Україна наче корабель, штурвал якого під час шторму захопили щури
Українцям непотрібні ніякі вигадані ліволібералами «європейські цінності», особливо пакетом. В українців вони є, свої власні, національні.
Реальність така, що ми живемо у суспільстві перехідного типу. У суспільстві, де відсутні економічні, соціальні й світоглядні підвалини демократії — сильна й багата національна (підкреслюю: НАЦІОНАЛЬНА!) буржуазія, міцний прошарок середнього класу й глибоко вкорінена у всіх суспільних прошарках правова свідомість.
У суспільстві постгеноцидному, що не пройшло етапу люстрації й усе ще керується нащадками й вихованцями тих, хто його геноцидив. У країні (не державі!), що перебуває під обопільним тиском:
- з одного боку, — російської агресивної експансії, чия головна мета загарбати знелюднені українські землі;
- з іншого, — форсованої псевдодемократизації маразмуючою євроатлантичною (глобалістичною) елітою, яка вперто не хоче рахуватися з законами суспільного розвитку.
Нереалістичні вимоги з боку глобалістичного істеблішменту, який ми через агресію зі Сходу не можемо просто взяти й послати вслід за «русскім корабльом», не дозволяють національній еліті застосовувати релевантні форми управління. А об'єктивні закони суспільного розвитку не дозволяють вибудувати функціональну демократію без відповідної соціальної бази з тих самих причин, із яких закони фізики не дозволяють будувати замки на піску.
Щоби вижити, нам треба, певно, «пропетляти» між вищеозначеними деструктивними тенденціями, як між Сциллою й Харибдою, а для цього слід бачити реальність у всій її повноті. Однобокий погляд на речі, витіснення з поля зору котроїсь із загроз, веде до гарантованої загибелі.
Проблема ж у тому, що значна частина патріотичної громадськості, що глибоко зневажає «простий нарід», уперто не бажає рахуватися з законами суспільного розвитку. А отже діє так, ніби живе в якійсь тихій і респектабельній західноєвропейській державі, чи ж у сусідній Польщі, проте не в розтерзаній Україні.
І з прекраснодушними мріями про «цивілізовану, демократичну, європейську Україну» помагає ворогам вести наш державний корабель на рифи. Дотумкайте собі, який результат нас усіх чекає від такого карколомного плавання.
