз так, проведемо етнологічний симпозіум на тему «Екзотичні обряди племен Полінезії». Обговоримо на ньому історію предмета, введемо її в науковий обіг і отримаємо факт авторитетного висловлювання про канібалізм.

Бачите, про людоїдство, виявляється, можна предметно поговорити і як би залишитися в межах наукової респектабельності. Вікно Овертона вже зрушилося. Тобто вже позначено перегляд позицій. Тим самим забезпечено перехід від непримиримо негативного ставлення суспільства до більш позитивного.

Одночасно з околонауковою дискусією неодмінно повинно з’явитися якесь «Товариство радикальних канібалів». І нехай воно буде представлено лише в інтернеті — радикальних канібалів неодмінно помітять і процитують у всіх потрібних ЗМІ.

По-перше, це ще один факт висловлювання. А по-друге, епатажні відморозки такого специфічного генезису потрібні для створення образу радикального пугача. Це будуть «погані канібали» в противагу іншому пугачу — «фашистам, що закликають спалювати на вогнищах не таких, як вони». Але про пугачів трохи нижче. Для початку достатньо публікувати розповіді про те, що думають про поїдання людського м’яса британські вчені і якісь радикальні відморозки іншої природи.

• Чому б і ні?

Наступним кроком Вікно рухається далі і переводить тему канібалізму з радикальної області в область можливого.

На цій стадії продовжуємо цитувати «вчених». Адже не можна ж відвертатися від знання? Про канібалізм. Будь-хто, хто відмовиться це обговорювати, має бути заклеймований як ханжа і лицемір.

Осуджуючи ханжество, обов’язково треба придумати канібалізму елегантну назву. Щоб не сміли якісь фашисти навішувати на інакомислячих ярлики зі словом на букву «К».

Увага! Створення евфемізму — це дуже важливий момент. Для легалізації немислимої ідеї потрібно підмінити її справжню назву.

Немає більше «канібалізму». Тепер це називається, наприклад, антропофагія. Але й цей термін зовсім скоро замінять ще раз, визнавши і це визначення образливим.

Мета винайдення нових назв — відвести суть проблеми від її означення, відірвавши форму слова від його змісту, позбавивши своїх ідеологічних противників мови. Канібалізм перетворюється на антропофагію, а потім на антропофілію, подібно до того, як злочинець змінює прізвище й паспорт.

Паралельно з грою в імена відбувається створення опорного прецеденту — історичного, міфологічного, актуального або просто вигаданого, але головне — легітимованого. Він буде знайдений або придуманий як «доказ», що антропофілія може бути в принципі узаконена.

• «Пам’ятаєте легенду про матір, яка напоїла своєю кров’ю дітей, що вмирали від спраги?»
• «А історії античних богів, які їли всіх підряд — у римлян це було в порядку речей!»
• «Ну, а у більш близьких до нас християн, тим більше, з антропофілією все в повному порядку! Вони й досі ритуально п’ють кров і їдять плоть свого бога. Ви ж не звинувачуєте в чомусь християнську церкву?»

Головне завдання вакханалії цього етапу — бодай частково вивести поїдання людей з-під кримінального переслідування. Хоч раз, хоч у якийсь історичний момент.

• Так і треба

Після того, як надано легітимуючий прецедент, з’являється можливість рухати Вікно Овертона з території можливого в область раціонального.

Це третій етап. На ньому завершується дроблення єдиної проблеми.

•  «Бажання є у людей генетично закладене, це в природі людини»
• «Іноді з’їсти людину необхідно, існують непереборні обставини»
• «Є люди, що бажають, щоб їх з’їли»
• «Антропофілів спровокували!»
• «Заборонний плід завжди солодкий»
• «Вільна людина має право вирішувати, що їй їсти»\
• «Не приховуйте інформацію і хай кожен зрозуміє, хто він — антропофіл чи антропофоб»
• «А чи є в антропофілії шкода? Її шкідливість не доведена».

У суспільній свідомості штучно створюється «поле бою» за проблему. На крайніх флангах розміщують пугачів — спеціально з’явилися радикальні прихильники й радикальні противники людоїдства.

Реальних противників — тобто нормальних людей, що не бажають залишатися байдужими до проблеми відновлення людоїдства — намагаються упакувати разом із пугачами і записати в радикальні ненависники. Роль цих пугачів — активно створювати образ скажених психопатів — агресивних, фашистуючих ненависників антропофілії, що закликають спалювати живцем людоїдів, жидів, комуністів і негрів. Присутність у ЗМІ забезпечують усім переліченим, крім реальних противників легалізації.

При такому розкладі самі так звані антропофіли залишаються ніби посередині між пугачами, на «території розуму», звідки зі всім пафосом «здорового глузду й людяності» засуджують «фашистів усіх мастей».

