Тендерна мафія безсмертна
Андрій Мотовиловець: досьє комбінатора із Prozorro
«Реформатори», які прийшли до влади, стверджували, що до 2014 року в Україні не було нічого, крім корупції та антинародного режиму, і лише їхніми стараннями тут з’явилися зачатки цивілізованої держави.
І найчастіше, як приклад своїх досягнень, вони називають електронну систему публічних закупівель Prozorro. Мовляв, раніше нічого подібного не існувало, а тепер ця система, вигадана ще під час Майдану українськими ентузіастами та створена ними згодом за допомогою західних партнерів, дозволяє боротися з тендерною корупцією.
Андрій Мотовиловець теж дуже пишається тим, що приклав руку до створення Prozorro і кілька років працював там топменеджер.
Але за його пафосними словами є інша реальність…
Історія української тендерної мафії розпочалася ще у 90-х, а будь-які спроби побороти її призводили лише до того, що на зміну одним схемам просто приходили інші, які контролювали вже нова команда «реформаторів». Двадцять років тому таким «реформатором» був скандально відомий Антон Яценко, який створив Центр тендерних процедур.
Однією рукою він просував справді необхідну реформу, яка впорядковувала та спрощувала систему тендерних торгів, а іншою одразу створював нову корупційну схему, торгуючи бланками документації для здійснення цих торгів.
Тобто, незалежно від того, чи був тендер чесним чи підставним, чи відбувся він взагалі, фірма Яценко справно та цілком законно отримувала свій гонорар лише за те, що надала собі монопольне право на друкування цих бланків!
Її наділили великими повноваженнями для контролю за прозорістю тендерних торгів, при ній створили громадську раду — але в результаті ця рада стала верхівкою нової тендерної мафії, яка вирішувала, кого можна допускати до торгів, кого оголошувати переможцями тощо. Яценко, який став її віцепрезидент, не сидів склавши руки: бачачи, що вік паперової документації йде у минуле, він запустив сайт «Портал державних закупівель України».
Принцип нової схеми був той самий: усі електронні тендерні торги зобов’язали проводити лише через цей сайт, і підприємці були змушені платити Яценку тепер уже за реєстрацію та закупівлю інформаційних послуг.
Це викликало протести українського бізнесу та шквал скарг, які тоді не замовчувалися, а відкрито обговорювалися у суспільстві. У результаті 2008-го року саму «Тендерну палату» було скасовано.
Проте електронні майданчики торгів залишились.
За часів Януковича електронними тендерами відало ДП «Зовнішторвидав». Щоправда, отримати інформацію про них було непросто (її обмежували закони від 2011 та 2012 р.р.), і лише у 2013-му більш-менш запрацював сайт tender.me.gov.ua, публікуючи доступну безтілесну інформацію про тендери. Тож команда «реформаторів» (Максим Нефьодов, Олександр Стародубцев, Олександр Наход), яка вийшла з намету «Відкритого університету Майдану», нічого нового не винайшла!
Просто вони вирішили використати у своїх цілях те, що вже існувало до них, видавши за власну розробку, за свою «реформу».
Тут цікава причина, через яку запуск розрекламованої Prozorro затримався майже цілий рік. Виявляється, постмайданівський голова Мінекономрозвитку Павло Шеремет хотів просто модернізувати існуючий портал tender.me, зробивши його відкритим та безкоштовним майданчиком тендерних торгів.
Тому вони терпляче дочекалися, коли восени 2014 року новим головою Мінекономрозвитку став Айварас Абромавічус — вихованець Сороса, друг Наталії Яресько та партнер Томаша Фіали.
Так команда Нефьодова та Стародубцева, яка працювала спільно з «міжнародними фондами», була допущена до ГМ «Зовнішторгвидав».
Головну підтримку їй надавала Transparency International, яка заявляє про себе як «організація світового громадянського суспільства, яка очолює боротьбу з корупцією», хоча насправді вона є дітищем Національного фонду за демократію (NED) і підтримується USAID, Фондом Сороса, Фондом Форда, транснаціональними нафтовими корпораціями.
