Війна в ім’я «Ізраїлю» може завершитися його зникненням із карти світу
Геноцид, вчинений «Ізраїлем» і США в Газі, не приніс стратегічної перемоги, на яку сподівалися їхні очільники.
Перед 7 жовтня «Ізраїль» і США були впевнені, що т.зв. «Авраамові угоди», вигадані сіоністами для встановлення тотального домінування «Ізраїлю» на Близькому Сході, — справа вирішена.
Питання окупації Палестини практично зникло, правлячі сімейні режими арабських нуворишів відмовилися від будь-якого захисту аль-Кудса та аль-Акси, давши зрозуміти, що готові продати всю спадщину Ісламу в обмін на безперешкодне збагачення та військовий «дах» США.
Однак 7 жовтня Газа перевернула шахову дошку, змітаючи з неї всі розставлені фігури, пішаки й ходи. Розлючені зривом своїх планів, США і «Ізраїль» розпочали шалене кровопролиття, поставивши за мету — повністю знищити Газу, вигнати з неї всіх палестинців, раз і назавжди поховавши «палестинське питання».
Однак геноцид, вчинений «Ізраїлем» і США в Газі, не приніс стратегічної перемоги, на яку сподівалися їхні очільники. Навпаки, війна не лише виявила глибокі слабкості у військовому й політичному становищі «Ізраїлю», але й стала каталізатором тотальної десакралізації всього Заходу.
Палестинський спротив показав, що переважна військова міць не дорівнює абсолютному політичному контролю. Наслідки цього відчувалися далеко за межами Гази.
Війна поглибила розкол в арабському та мусульманському суспільствах між правлячими режимами, союзними Вашингтону, і тими, хто виступав на захист Палестини, викликавши безпрецедентну хвилю глобальної солідарності з палестинцями.
Міжнародний імідж «Ізраїлю» був зруйнований. Протягом десятиліть західний політичний дискурс зображував «Ізраїль» як демократичний форпост, оточений ворожими силами.
На практиці виявилося, що «Ізраїль» — це геноцидальне суспільство, уражене сектантським фанатизмом і обтяжене важкою психіатричною формою нарцисизму.
Клеймо сіоністської банди дітовбивць стало візитівкою «Ізраїлю». Стратегічні витрати репутаційного краху неможливо переоцінити. Військова міць сіоністського проєкту спиралася не лише на силу свого співучасника геноциду (США), а й на легітимність («єдина єврейська держава» та статус жертви).
Насправді ж з’ясувалося, що «Ізраїль» — це міжнародна наймана банда єврейських мігрантів-дітовбивць, яка виконує цілком визначену роль тарана, що має зламати всю конструкцію, вибудувану після 1945 року.
Остання авантюра воєнного злочинця Нетаньяху
На цьому тлі війна проти Ірану стала для сіоністів і особисто для воєнного злочинця Нетаньяху найризикованішим кроком за всю історію існування цієї міжнародної банди. У разі успіху «Ізраїль» зміцнить свою роль регіонального домінування для подальшої експансії та розширення своїх кордонів до «біблійних» розмірів.
Однак невдача тягне за собою не менш серйозні наслідки — аж до зникнення «Ізраїлю» та закриття цього колоніального західного проєкту. Ставки високі, тому зовсім не дивно, що і в США, і в «Ізраїлі» скинули застарілі демократичні шати й убралися у форму релігійного воїнства, яке має повернути месія.
Щоправда, месії у американців і євреїв різні. Євангелісти чекають Ісуса Христа, а євреї — машиаха (Антихриста).
В одному з останніх телевізійних звернень воєнний злочинець Нетаньяху заявив, що «Ізраїль» узяв на себе «історичну місію з повернення машиаха». У свою чергу в Білому домі оголосили Трампа «помазаником Ісуса» і заявили, що війна з Іраном — це початок Армагеддону, внаслідок якого Ісус повернеться на землю.
Однак війна, яка, як очікувалося, мала завершитися за 2–3 дні, переросла у затяжний конфлікт.
Риторика сіоністських очільників свідчить про відчай, а не про впевненість у собі. «Ізраїль» не може вести таку війну самостійно. Він ніколи цього не робив. Тому воєнний злочинець Нетаньяху і його оточення покладаються на міць США.
Парадокс війни Трампа
Для американців актуальне питання: чому Дональд Трамп, який неодноразово виступав проти «безкінечних воєн», дозволив США втягнутися в черговий близькосхідний конфлікт?
Під час своєї президентської кампанії 2016 року Трамп сказав знамениту фразу: «Нам ніколи не слід було вторгатися в Ірак. Ми дестабілізували Близький Схід».
Однак десять років потому він сам втягнув Америку в конфлікт, потенційні наслідки якого можуть перевершити всі попередні війни.
По всьому регіону розгортаються знайомі картини: зруйновані міста, братські поховання, скорботні родини й громади — бомбардування, масові вбивства, повітряний терор.
Однак ця війна відбувається в принципово іншому геополітичному контексті. США більше не мають того беззаперечного домінування, яке мали раніше.
Китай став вагомим економічним і стратегічним гравцем. росія продовжує чинити свій вплив. Регіональні держави здобули впевненість у своїй здатності протистояти диктату Вашингтона. Сам Близький Схід змінився, усвідомивши під іранськими ракетами й дронами, що «дах» США явно протікає.
Війна пішла не за планом
Перші ознаки вказують на те, що війна розгортається не так, як очікувалося. Системи протиракетної оборони «Ізраїлю» і США в країнах Перської затоки перебувають під сильним тиском через постійні атаки й не здатні їх нейтралізувати або хоча б суттєво мінімізувати.
Тим часом Іран і його регіональні союзники продемонстрували значно масштабніші ракетні можливості, ніж прогнозували багато аналітиків. Енергетичні ринки — ще один індикатор змін.
Замість того щоб отримати більший контроль над глобальними енергетичними потоками, війна порушила ланцюги постачання й посилила вплив Ірану на ключові морські шляхи.
Стратегічні припущення, засновані на беззаперечній потужності американської армії, стикаються зі значно складнішою реальністю.
