Україна була і залишається для США важливим партнером поза НАТО
Очільник Пентаґону переконує владу України у всебічній підтримці з боку Америки. Кремлю варто забути про повномасштабну агресію.
Так стисло можна схарактеризувати заяви Ллойда Остіна, який напередодні здійснив робочий візит до Києва. Про регіональні та глобальні наслідки приїзду міністра оборони США інформаційна аґенція "Останній Бастіон" запитала у фахових експертів:
- директора Аґентства з реформування сектору безпеки, генерал-майора запасу Служби безпеки України Віктора Ягуна;
- керівника вітчизняного Центру політичних студій "Доктрина" Ярослава Божка.
1) Які перші висновки, так би мовити, по гарячих слідах, можна зробити з візиту до України чинного голови Пентаґону?
В.Я. - Я вважаю, Ллойд Остін усе правильно сказав, особливо, що стосується визнання РФ з боку США основним призвідником усіх наших негараздів. Тобто, якби не вперта позиція агресивно налаштованого Кремля, війна б уже могла завершитися. Нарешті остаточно визначно місце американської підтримки України, без недомовок і підкилимних політичних інтриг.
Я.Б. - Метою візиту було передусім поглиблення співпраці у сфері оборони. Україна вибрала тут не в усьому продуктивну лінію наполягати на швидкій інтеграції до НАТО, у Вашинґтона ж на це зовсім інша точка зору. Для США залишається пріоритетом у цій галузі нарощування обороноздатності України через прямі оборонні угоди, нарощування поставок озброєння, радіоелектроніки, інших оборонних поставок.
2) Чи посилять США після цих відвідин вищого американського військового керівництва підтримку України у галузі оборони та національної безпеки? Адже зрозуміло, що і до запровадження так званих "стандартів НАТО" у нас є певні питання, не кажучи вже про невиконання поточних державних замовлень для ЗСУ.
В.Я. - Скажу так, наразі не стоїть питання про те, відповідає рівень Збройних Сил України стандарти НАТО чи ні, адже тут здебільшого замішана політична складова – окремі країни приймаються до складу Північноатлантичного альянсу більшістю голосів його членів, а затим уже "підтягуються" під встановлені параметри. З приводу того, чи посилить Америка свою підтримку України – очевидно, що так, хоча вони й не піду на пряму конфронтацію з РФ. Тут річ в іншому: вони вклали у розвиток нашої оборони понад $2 мільярди, яких досить для розуміння того, ким ми є для них. Звісно, американці працюють за власними параметрами, підключаючи своїх надійних союзників, зокрема Велику Британію, яка вже пообіцяла вкластися у модернізацію нашого військово-морського флоту.
Я.Б. - Тема швидкого вступу України до НАТО не підіймається, особливо в контексті нарощування російських військових сил на кордоні з Україною. Однак натомість було обрано стратегію нарощування оборонного потенціалу України без надання якихось нових статусів, через прямі оборонні Угоди.
3) Попри оголошені Ллойдом Остіним "відкриті двері" Північноатлантичного альянсу для України та Грузії зрозуміло, що наші країни не стануть повноправними членами ще років із 10. Чи не спрямована ця пропагандистська обіцянка радше у бік Кремля, якому вкотре вказали на його геополітичне місце?
В.Я. - Звісно, і я у тому переконаний, що подібні заяви спрямовані у першу чергу проти Москви, це ніби своєрідний "стоп-сигнал". Напередодні там була ціла істерика, яка призвела до закриття місії НАТО у РФ і навпаки – росіяни закрили своє представництво у Брюсселі. Ймовірно, це була свідома провокація, що готувалася під приїзд очільника Пентаґону до Києва. Але знову таки включення України та Грузії до складу Північноатлантичного альянсу – це політичне питання, до того ж колективне, яке не вирішиться за рік-два без згоди решти країн-членів.
Я.Б. - НАТО залишається структурою зі своїми правилами. Тож, я вважаю, що набагато коректніше нарощувати обороноздатність України через пряму співпрацю зі США.
4) Співпраця українського й американського оборонних відомств назверх демонструє наш сталий рух у фарватері колективного Заходу, попри його внутрішні розбіжності. Чи можна говорити про те, що Вашинґтон візьметься тиснути на Берлін і Париж, аби ті стали біль зговірливими у питанні наданні нам надсучасного озброєння й відмовилися від загравання з Москвою?
В.Я. - Ні, американці за жодних обставин не будуть тиснути на своїх європейських союзників по НАТО. Ось подивіться, у Німеччині вже пройшла практична зміна поколінь, яким власне треба визначитися, що вони від себе та світу хочуть, там у них є достатньо внутрішніх суперечностей. Подібна ситуація у найближчому часі чекає на Францію, попри намагання РФ розхитати там ситуацію на свою користь. У німецькому і французькому суспільствах є здорові елементи, – а їх істотна більшість, – які розуміють справжні наміри Кремля, який вдається до політичної корупції. Але навіть попри це я особисто не сподівався б на швидку зміну політики Берліна і Парижу, для яких Україна перспективний конкурент із досі нерозкритим потенціалом. Вони цього бояться, думаючи що ми, умовно звісно, – чергова Польща, з якою важко буде конкурувати у всіх сферах.
Я.Б. - По суті наразі тема вступу до НАТО найближчим часом не підійматиметься, а стосунки США з Берліном лише почали налагоджуватися. Нам варто очікувати що буде зростати лише співпраця в рамках взаємин двох країн, але не зміна позицій європейських гравців щодо НАТО.
5) Війна з РФ надовго, це розуміємо ми та американці. Яка можлива стратегія нашої спільної протидії кремлівській агресії, що для Вашинґтону на другорядній позиції через зростання загрози КНР в Азійсько-тихоокеанському регіоні? Чи все ж не варто переоцінювати допомогу США і краще нарощувати співпрацю з нашими сусідами (Польща, Туреччина, Литва, Румунія)?
В.Я. - Річ у тому, що всередині самих США існує велика протидія на політичному рівні, аби Америка лишалася світовою наддержавою, глобальним арбітром. Там із недавніх пір стала превалювати думка про замкнення Вашинґтона на внутрішніх проблемах, тобто повернення до "доктрини Монро", на яку робив ставку 45-й правоконсервативний президент США Дональд Трамп. Але там ще є і крайньоліві політики, для яких подібний сценарій також по душі, вони зі свого боку актуалізують вказану проблематику. Але здорова частина американського істеблішменту розуміє, якщо поступитися світовим лідерством, назад його уже не повернути, особливо на тлі подій в Афґаністані. Я думаю, США розглядають Україну з позитивної перспективи, вони готові сприяти нашому демократичному й економічному розвитку. І так, співпрацю з нашими сусідами теж не слід відкидати, а тільки посилювати, оскільки РФ для них теж несе певну загрозу. А щодо КНР, то Пекін тісно пов'язаний із західними ринками збуту, без яких китайська економіка стрімко зазнає колапсу, бо нікому буде провадити мільярди вироблених товарів широкого вжитку.
Я.Б. - Ключовою метою є поглиблення довіри, нарощування нових форматів взаємин між країнами й пряма взаємодія, не озираючись на блоки та міжнародні організації.
Своєю чергою, "Останній Бастіон" нагадує читачам, що у шведській оборонній політиці настали великі зміни. Нейтралітет скандинавського королівства більше не у пріоритеті через новітню російсько-китайську загрозу.
