В околицях Донецька між фонемами вітру у прозорому маскхалаті гарцює Смерть

Короткорукі дерева обтесані перелітними калібрами. Встромлені у килим згарищ, вони сіріють як ідоли у сутніях навського великодня.

Струни поодиноких пострілів лунають високими нотами. Тонко підскиглюють у форсуванні повітряних мас, ніби видираються з-під смичка Паганіні.

Ділянка прострільна і ми знову ховатимемося в глибині зморшок м'ясистого ґрунту. Нам перетнути б вибоїну зотлілої "посадки" та зникнути за ширмою неушкоджених дерев.

Захлинається білим шумом рація на плечі "Да Вінчі". З його вуст лунає команда тиснути на газ.

Patrol летить гіпотенузою степу, аби наш борт не пришпилила ворожа оптика. Кермо трясеться, гримають металеві деталі на побитому оспою ґрунтовому шляху.

Лише тепер можна зробити паузу. За мить, у досягнуту нами ландшафтну схованку, влітає старий позашляховик з позивним "Сирник". Він одухотворена істота, член колективу, ветеран бойових дій... У його череві спаковано реманент для ведення бою і "кабани", якими закидаємо позицію окупантів.

Відтак, ми вирвались на шмат асфальтованої дороги, яка топить свій хвіст у прилеглому яру. Ще не настав той час, коли ми зможемо видохнути адреналінові випари з легень і витерти рукавом широкі цівки поту з чола.

Місцина дірява, до позицій ворога 600 м. І першою нас зустрічає на рваному асфальті мертвої дороги табличка з написом від руки "Водій зупинись – ділянка маршруту прострілюється".

Навколо чорні острівці спаленого сухостою лугу. З-під землі стирчать обгорілі опори вскритого бліндажу. У радіусі 2-х м вкриті кіптявою консервні банки та розкиданий мотлох. Сюди не раз прилітали тротилові конуси ворожих зарядів.

Наш командир оглядає округу з глинистого пагорбу на всі 360.

— Коли я кажу "нора", ви притьмом переміщуєтесь у дальній старий бліндаж. Зрозуміло?

— Так є! — відповідаємо карбовано.

— Щоправда, там собака здохла і штин стоїть, — з напівпрозорою усмішкою на обличчі продовжує "Бєс", — але доведеться кріпонутися...

Нам вже вдалося наполовину поладнати справу. Вогневу точку облаштовано. Охайними рядочками міни складено на брезент.

Гумовий молоточок в руках "Другого" пройшовся регістрами хвостовиків. "Вишибні" стоять на місці. "Німець" докручує дзьобики "взриваків".

Кілечка порохів обперезують талію кабанця і він вже готовий летіти на тім'я супостату. Навідник "Бас" підкрутить поділки на шкалах оптики і за кілька хвилин "дєди ваєвалі" перетвориться  на "внукі уміралі"...

На плечі "Да Вінчі" ефірний простір уточнює останні штрихи синхронізації дій. Адже з-за лаштунків лісосмуги нас прикриватиме тротиловими щедротами кілька хоботів братерського підрозділу ЗСУ.

І під акорди басистих розривних знарядь згадуватимуться рвані слайди пережитої минувщини під грифом рядків Лупиноса "Життя триває, точиться війна".