Україні потрібен день власної самосвідомості як у Фінляндії

Традиційні урочисті заходи на державному рівні, що присвячені річниці народження та смерті Великого Кобзаря – Тарасові Шевченку, – відбуваються всюди: від Берегова на Закарпатті до Маріуполя у Приазов'ї. І це не дивно, адже класик української літератури є провісником державної самостійності України.

В історії більшості європейських націй є постаті, подібні до велета Тараса Шевченка. Скажімо, сусіди-поляки, так само як ми, шанують свого Адама Міцкевича, грузини – Ілію Чавчавадзе, а ірландці – Томаса Мура.

Перераховані особи складають щабель так званих будителів. Вони ж-бо покликані полум'яним словом і власним прикладом демонструвати унікальність і бажання своєї нації, цитуючи Івана Франка, "жити відрубно".

У "країні тисячі озер" за часів самостійності затвердили навіть офіційне державне свято – День фінської самосвідомості (фін. Suomalaisuuden päivä). Його відзначають щорічно 12 травня у день народження видатного будителя фінської нації Югана Вілгельма Снельмана.

Бувши філософом-романтиком і видавцем, він прагнув вивести своїх земляків зразка ХІХ сторіччя з неписемного стану до рівня найкультурнішого народу європейського континенту. Цим заслужив чималий авторитет і повагу серед земляків, особливо у наступних поколінь.

Звісно, що постаті Шевченка і Снельмана не цілковито зіставні:

а) по-перше, їхня боротьба зі спільним поневолювачем своїх націй — Російською імперією, — суттєво відрізнялась: українець у віршованій формі закликав земляків до протидії царату, у той час як фін — лише до рівного відношення до підданих з боку самодержавства і надання фінській мові статусу офіційної (панівної) у тодішньому автономному Великому Князівстві Фінляндському.

б) по-друге, кожен із них на свій розсуд розумів тогочасну національну проблему: для Шевченка українство було приспаними та закріпаченими нащадками гордих і героїчних козаків, які нікому ніколи не корилися (звідси відверто соціальний характер його творчості); рівночасно для Снельмана фіни – це мовно-етнічна спільнота, якій лише варто позбутися шведського впливу (культурного, економічного тощо), аби постати осібно на мапі Європи попри перебування у складі держави Романових.

Та попри наведене обидва будителі творили національний міф всупереч перепонам із боку відвертих противників українського і фінського проєктів з-поміж царських чиновників. Як Шевченко, так і Снельман, окремо один від одного, штовхали земляків до самовизначення, розуміння власної національної ідентичності й водночас формували ідеальний образ того, що є Батьківщина (Україна – для українців, Фінляндія — для фінів): земля, населення якої має мовну спорідненість, тяглість історії, культури та традиції, щоб у майбутньому неодмінно претендувати на державну самостійність.

Відтак вже у ХХ сторіччі наші народи, що їх вели послідовники будителів, неодноразово зійдуться у двобої з окупантами. Фінам вдасться здобути омріяну незалежність попри значні територіальні втрати. А от українці, толерантні до ворога і байдужі до власної долі, зазнають репресій, Голодоморів, терору і депортацій...

«Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають...», — влучні слова Великого Кобзаря. Вона з точністю змальовують ситуацію, в якій нині перебуває наша Батьківщина.

Тому маємо запозичити позитивний приклад Фінляндії, оскільки створення такого державного свята на честь Пророка нації стане достойною відповіддю будь-яким намаганням українофобам знову затягнути нас у лоно ворожих "союзів", де титульні нації насильно асимілюють з дикими вихідцями пустельних і тропічних країн.