У позі вужа на пательні

У моменти розчулення від власної належності до того крила диванних коментаторів, яке, зціпивши зуби, стоїть на своєму (чоботар має шити чоботи; що дозволене Юпітеру, те не дозволене бичку; знай, миня, стійло; з вовками жити – вити по-вовчому; до чужого монастиря… тощо)  волаємо до свідомості, товчемо воду в ступі, тролимо, умовляємо земляків полишити, нарешті, свою хату скраю…

І той, хто слідкує за нашими, звісно, аматорськими опініями, не дасть збрехати: ми намертво вхопилися за причілок – коли взірцево гарна людина з якихось своїх міркувань, нехай навіть з позицій інтеґрального українського націоналізму, вступає до чиєїсь команди, віднині вона є гравцем тієї команди. З усіма наслідками. Для людини і інтеґрального націоналізму.

Вступаєш до «Батьківщини», маєш любити працьовиту Юлію Володимирівну, лягати і вставати з думкою – як запобігти вивезенню української землі вагонами будь-яким способом. Включно з підкупом Сергія Лещенка у Наглядовій раді «Укрзалізниці». Вий за Юлею.

Обираєш за дороговказ ЗаЖОП'у – вчи напам'ять кандидатську дисертацію Ківи. Скавучи за медвечуками.

Пріоритети «Євросолідарності» автоматично передбачають перехід на харчування шоколадом «Рошен». Огризайся в унісон з порохоботами.

Про «Голос»  ̶  або правду, або нічого. Мовчи по-славковому.

І якщо команда сповідує #какуюразніцу, то й від новоспеченого її послідовника має постійно відгонити шаурмою.

Очевидно, чи не так? То вже таке, що буде городити підсудний на майбутньому і невідворотному «нюрнберзі», сьогодні він – теж блазень. Якими б богоподібними не подавали себе повпреди слуг на телеканалах, у фейсі і телеграмі, вони – зелені блазні. Бо – підтанцьовка.

А кипить наш сповнений обурення розум і цього разу від хамелеона Кулеби. Мова про кричущу незграбність очільника нашого дипломатичного відомства і його подвійні стандарти.

Якщо ви, пане міністре, збилися на манівці, які точно не виведуть вас до цивілізаційного битого шляху, то вже ж і чвалайте ними. Бо подвоєння вашої особистості і спроби одночасно рухатися у протилежні сторони загрожують не тільки вам, з цим якось змиримося – крізь міністра закордонних справ країна проступає. Вам, по всьому, #какаяразніца, але українцям не все одно, що чужі крізь вас бачать.

МЗС підпряглося до дилетантів Баканова і вони разом можуть сплести постоли щирій проукраїнській сусідці Санду! Смілива проєвропейська молдаванка відчайдушно стала на герць з Мордором і заслуговує не на протокольне ля-ля, а на всіляку практичну підтримку. Діями, документами, заявами, плечем.

Пан Кулеба, у свою чергу, продемонстрував і Санду, і молдовському народові, і світові, до чого може привести розміщення обох сідниць на двох табуретках. Коли здоровому глузду не вдається відмежуватися від тих, з ким доводиться вити по-вовчому.

Кулеба: «Повністю підтримуємо демократично обрану президентку Маю Санду і молдовський народ у прагненні законними способами захистити верховенство права, не дати підірвати конституційний лад, реформи та європейський вибір».

Абсолютно правильна позиція. Взірець. Та не спішіть аплодувати! Бо це – від лукавого.

Де була ваша, пане МЗС, патетика, коли ваш зелений бос смачно плюнув на верховенство права, конституційний лад, реформи і європейський вибір?! Усе оте, чим ви підбадьорюєте мордовану кремлівцями Санду?

Адже приклад звільнення Зеленським суддів Тупицького та Касмініна скасуванням указів Януковича про їх призначення на посади є пасткою для Санду. Молдовські манкурти в тамтешньому парламенті, побачивши, що такі усі із себе чистоплюї на Заході не засуджують цинічне антиконституційне свавілля Зе'найвеличнішого, змавпували скасування указу про призначення Домніки Маноле суддею Конституційного суду Молдови.

То де ви справжній, пане Кулебо? Якій сідниці вірити? А шлях у білих одеж, заляпаних зеленою цвіллю, один – до хімчистки.