Протягом 2015 року ця команда створила систему Prozorro (більш функціональний сайт), яка спочатку була доповненням до tender.me, а з 2016-го забрала у нього монополію електронних тендерів (після чого ДП «Зовнішторгвидав» перейменували на ДП «Прозорро»).
З погляду обивателя, це була успішна реформа: з’явився ресурс, на якому можна почерпнути докладну інформацію про оголошені торги, що відбулися. Враховуючи її, справді можна виявити і завищені ціни, і нечесний вибір переможців.
Ну, а якщо не вчитуватися? Адже сама по собі система Prozorro нічого не контролює і її не складно просто обдурити.
Самі ж творці Prozorro заробляли дивіденди за методом Яценка: вони стягували плату з учасників торгів, а також торгували іншими інформаційними послугами. І хоча система Prozorro належить держпідприємству, вона працює через мережу приватних вебмайданчиків, які отримують до 60% цих грошей.
Однак лише небагато українців знають про існування системи Prozorro-Продажу, через яку здійснюється не тендерні закупівлі для держпідприємств та установ, а навпаки, розпродаж держмайна на електронних аукціонах. Саме там кілька років і працював Андрій Мотовиловець.
Ще в 2015-му радником міністра інфраструктури України він готував відомство до запуску обох систем, а для другої вже підшукував, яке держмайно можна буде штовхнути з торгів. Тут слід особливо наголосити, що Мотовиловець працював одночасно на кількох замовників, оскільки не лише складав «реєстр дерибану» для майбутнього розпродажу держмайна, а й допомагав Ставніцеру отримати буксири в порту Южному (без жодного аукціону!).
Завзяття Мотовилівця було оцінено: відразу після його скандального відходу з Мінінфраструктури його було призначено операційним (виконавчим) директором Prozorro-Продажу, де й пропрацював з 2016 до 2019 року, до самих виборів до Верховної Ради.
На перший погляд, це якась пересічна технічна посада. Однак слід розуміти, що через Prozorro-Продаж не тільки приватизувалося комунальне майно, а й здійснювалося здавання в оренду об’єктів і майданчиків, продаж ліцензій на видобуток ресурсів, продаж активів та майна банків, що лопнули.
В умілих руках це навіть не золоте дно, а діамантові розсипи! Наприклад, запитаємо себе: скільки був готовий «занести» Рінат Ахметов за те, щоб за 85 мільйонів гривень купити 20-річні права на розробку Світанко-Логівського нафтогазового майданчика? Адже запаси одного газу там оцінюються в 3,56 мільярда кубометрів — і ви можете самі підрахувати, скільки десятків мільярдів гривень він коштує за нинішніми цінами! Адже це лише один приклад сумнівного аукціону із сотень, якщо не тисяч. Просто якщо відкриті тендерні держзакупівлі Prozorro привертають до себе велику увагу, напівзакритими аукціонами Prozorro-Продажу мало хто цікавиться — звідси й відсутність скандалів.
Prozorro та Prozorro-Продаж не реагують на явно завищену чи занижену ціну, цим мають займатися відповідальні люди чи небайдужа громадськість. А ось те, що Prozorro-продаж використовували для розпродажу держмайна за гроші, це вже відверті афери! Тому не буде перебільшенням або наклепом назвати людей, що стояли за цим, включаючи Андрія Мотовилівця, аферистами.
Андрій Мотовиловець. Нардеп-інтриган
Мали виникнути вагомі причини, щоб операційний директор Prozorro-Продажу, який контролює розпродаж держмайна, кинув цю справу навіть заради мандата народного депутата! Таких можливих причин могло бути дві: або Мотовиловець на чомусь «погорів» і йому терміново знадобилася депутатська недоторканність, або його послуги «професійного дерибанщика» були потрібні на новому місці.
Як він взагалі потрапив до партії «Слуга народу»?
З одного боку, не без допомоги свого друга Шульмейстера , який на виборах 2019 року вклався у фінансування компанії Зеленського, а потім «Слуги народу», опинившись потім у команді нового президента як «фахівець з питань інфраструктури». Йому навіть пророкували високу посаду в уряді Гончарука, але Шульмейстер вважав за краще від неї відмовитися: у нього було достатньо зв’язків, щоб стати «тіньовим вирішальною» та лобістом, який не несе жодної відповідальності.
