Війна триває за Україну, а мажорам і на росії добре
Боятися — це нормально. Боятися мобілізації — це природно. Для людини дійсно природно триматися якомога далі від війни.
Тому можна зрозуміти, що штовхає чоловіків і жінок бути в Європі, але от що немає виправдання — це нице намагання виправдати свій страх демагогією про «тотальну корупцію в Україні». А також про те, що немає за щó воювати, про те, що нібито «діти чиновників не воюють».
В Україні існує корупція, то правда, але хіба корупціонери вмирали у Бучі та Маріуполі? Деякі діти чиновників дійсно ухиляються від мобілізації, але чи то діти чиновників були розстріляні в Ірпені та Херсоні?
Війна йде не за чиновників, не за президента, війна йде за виживання України, за виживання українців. За мажорів якраз не варто хвилюватися, їм не страшні російські каземати й вони скоріш за все зможуть їх уникнути у разі поразки.
Тим більше, що у «батальйоні Монако» ще багато вакансій, як і у «теробороні Відня». Але чи змінилось би щось, якби кожного дня мобілізовували по депутату чи сину депутата? Навіть враховуючи той факт, що наші депутати в переважній більшості ще занадто молоді, щоби мати дітей мобілізаційного віку.
Ні, не змінило, бо ті самі люди які зараз приховують свій страх словами «чому я маю мобілізовуватись, коли депутати — ніт», казали б, що «звісно, депутатів мобілізували, але ж вони точно отримали блатні місця». Адже страх би нікуди не подівся і страх штовхав би й далі шукати приводи та відмазки.
Будьмо відверті, мобілізація потрібна не Володимиру Зеленському чи Олександрові Сирському, депутатам чи чиновникам, вона потрібна простим українцям, які можуть не пережити прихід у власне місто чи село російської загарбницької армії. Мобілізація — це супер непопулярне і влада б залюбки уникла її, якби був інший варіант.
Так, влада іноді діє недолуге; так, влада могла б краще пояснювати та комунікувати мобілізацію, але чи може це бути виправданням? Чи змінює це сам факт того, що на Україну нападає ворог, якого треба зупинити?
Чи змінює цей той факт, що росія, якщо дати їй можливість, організує геноцид українців, від Харкова до Львова, тож чи є альтернатива мобілізації? Тільки геноцид; так, не корупція, а саме геноцид не від українських чиновників, а від путінської солдатні.
Чи може недолугість комунікації від влади бути виправданням вашого страху? Він же породжений не комунікацією, він був із вами завжди, ховався у нетрях вашої душі та вийшов на волю у той момент, коли відчув загрозу.
В Україні існує корупція, але Україна це не тільки про корупцію, це зрозуміли навіть в об'єднаній Європі після 24 лютого 2022 року. Навіть після років російської пропаганди, якій дуже допомагали українські чиновники-корупціонери.
Пропаганда, яка розповідала, що в Україні є тільки корупція і більше нічого. Але ж ми знаємо, що це неправда, і ми знаємо, що росіяни, коли приходять, спираються саме на корупціонерів, однак при тому вбивають вони не корупціонерів.
Вбивають вони саме тих людей, які й уособлюють справжню Україну. І коли хтось сміє говорити, що «за що я буду воювати, коли є корупція», — то знецінює жертви сотні тисяч людей, людей світлих, сильних, мужніх, добрих, людей, які і є обличчям України, саме тим обличчям, яке хоче стерти з лиця землі путін.
Диктатор путін не воював би з Україною, де була б корупція і тільки, бо з корупціонерами росіяни завжди вміли домовлятися, але ж ні. Війна йде за виживання українців, і це чудово продемонстрував сам путін у своєму інтерв'ю американському конспірологу Такеру Карлсону.
Тож не треба оцих ницих аргументів про те, що нам немає за що боротися. Просто скажіть, що ви не готові боротися, просто визнайте це, бо це також нормально за тих обставин, в яких ми опинилися не з власної волі.
Коментатор з телеканалу «Інтер» чи громада Космача нічим не відрізняються — і ті, й інші демонструють як страх може руйнувати душу, як швидко під дією страху людина деградує. Ми бачили це у Нових Санжарах, ми побачили то у Космачі.
Тваринний страх, який перетворює людину на здичавілу істоту, стираючи сотні та тисячі років еволюції в одну секунду. І не треба шукати виправдання таким діям.
Там немає ідеології чи боротьби за справедливість, бо справедливість тут завжди буде у форматі «Хтось, але не я». Це не про справедливість, це про страх, а може й про саму сутність людини, яка до цього приховувалась.
Хіба що коментатору «Інтера» могли заплатити росіяни, а громада Космача діяла самостійно. Прийняти для себе рішення бути зараз трохи далі від війни — це право кожної людини, але поширювати демотивуючі тези, які дуже перекликаються з російською пропагандою, це вже ницо і не достойно.
Якщо ти вже втік з України, то просто визнай, що ти зробив це заради себе і не шукай суспільно прийнятне пояснення, не аргументуй це боротьбою за справедливість. Бо твоя ницість очевидна!