«Вчені» й журналісти на цьому етапі доводять, що людство протягом усієї своєї історії час від часу їло одне одного, і це нормально. Тепер тему антропофілії можна переводити з області раціонального в категорію популярного. Вікно Овертона рухається далі.

• У хорошому сенсі

Для популяризації теми канібалізму необхідно підтримувати її поп-контентом, поєднуючи з історичними й міфологічними персонажами, а по можливості й із сучасними медіаперсонами.

Антропофілія масово проникає в новини й токшоу. Людей їдять у кіно широкого прокату, у текстах пісень і відеокліпах.

Один із прийомів популяризації називається «Озирніться навколо!».

• Хіба ви не знали, що один відомий композитор — отой?.. антропофіл.»
• «А один відомий польський сценарист — усе життя був антропофілом, його навіть переслідували.»
• «А скільки їх сиділо по психушках! Скільки мільйонів вислали, позбавили громадянства!.. До речі, як вам новий кліп Леді Гаги «Eat me, baby»?»

На цьому етапі розроблювану тему виводять у ТОП і вона починає автономно самовідтворюватися в масмедіа, шоу-бізнесі й політиці.

Ще один ефективний прийом: суть проблеми активно забалакують на рівні операторів інформації (журналістів, ведучих телепередач, громадських діячів тощо), відсікаючи від дискусії спеціалістів.

Потім, у момент, коли вже всім стало нудно і обговорення проблеми зайшло в глухий кут, приходить спеціально підібраний професіонал і каже: «Панове, насправді все зовсім не так. І справа не в цьому, а в тому. І робити треба те-то і те-то» — і дає тим часом досить визначений напрям, тенденційність якого задана рухом «Вікна».

Для виправдання прихильників легалізації використовують олюднення злочинців шляхом створення їм позитивного образу через не пов’язані зі злочином характеристики.

• «Це ж творчі люди. Ну, з’їв дружину — і що?»
• «Вони щиро люблять своїх жертв. Їсть — значить любить!»
• «У антропофілів підвищений IQ і в іншому вони дотримуються суворої моралі»
• «Антропофіли самі жертви, їхнє життя змусило»
• «Їх так виховали» і т.д.

Такого роду викрутаси — родзинка популярних ток-шоу.

«Ми розкажемо вам трагічну історію кохання! Він хотів її з’їсти! А вона лише хотіла бути з’їденою! Хто ми такі, щоб судити їх? Може, це — любов? Хто ви такі, щоб ставати на шляху любові?!»

• Ми тут влада

До п’ятого етапу руху Вікна Овертона переходять, коли тему розігріли до можливості перевести її з категорії популярного в сферу актуальної політики.

Починається підготовка законодавчої бази. Лобістські групи у владі консолідуються й виходять з тіні. Публікуються соціологічні опитування, що нібито підтверджують високий відсоток прихильників легалізації канібалізму. Політики починають запускати «пробні кулі» публічних висловлювань на тему законодавчого закріплення цієї теми. У суспільну свідомість вводять нову догму — «заборона поїдання людей заборонена».

Це фірмове блюдо лібералізму — толерантність як заборона на табу, заборона на виправлення й попередження згубних для суспільства відхилень.

Під час останнього етапу руху Вікна з категорії «популярне» в «актуальну політику» суспільство вже зламане. Найжвавіша його частина ще якось буде опиратися законодавчому закріпленню не так давно ще немислимих речей. Але загалом суспільство вже зламане. Воно вже погодилося зі своєю поразкою.

Прийняті закони, змінені (зруйновані) норми людського існування; далі відголосками ця тема неодмінно докотиться до шкіл і дитячих садків, а значить наступне покоління виросте взагалі без шансу на виживання.

• Як зламати технологію

Описане Овертоном вікно можливостей легше всього рухається в толерантному суспільстві. У тому суспільстві, у якого немає ідеалів і, як наслідок, немає чіткого розділення добра і зла.

Ви хочете поговорити про те, що ваша мати — шлюха? Хочете надрукувати про це доповідь у журналі? Заспівати пісню? Довести врешті-решт, що бути шлюхою — це нормально і навіть необхідно? Оце й є описана вище технологія. Вона спирається на вседозволеніст

• Немає табу.
• Немає нічого святого.
• Немає сакральних понять, саме обговорення яких заборонено, а їхнє брудне обмусолення — припиняється негайно. Усього цього нема. А що є?

Є так звана свобода слова, перетворена на свободу дегуманізації. На наших очах одну за одною знімають рамки, що відгороджували суспільство від безодні самознищення. Тепер дорога туди відкрита.

Ти думаєш, що наодинці не зможеш нічого змінити?

Ти цілком правий, самотня людина не може нічого змінити.

Але особисто ти зобов’язаний залишатися людиною. А людина спроможна знайти рішення будь-якої проблеми. І те, чого не зуміє один, зроблять люди, об’єднані спільною ідеєю. Озирнись навколо.