З іншого боку, у 2018 році Мотовиловець став співзасновником ліберальної громадської організації «Люди важливі» (майже BLM!), іншими співзасновниками якої були Олексій Гончарук та Максим Нефьодов, люди з «Офісу ефективного регулювання» тощо.
У лютому 2019-го вони провели Форум українських лібералів і планували створити до виборів власну партію, але в результаті їх потім «всунули» в «Слугу народу», яка набирала популярності.
Цікавий факт: не встиг Мотовиловець приміряти на себе толстовку «слуги народу», як він поспішив відхреститися від своїх колишніх спільників — і звинуватив колишнього міністра інфраструктури Омеляна у бездіяльності, а його колишнього заступника Юрія Лавренюка у корупції. Ще за кілька днів Мотовиловець виступив у Раді зі звинуваченням у корупції вже на адресу Ярослава Дубневича, з яким він працював за міністра Пивоварського .
Пізніше талант Мотовилівця звинувачувати інших використали у березні 2020-го для торпедування Мінського процесу: тоді Мотовиловець спочатку заблокував створення Консультаційної ради у Тристоронній групі, вимагаючи недопущення до неї представників ЛДНР, а потім став одним із ініціаторів вигнання із РНБО радника Сергія національної безпеки». Варто наголосити, що ці дії віддали мирне вирішення конфлікту та наблизили загрозу війни. Після закінчення якої їм напевно дадуть належну оцінку — і важливо, щоб при цьому не було забуто роль Андрія Мотовилівця.
А найзакрученіша інтрига за участю Мотовилівця розігралася на початку 2021 року, коли Офіс Президента вирішив позбутися Олександра Дубинського, який став незручним йому.
Вважається, що відмашку на усунення Дубинського дало Управління з контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США (OFAC), яке Дубінського включило до санкційного «список Деркача» — після того, як Деркач опублікував скандальні плівки розмов між Порошенком і Байденом.
Однак стало відомо, що у складанні цього списку брала участь Банкова, і за цим стояв заступник голови ВП Кирило Тимошенко , який постарався, щоб у ньому опинився Дубинський, що «пішов проти лінії партії». Так от, на той час Мотовиловець уже не лише «скорішився» з Тимошенко, а й вів із ним масштабний корупційний «бізнес у пандемію». Тому не дивно, що коли у березні 2021-го, під час «внутрішнього перевороту», Дубинського зняли з посади голови Київської обласної організації партії «Слуга народу», Офіс Президента передав це місце Мотовилівцю (зрозуміло, всі оформили голосом поспіхом зібраних членів парторганізації).
Зеленському доповіли, що з «внутрішньою опозицією» у партії покінчено, проте забули уточнити, що нового главу Київської парторганізації не віддано президенту, а просто лояльно. І не так Зеленському, як Кирилові Тимошенко чи тому, хто стане новим другом Мотовилівця у президентському оточенні. Але як тільки ця дружба (і бізнес) закінчаться, то Мотовиловець напевно знову піде на трибуну, щоб звинуватити колишніх соратників у корупції, а може бути й у дечому гіршому!
Андрій Мотовиловець. Як заробити на пандемії
Перш ніж перейти до наступної історії, дозвольте трохи передмови, що дозволяє краще зрозуміти зв’язки між її фігурантами. У 2015 році глава Адміністрації президента Борис Ложкін влаштував на посаду голови Дніпропетровської ОДА свого старого друга та партнера Валентина Резніченка, з яким вони багато років пропрацювали в «Українському медіахолдингу».
А потім Резніченко взяв до себе позаштатним радником Юрія Голика — колишнього медіамагната з Луганська, з яким Ложкін і Резніченко працювали ще до Майдану.
