«Усіх чоловіків під ружжо», або особливості загальноросійської могилізації

Ані територіальністю, ані власне соціодемографічними категоріями вона суттєво не обмежуються. Той факт, що набирають не увесь запас, а лише 300 тисяч військовиків не робить її частковою.

Матеріальний мобілізаційний ресурс РФ у більшості випадків завжди менший за кількість наявних у запасі військовослужбовців. Тобто, умовно запасників може існувати 9 мільйонів людей, але ресурсів аби одягти й взути, а тим більше дати їм транспорт – немає.

Цим самим слово "часткова" було внесено владою РФ у заголовок із політичних міркувань. Ну, ніби заздалегідь для попередження панічних настроїв і апокаліптичних сценаріїв.

По-друге, оголошення мобілізації особливо добре прояснюється прийняттям учора Державною Думою РФ більш жорстких покарань за відмову від ведення бойових дій, дезертирство та добровільну здачу в полон в умовах оголошеної війни, мобілізації та воєнного стану. Тобто, оголошення мобілізації – своєрідна зміна правового стану, яка була потрібна керівництву РФ.

Оскільки ніяка "спецоперація" правовий стан не змінює (по суті, у РФ продовжувало діяти законодавство мирного часу до сьогоднішнього ранку), то вал заяв про відмову від участі у "СВО" з боку солдатів потрапляв у суди, які як правило присуджували їм виправдальні вироки. З дією правового стану мобілізації така опція відсьогодні стає абсолютно недоступною.

По-третє, саме явище мобілізації навряд чи варто розглядати у якості game-changer'a для РФ, який російське керівництво навсправжки бачить як можливості зміни хід війни докорінно. Передусім мобілізація – це засіб покрити ті втрати в особовому складі, які росія понесла з 24 лютого (сумарно бродять цифри до 150 тисяч осіб вбитими, пропалими безвісти й пораненими різного ступеню важкості).

Тобто, покрити цим резервом наступну хвилю втрат і вирівняти становище по фронтах, де, як виявилося після втрати Харківщини, всі стоять зовсім не так міцно, як доповідають нагору. Мобілізовані або мають пройти щонайменше двомісячну підготовку перед виряджанням до частини (це нижня планка "мінімуму", інакше зовсім погана якість підготовки), або ж виявляться настільки ж бездарно витраченим "гарматним м'ясом", як значна частина формувань корпусів терористичних угруповань"ДНР"-"ЛНР", які зігнали незадовго до 24 лютого примусово.

Питання про моральну і бойову якість цих бойових формувань і наявність достатніх технічних засобів для оснащення 300 тисяч військовослужбовців у РФ відкрите дуже сильно. Окрім цього, низька кількість охочих брати участь у боях на боці росія далася взнаки недавно, коли росіяни були вимушені сформований за літо зі свіжомобілізованих 3-й армійський корпус розмазати по всім фронтам одночасно, внаслідок чого його вартість як саме корпусу виявилась нульова.

Цей корпус формувався все літо в прикордонних з Україною територіях РФ, однак в підсумку із 25 тисяч особового складу було набрано лише 12 тисяч війська, після чого його довелося виводити на фронт. Те, що його не стали доукомплектовувати й чекати додаткових сил – маркер ситуації, яка у росіян в реалі з особовим складом, вона не дуже приємна для них, і заходи з мобілізації тут радше потрібні, щоби не обісратися взагалі.

Про можливість відкривати нові фронти мови не йде взагалі: для цього немає ані політичної кон'юнктури, ані великої кількості вільних техзасобів. Адже фронт це лише в третю чергу люди в окопах – у першу це безумовно логістика, боєприпаси, технічні засоби й транспорт.

РФ ставить за реалістичну мету зовсім не повний розгром України, а саме той варіант – "не обісратися" остаточно, дотягнути війну, як опцію, до часу, коли буде хоч якась можливість витиснути Захід на вигідні для себе умови перемовин. Точніше, на умови які не були б руйнівними власне для РФ – приміром, базувалися на ідеї про нейтральний статус України та відмові від Криму.