Відданість – це дорожити коханою людиною
Почуття відданості є свого роду механізмом, що зберігає потяг людини до мотиву. За відсутності такого настає ментальний дефолт...
Раніше, чуючи вираз: «Щури тікають з корабля, що тоне», думав, які ж вони зрадники, ці щури. А потім поставив собі цілком резонне питання: «А чому щур, який тікає з корабля, що тоне, зрадник?», може на це є конкретна причина...
Чому людину, якій більше не цікаво перебувати у компанії, серед знайомих їй людей, у колі товаришів, із партнером, у команді чи навіть на тому ж таки кораблі, йдучи, також буде названо зрадником? Чому на цій планеті безліч своїх кроків, дій і рішень необхідно узгоджувати з кимось? Чому, бажаючи піти, ми приходимо з дозвільним аркушем, в якому 15 осіб мають поставити візи, щоби нас відпустити?
Один із головних обманів, яким нас старанно напихали з перших днів життя – впевненість у тому, що людина народилася заради того, аби стати частиною якоїсь системи (сім'ї, компанії, країни), дотримуючися традицій, правил і підвалин. Людина народилася сама собі – світ, в якому вона живе, унікальний і відрізняється від мільярдів світів інших людей, котрі живуть із нею одночасно.
Якщо з цим не погодитися, то не може йти й мови про відданість, оскільки вона включається лише за умови особистого вибору людини, що базується на любові. Власне відданість – це певний механізм, що зберігає потяг людини до якогось мотиву (першорядному на цю мить бажанню).
Коли Ви думаєте про свої плани на майбутнє, то, прошу Вас, будь ласка, зверніть увагу на невміння (цьому нас теж чомусь не вчили. Чомусь...) думати з позиції довгострокової перспективи. Нам, якщо купити телефон, то сьогодні; якщо вивчити іншу мову – то завтра, а майстерність та відмінний дохід – щоб уже за місяць.
І тому у багатьох із нас часто немає ні телефону, ні знання мов, ні особливо майстерності. Відданість для того і потрібна, щоби при виникненні труднощів спокійно триматися свого курсу, йдучи за коханою або дуже близькою людиною.
Скажімо, діти не сприймають предмети (особливо іграшки) як цінність. Для них цінність – це задоволення, отримане у процесі взаємодії з цими предметами.
І ось вона, кумедна думка: системи таки спотворили світ, придумавши для нас складний економічний лад, який насаджує чи не з дитинства простий алгоритм дій – "Мати замість того, щоби бути". Це і призвело до того, що в 1% жителів Землі у власності перебуває більше, ніж у 99%, що залишилися; останні, до слова, перебувають весь час у гонитві, навіть не здогадуючися, що без улюбленої справи шанси на щастя і добробут дорівнюють 0.
І далі у тому ж дусі: «Будь гарною людиною! Дотримуйся традицій, правил, норм, моди та іншого. Будь грамотним, начитаним, слухняним, охайним, добрим, чемним, щедрим, терплячим, і все буде добре». Але тільки не у Вас – Вас таких візьмуть на роботу, а добре буде їм, ось тому 1%!
І ось знову питання: «А чому корабель, який тоне, свято вірить у те, що і люди з ним підуть на дно?». Тому що зрада – це погано; але до чого тоді тут зрада?
Людина віддана своєму коханому, а корабель – виключно інструмент і взагалі є багато інших кораблів. Якщо умови та обставини, що дозволяють людині задовольняти власні улюблені бажання, зникають, то механізм відданості (людині, місцю, колективу або якомусь заходу) автоматично вимикається.
Відтак у речах, що виключають його бажання, чекати вірності безглуздо. Так само як і собаку марно просити перейти на трав'яну дієту, відмовившися від споживання м'яса.
Що ж у підсумку? Насправді на нашій планеті немає проблем із ресурсами, реалізацією та можливостями; на Землі масова ментальна криза, а у багатьох уже на лице ментальний дефолт – ми так багато собі заборгували, що про відданість мови й не йде.
Автор — Сергій Новіков