Тоді ж ще одним позаштатним радником Резніченка став Андрій Мотовиловець. І Голик, і Мотовиловець старанно радили Резніченка щодо освоєння інфраструктурних проектів, особливо в темі ремонту доріг та будівництва мостів (найкорупційніша тема у сфері інфраструктури).
Судячи з мільярдів бюджетних гривень, освоєних та «розпиляних» у Дніпропетровській області лише за період першого губернаторства Резніченка (2015-2019), до їхніх порад губернатор дуже дослухався!
При цьому Резніченко не «затискав» всі грошові підряди на собі, а ділився ними з міською владою в особі Бориса Філатова , з яким у нього склалися партнерські відносини! Настільки, що у 2020-му році Філатов попросив Зеленського знову призначити Резніченка головою ОДА.
Влітку 2019-го Юрій Голік з’являється в Києві як керівник програми «Українського інституту майбутнього», а восени стає радником прем’єра Олексія Гончарука. Так, радником з питань інфраструктури і насамперед дорожнього будівництва. Саме з цього і розпочалася його роль неформального координатора проекту «Велике будівництво», на якому «пиляли» вже десятки мільярдів!
Але як він туди потрапив?
Завдяки Кирилові Тимошенко. Син скоромного дніпропетровського «приватівця» Владлена Тимошенко, який багато років старанно працював на Корбана та Філатова, до 2019 року був мало кому відомою фігурою.
Він і сам опинився у команді Зеленського майже випадково: ще на початку 2019-го Кирило Тимошенко старанно працював на виборчу кампанію Порошенка, з яким тоді Філатов перебував у союзницьких відносинах.
Але вже тоді Коломойський делегував до «Василя Голобородька» свого юриста Андрія Богдана — який свого часу був адвокатом Корбана, і тому родина Тимошенко мала з ним найближчі стосунки. І ось уже у травні 2019-го Кирило Тимошенко отримав за Богдана посаду заступника голови Офісу президента.
Восени 2019-го Тимошенко влаштував Юрія Голіка у радники до прем’єра Гончарука. А вже Голік представив Тимошенко Мотовилівця та Шульмейстера як «дуже надійних та креативних людей».
Коли на початку 2020-го в «Слузі народу» стався перший внутрішній переворот, і полетіли голови Богдана та Гончарука, то Тимошенко зрадив Коломойського та Богдана так само легко, як раніше Порошенко, і залишився на своєму місці. І навіть більше наблизив до себе Голика, призначивши його вже своїм радником. Не просто так: починалося «велике будівництво» і цілу низку інших великих проектів, які вимагали досвіду досвідчених «пилильщиків»! А разом із Голіком до цієї команди увійшов і Мотовиловець.
Пам’ятаєте історію про те, як у 2020-му році в Офісі президента кабінет № 350 зайняв скандальний «лотерейник» Борис Баум , який став головним лобістом ігрового бізнесу на Банковій?
Його тоді пов’язували з Мотовилівцем, на що були щонайменше три причини.
По-перше, у кабінеті Баума проходили «неформальні зустрічі» представників «Слуги народу» з українськими бізнесменами, яким пропонували допомогу та заступництво в обмін на певну плату. Зокрема, про таку зустріч заявляв чернігівський аграрій Олег Дмитрієнко, який назвав імена корупціонерів: це були нардепи Андрій Мотовиловець та Павло Халімон.
По-друге, Мотовиловець ще з кінця 2019 року регулярно виступав на підтримку спочатку легалізації ігрового бізнесу в Україні, а потім особисто запропонував поправку до закону, що дозволяє казино перейти на спрощену схему оподаткування (всього 2% від обороту). А по-третє, Борис Баум став помічником нардепа Мотовилівця.
Отож, як ви пам’ятаєте, у лютому 2020 року в Україну прийшов коронавірус. Оскільки в бюджеті відреформованого до втрати свідомості МОЗ грошей на боротьбу з пандемією не заклали, у березні Зеленський звернувся до українського бізнесу з проханням скинутися на підтримку медицини.
