Все українське починається з Гетьманщини

Латинка і латинкове Правобережжя зовсім недалеко — просто за Дніпром у Черкасах, ще 1789 року. Попри польську мову перепису Starostwa Czerkaskiego, жодне ім'я не передано на польський копил, все українською: Wasyl, Hrycko, Petro, Olexa і Olesa тощо.

Межу латинково-кириличного Дніпра добре відчуваю й сьогодні. Бо лівий берег — це Гетьманщина, де панувала як раз кирилиця й офіційна малоросійська мова діловодства, де було й окреме позначення букви "Ґ".

Польща змогла ліквідувати живу інституційну пам'ять Війська Запорозького Городового на Правобережжі. Стан козака був знищений там до 1720 року, а посполиті за невеликими винятками стали уніятами — аж до діда Івана Нечуя-Левицького і навіть діда зовсім близького 20 століттю Леоніда Мосендза.

Лівий берег, мешканців якого обивателі Starostwa Czerkaskiego навіть у часи Панька Куліша називали москалями,  не просто зберіг окремий козацький стан яко шляхетський. Він витворив усю модерну культуру України, зрікшись при цьому всякого крайового шовінізму — ​навіть цілком профілактичного для розуміння джерел теперішньої нації.

За це ми, станові козаки, були покарані необґрунтованим шовінізмом "правого берега", а потім ще й Галичини — яко П'ємонтів всього високого українського. І кпинами відносно "помосковщеного Лівобережжя".

І тепер, коли огляд української історіографії в професора Яся стартує з Мартоса, Бантиш-Каменського, Максимовича, Куліша,  хтось з-за старого австрійського кордону обурено гукає: «Чому все починається з Російської імперії?».

А от все цікаве правобережне можна було б почати з латинокового канону української мови та історії Українських Домінікан. Але Правий Берег скупий на такі подарунки.

Може через те, що не зміг втілити цих ідей в архітектурі. Бо Лівий Берег майже весь у шатах Мазепиного бароко.