Бізнес негайно відгукнувся, ось тільки якщо одні бізнесмени жертвували гроші, інші лише освоювали. Відразу після звернення Зеленського, Кирило Тимошенко, призначений куратором «гуманітарної місії ВП», вибрав як «благодійний гаманець» одеський фонд «Корпорація монстрів», господарем якого виявився… Андрій Ставніцер, давній друг Мотовилівця та Шульмейстера !
Skelet.Info розповідав , як гроші з цього фонду витрачалися на абсолютно ідіотські проекти «Revel Laboratory», співвласниками якої були син Ставніцера Давид та його друг Іван Чеботарьов. Коли «розпилювання» зібраних грошей стало очевидним, то фонд «Корпорація монстрів» заявив про вихід із благодійного проекту, а функції «благодійного гаманця» передали до фонду «Прайм», який очолив… Борис Баум! Цікаво, що пізніше Мотовиловець та Баум категорично відмовили в аудиті видатків «Прайму», пославшись на те, що його можуть проводити лише з ініціативи донорів фонду.
Отримавши у своє розпорядження повний карт-бланш, Тимошенко, Мотовиловець і Баум стали активно «заробляти на пандемії», користуючись тим, що під час карантину та локдауну вони мали можливість ганяти за кордон вантажні літаки (Іл-72, Ан-225 «Мрія» ») та привозити в Україну не лише гуманітарні вантажі, а й товари для аптечних мереж та супермаркетів.
Зокрема, йдеться про скандальний рейс «Мрії» 23 квітня 2020 року, який привіз до Києва товари для «Епіцентру». Річ у тому, що цей рейс із помпезністю зустрічав президент Зеленський — а виявилося, що високу честь було надано вантажу для супермаркету Олександра Гереги.
Громадськість обурювалася, президент силу своєї слабкості від нього дистанціювався, і гасити резонанс доручили його винуватцям, тобто Тимошенко та Мотовилівцю. Гасили вони його брехнею та «наїздами» на ті ЗМІ, які намагалися донести до українців правдиву об’єктивну інформацію. Так, видання «Обозреватель», яке надрукувало матеріал про вантаж для «Епіцентру», зазнало жорсткої DDOS-атаки, яка, за деякою інформацією, була здійснена на прохання ВП силами «кіберспецназу» СБУ та МВС.
І все ж таки резонанс скандальної історії, що серйозно підмочила репутацію «Слуг народу», довго не затихав. І тоді в листопаді 2020-го Мотовиловець, даючи інтерв’ю «Бабелю», Мотовиловець розповів одну зі своїх найнеймовірніших казок. За його словами, президент Зеленський тоді прибув на аеродром, щоб зустріти... другий літак Ан-225 "Мрія"! Який нібито раніше роками стояв без діла в ангарі і був піднятий у небо лише завдяки власникам «Епіцентру» (типу низький уклін). Але невдячні заздрісники та наклепники замість того, щоб порадіти цій знаменній події в історії української авіації, взяли і все очорнили!
Мотовилівець розповідав цю байку дуже впевнено, просто переконливо, як і всі інші. Тож йому могли б навіть повірити, якби не офіційне повідомлення КБ «Антонова» про те, що другий літак «Мрія» ніколи не був добудований, а тому просто не міг піднятися у повітря.
Спійманий на цій брехні, Мотовиловець спробував розповісти ще одну казку — вже про те, як стараннями влади було піднято в повітря перший і єдиний Ан-225, який довго простоював без діла. Забувши, що буквально перед пандемією літак літав на виставку до однієї з арабських країн.
Здавалося б, маючи в кишені мандат «слуги народу» та друга на посаді заступника голови Офісу президента, Мотовиловець був абсолютно непотоплюваний. Але Кирило Тимошенко, який неодноразово відчував терпіння Зеленського, вже «догрався»: 24 січня 2023 року президент відправив його у відставку . Тож публікації про те, що тепер настала черга Мотовилівця, якого хоче «вивести з гри» сам Данило Гетьманцев, заслуговують на увагу. Цілком можливо, що Мотовилівця можуть просто попросити по-тихому відмовитись від мандату, як це вже зробили деякі інші депутати Ради. Якщо, звичайно, він не встигне знайти собі на Банковій нових впливових друзів.
